Рішення № 103291106, 03.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року Справа№200/109/22

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 )

до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3)

про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

04 січня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати нарахованої заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року у розмірі 85 981 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривня 14 копійок.

- стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану суму пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року в розмірі 85 981 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривні 14 копійок.

Також просить суд зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати у місячний строк з часу набуття рішенням законної сили звіту про виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 05 січня 2022 року суд відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він отримав право на пенсію за віком, що підтверджується копіями паспорта та пенсійного посвідчення. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції, позивач був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Бахмута Донецької області, та стати на облік як внутрішньо переміщена особа (довідка від 14.07.2017 року № 1419110636).

На теперішній час позивач отримує пенсію на свій рахунок, однак за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року пенсія позивачу не виплачувалася. Заборгованість за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року складає 85 981,14 гривень та обліковується у відповідача, однак не виплачується на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року, що підтверджується інформацією відповідача від 14 грудня 2021 року за № 0500-1502-8/126888.

Зазначає, що на запит адвоката відповідач не надав обґрунтованої відповіді, на яких підставах та з якого часу припинено виплату пенсії позивачу та не виплачується заборгованість, вказавши в своїй відповіді, що інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулась до покинутого місця проживання є дані, отримані з відповідних державних реєстрів та результатів обміну інформацією з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. На підставі списків, отриманих в порядку обміну інформацією із зазначеними службами, виплату пенсії було призупинено позивачу з 01.04.2017 року до з`ясування місця фактичного проживання. Згідно заяви позивача відповідачем поновлено виплату пенсії з 01 травня 2018 року.

Вказує, що відповідачем було повідомлено про нараховані суми пенсії у розмірі 85 981,14 гривень за період з 01.04.2017 року по 30.04.2018 року, а також вказано, що дані кошти обліковуються у відповідача та будуть виплачені на умовах окремого Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам після затвердження відповідних бюджетних призначень.

Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на отримання пенсії. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії позивач вважає таким, що не грунтується на Законі. Просить задовольнити позовні вимоги.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Копію ухвали від 05 січня 2022 року отримав 12 січня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, установив.

ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 26 лютого 2000 року.

Перебуває на обліку у Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції, позивач був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Бахмута Донецької області, та стати на облік як внутрішньо переміщена особа (довідка від 14.07.2017 року № 1419110636).

На теперішній час позивач отримує пенсію на свій рахунок, однак за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року пенсія позивачу не виплачувалася. Заборгованість за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року складає 85 981,14 гривень та обліковується у відповідача, однак не виплачується на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року, що підтверджується інформацією відповідача від 14 грудня 2021 року за № 0500-1502-8/126888.

За інформацією відповідача виплату пенсії було призупинено позивачу з 01.04.2017 року до з`ясування місця фактичного проживання. Згідно заяви позивача відповідачем поновлено виплату пенсії з 01 травня 2018 року.

Судом установлено та не заперечується відповідачем, що нарахована за період з 01.04.2017 року по 30.04.2018 року сума пенсії позивача складає 85 981,14 гривень, дані кошти обліковуються у відповідача та будуть виплачені на умовах окремого Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам після затвердження відповідних бюджетних призначень.

Таким чином спірним питанням у справі є правомірність невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними.

Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України та не підтвердження фактичного місця проживання, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.

Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем документально підтверджено, що позивач не отримав пенсію за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року, а сума заборгованості за вказаний період складає 85 981,14 гривень.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність невиплати заборгованості з пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року та стягнення з відповідача нарахованої позивачу суми пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року в розмірі 85 981 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривні 14 копійок.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04 вересня 2018 року.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з приписами статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлення контролю за виконанням судового рішення є правом суду, а тому слід вимогу позивача щодо цього задовольнити.

Щодо строку звернення із цим позовом до суду, суд зазначає наступне.

Статтею 122 КАС України встановлено що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до приписів статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

В той же час, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З системного аналізу зазначеної статті Закону № 1058 вбачається, що нараховані суми пенсійних виплат, на виплату яких особа мала або має право, але не отримала своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує такі виплати, виплачуються за минулий час без обмеження шестимісячним строком.

Крім того, аналіз статті 46 Закону № 1058 дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплати пенсії за минулий час:

- три роки - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з власної вини;

- без обмеження будь-якого строку - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення із цим позовом до суду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 139 КАС України сума судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124, 125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати нарахованої заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року у розмірі 85 981 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривня 14 копійок.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану суму пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року в розмірі 85 981 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривні 14 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) судовий збір у розмірі 992,40 гривень на користь Державного бюджету України.

Встановити відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2022 року по справі № 200/109/22.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України Донецької області подати до суду у 30 - ти денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року по справі № 200/109/22.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03 лютого 2022 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова