Рішення № 103291087, 02.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року Справа№200/12566/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область; код ЄДРПОУ: 13486010)

Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області (місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 1, м. Суми, Сумська область; код ЄДРПОУ: 21108013)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

24 вересня 2021 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057350004243 від 18 травня 2021 року про відмову у призначенні пенсії та рішення Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області б/н від 25 травня 2021 року про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при призначені пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” зарахувати до пільгового стажу роботи періоди роботи ОСОБА_1

з 03 серпня 1988 по 31 серпня 1988 рр. на шахті № 6 “Червона зірка” виробничого обєднання “Донецьквугілля”;

з 14 червня 1989 по 30 вересня 1989 рр. на шахті “Білозерська”;

з 22 січня 1991 по 11 березня 1991 рр. на шахті “РСЧА”;

з 11 вересня 1991 по 04 січня 1997 рр. в шахто будівельному управлінні № 2 тресту “Донецькшахтобуд”, врахувавши інформацію про заробітну плату, що вказана у довідках про заробітну плату для обчислення пенсії № 05/5 від 20 січня 2021 року та № 05/06 від 20 січня 2021 року, а також зарахувати до загального страхового стажу роботи період навчання з 01 вересня 1984 року по 21 червня 1991 року на гірничому факультеті Донецького політехнічного інституту за спеціальністю “Технологія та комплексна механізація підземної розробки родовищ корисних копалин”;

- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 гривень;

- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до пп. 1, п. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Згодом позивач дізнався, що відносно нього наявні два рішення про відмову у призначенні йому пенсії. Вважає, що в нього достатньо пільгового стажу для призначення йому пенсії, і відповідачем протиправно не зараховано його періоди роботи та навчання при розгляді заяви про призначення пенсії.

Зазначає, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник відповідача Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області надав до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що Рішенням відповідача від 25.05.2021 року позивачу було відмовлено в призначені пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з тим що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 24 роки 4 дні, у тому числі стаж роботи в підземних 2 місяці 10 днів.

У зв`язку з чим, представник УПФУ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Представник відповідача - Головне управління Пенсійного Фонду України в Сумській області – правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якому зазначав, що в рішенні про відмову в призначенні пенсії відсутні посилання на відмову у не зарахуванні періоду навчання. Не зважаючи на скарги та запити відповідач не надав детальну інформацію про підрахунок загального страхового стажу.

Зазначає також, що гонорар адвоката є фіксованим та встановленим сторонами у договорі, не залежить від обсягу робіт, є визначеним і не потребує детального опису робіт, що підтверджує практикою з вказаного питання.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

08 жовтня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 01 грудня 2021 року залучено другого відповідача у справі - Головне управління Пенсійного Фонду України в Сумській області.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , 12 травня 2021 року звернувся засобами електронного зв`язку до Головного управління ПФУ в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням про відмову у призначенні від 18.05.2021 року № 057350004243 відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Рішення підписано начальником відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Сумській області Г. Крівенцової та головним спеціалістом відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Сумської області О.Щудрець. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:

З 01.09.1984 по 21.06.1991 року – період навчання, оскільки в цей період входить військова служба з 24.06.1985 по 03.06.1987 року. Для зарахування періоду навчання в загальний стаж роботи необхідно надати уточнюючу довідку та довідку про перейменування учбового закладу. Для зарахування пільгового періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку, видану в установленому порядку. Страховий стаж згідно наданих документів 24 р. 01 м. 17 дн., пільговий стаж згідно наданих документів 2 м.10 дн.

Добропільським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 25.05.2021 ОСОБА_1 .

Підставою відмови зазначено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 24 роки 7 місяців 4 дні, у тому числі стаж роботи в підземних 2 місяці 10 днів.

Вказаним рішенням зазначено, що ОСОБА_1 для призначення пенсії засобами веб-потралу надав заяву про призначення пенсії № 2429 від 12.05.2021 року відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», трудову книжку, військовий квиток, довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи, видану державним підприємством «Донецька вугільна енергетична компанія» № 26/092, № 26-1/09-2 від 17.02.2021; довідку, підтверджуючу пільговий характер, видані ВСП «ШУ «Добропіллявугілля» № 351, № 353 від 24.11.2020; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000221565, паспорт, ідентифікаційний номер.

Вказано, що оскільки заявником для призначення пенсії надана довідка підтверджуюча пільговий характер роботи на шахті № 6 «Червона зірка» виробничого об`єднання «Донецьквугілля» з 03.08.1988 по 31.08.1988 № 26/09-2 від 17.02.2021 року, яка видана підприємством, яке знаходиться у м. Донецьк, вищевказаний період не зараховано до пільгового стажу роботи.

Також до пільгового стажу роботи не зараховано періоди роботи на шахті «Білозерська» з 14.06.1989 по 30.09.1989, на шахті «РККА» 22.01.1991 по 11.03.1991 в шахтобудівному управлінні № 2 треста «Донецькшахтобуд» з 11.09.1991 по 04.01.1997, оскільки заявником не надано довідки, підтверджуючи пільговий характер роботи.

Період роботи на шахті «Бутівка» з 29.08.2011 по 18.04.2012 не зараховано до пільгового стажу, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про нарахування заробітної плати та спеціальний стаж з відповідним кодом підстави відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 :

- з 14.06.1989 по 30.09.1989 року працював прохідником підземним з повним робочим днем в шахті для проходження виробничої практики на шахті «Білозерська»;

- з 22.01.1991 по 11.03.1991 року працював прохідником підземним з повним робочим днем під землею для проходження виробничої практики на шахті ім. РККА виробничого об`єднання «Добропіллявугілля»;

- 11.09.1991 по 04.01.1997 року працював гірничим майстром підземним з повним робочим днем в шахті на шахтобудівному управлінні № 2 треста «Донецькшахтобуд».

Як вбачається із запису під:

№ 10 вказаної трудової книжки, 01.09.1984 року ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу в Донецький політехнічний інститут;

№ 11 – з 24.06.1985 по 03.06.1987 проходив службу в радянській армії;

№ 12 – 31.07.1991 року відраховано із складу студентів.

Відповідно до Диплому УВ № 924618 ОСОБА_2 вступив в 1984 році в Донецький політехнічний інститут і в 1991 року закінчив повний курс навчання за спеціальністю технологія і комплексна механізація підземної розробки родовищ корисних копалин, присвоєно кваліфікацію гірничого інженера.

Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії від 17.02.2021 року № 26/09.2 ОСОБА_1 працював повний робочий день на шахті № 6 «Красная Звезда» виробничого об`єднання «Донецьквугілля» в період з 03.08.1988 по 31.08.1988 року. Також надано довідки вказаного підприємства про спуски в шахту від 17.02.2021 року № 26-2/09.2 та про суму заробітної плати від 17.02.2021 року № 26-1/09.2.

Також до матеріалів справи додано довідки ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» від 13.11.2020 року № 368, від 24.11.2020 року № 351, від 24.11.2020 року № 353; трест Донецькшахтобуд від 20.01.2021 року № 05/06, від 20.01.2021 року № 05/5.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідачів стосовно відмови в призначені пенсії за віком позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд зазначає, що на підставі частини 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” Пенсійним фондом може бути проведення перевірка дотримання вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з питання достовірності документів наданих для призначення (перерахунку) пенсій.

Разом з цим, суд зазначає, що професія прохідника підземного, гірничого майстра підземного, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461 відноситься до посад, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Пільгових характер роботи та факт праці під землею також підтверджено наданими позивачем до суду довідками.

Окрім того, суд зазначає, що період роботи позивача з 14.06.1989 по 30.09.1989 року, з 22.01.1991 по 11.03.1991 та з 11.09.1991 по 04.01.1997 року підтверджуються і трудовою книжкою позивача.

Щодо неприйняттям органами пенсійного фонду довідкипідтверджуючої пільговий характер роботи на шахті № 6 «Червона зірка» виробничого об`єднання «Донецьквугілля» з 03.08.1988 по 31.08.1988 № 26/09-2 від 17.02.2021 року, яка видана підприємством, яке знаходиться у м. Донецьк суд зазначає наступне.

Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. N 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Шахтарськ, Кіровськ, Торез, (де діютьюридичні особи, які видали спірні довідки) віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваження.

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 N 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, "ДНР" та "ЛНР" є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених "республік", а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих "ДНР" та "ЛНР" інформації.

Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб`єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях. Так, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При цьому згідно ч. 2 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої "Донецької народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Поряд з цим, суд звертає увагу та такі обставини.

Матеріали справи свідчать, що надані позивачем для оформлення пенсії документи щодо підтвердження пільгового стажу – це фактично копії документів, що видані у 1990-х роках та у 2000- х роках за місцем роботи позивача на зазначених у довідках підприємствах містять у собі відомості щодо пільгового стажу позивача, або інших відомостей, які можуть бути використані відповідачем для розрахунку пільгового стажу позивача та видані ще за часів перебування вказаних юридичних осіб під контролем української влади.

Суд частково бере до уваги відомості, які зазначені у вказаних довідках, виданих державним підприємством «Донецька вугільна енергетична компанія» № 26/092, № 26-1/09-2 від 17.02.2021 та які долучені позивачем до його заяви про призначення пенсії, враховуючи, що вони не спростовані відповідачем, з огляду на фактичну неможливість позивачу в інший спосіб отримати відомості, зазначені в них.

За таких обставин, суд бере до уваги відомості про підтвердження пільгового стажу позивача, які містяться в довідках виданих державним підприємством «Донецька вугільна енергетична компанія» № 26/092, № 26-1/09-2 від 17.02.2021.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17 (провадження № К/9901/2383/17).

За також обставин, суд вбачає за можливе зарахувати позивачу до його пільгового стажу період його роботи з 03.08.1988 по 31.08.1988 на посаді гірника з повним робочим днем під землею.

З урахуванням вищевказаного, рішення Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні пенсії від 25.05.2021 року № 0573-04-8/8253 з підстав, викладених в ньому, є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивач надає суду архівну довідку від 27.01.2021 року № 19-15/198, видану Донецьким національним технічним університетом, відповідно до якої ОСОБА_1 з 01 вересня 1984 року зараховано студентом 1 курсу денного навчання гірничого факультету Донецького політехнічного інституту по спеціальності «Технологія та комплексна механізація підземної розробки родовищ корисних копалин».

З 24 червня 1985 року надано академічна відпустка на період служби у Збройних Силах СРСР .

З 18 липня 1987 року вважається таким, що повернувся з академічної відпустки на денне навчання за той же спеціальністю.

31 липня 1991 року був відраховано зі складу студентів у зв`язку з закінченням інституту.

Суд зазначає, що довідку видано на тимчасово непідконтрольній Україні території, проте суд приймає до уваги наявну в ній інформацію з огляду на фактичну неможливість позивачем підтвердити наявний період його навчання та перебування в армії протягом навчання, академічної відпустки тощо з огляду на об`єктивну неможливість отримати вказані відомості в інших спосіб.

Підстави зарахуванням інформації відповідної довідки аналогічні тим, що викладені судом вище.

Окрім того, суду надано довідку № 49 від 31.05.2003 року, якою зазначено, що 05.09.1993 року Донецький політехнічний інститут перейменовано в Донецький державний технічній університет. 02.10.2001 року Донецькому державному технічному університету надано статус національного.

Таким чином, суду надано всі документи, яких достатньо для зарахування періоду навчання позивача до його стажу при призначенні пенсії.

Згідно частини першої статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Так, судом встановлено та підтверджено наявними доказами у справі, що позивач перебував на службі в армії протягом періоду навчання, для чого йому було надано академічну відпустку.

Так, зараховується до загального страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1984 року по 31.07.1991 року.

Суд зазначає, що дата закінчення навчання позивача є 31.07.1991 року, що вбачається з записів трудової книжки позивача та наданої суду довідки.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Суд зазначає, що не є справною обставиною по справі та не заперечується сторонами, що Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області реорганізано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що рішення відповідачів про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, є протиправним, а тому суд вважає позовну вимогу про скасування цього рішення обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, “Loizidouv. Turkey”, “Cyprusv. Turkey”), проти Молдови та Росії (зокрема, “Mozerv/theRepublicofMoldovaandRussia”, “IlascuandOthersv. MoldovaandRussia”), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Так, належним способом порушеного права позивача є зобов`язання Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах від 12.05.2021 року з зарахуванням до пільгового та загального страхового стажу позивач не зарахованих періодів його роботи.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу.

Суду надано Договір про надання правової допомоги № 15 від 20 травня 2021 року, відповідно до якого Адвокатське об`єднання «Закон для всіх» і клієнт – ОСОБА_1 уклали договір, предметом якого є зобов`язання адвокатського об`єднання здійснити представництво на умовах і в порядку, визначених договором, а клієнт зобов`язується надати всю наявну в нього інформацію для фактичного надання правової допомоги, сплатити надання разової правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як вбачається з п. 3.1 вказаного договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокатському об`єднанню, надану в межах цього договору правову допомогу, визначаються сторонами у додатку № 1 до Договору і є фіксованим.

Так, відповідно до додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 15 від 20 травня 2021 року, розмір гонорару який клієнт сплачує адвокатському об`єднанню за надану в межах цього договору про правову допомогу є фіксованим і складає 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) гривень зокрема, за адміністративною справою з питання зобов`язання Головного управління ДПС у Донецькій області вчинити дії щодо визнання безнадійного та списання боргу фізичної особи – підприємця – 10 000 (десять тисяч) гривень, з питання підтвердження стажу для оформлення пенсії – 9 000 (дев`ять тисяч) гривень.

Суду надано квитанцію від 20 травня 2021 року, якою ОСОБА_1 сплатив АО «Закон для всіх» 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Відповідно до акту надання послуг № 1 станом на 15 вересня 2021 року за вид правової допомоги – ознайомлення з доказами, формування доказової бази, її систематизація, ґрунтування доказів, вивчення законодавства та судової практики ВСУ – 2000, 00 грн.; складання адміністративного позову – 6000,00 грн.; підготовка документів для подачі заяви – 1000,00 грн. Всього – 9000,00 грн.

Надаючи правову оцінку доказам на підтвердження заявленого клопотання, суд зазначає наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною 2,3 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Визначальним в адміністративному судочинстві за ст. 6 КАС України є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави, а тому, при вирішенні справ суди повинні в першу чергу застосовувати саме принцип верховенства права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Вказана позиція підтверджується позицією, викладеній в Постанові Верховного суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.

Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 21 січня 2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Щодо ознайомлення з доказами, вивчення законодавства та судової практики ВСУ, формування доказової бази суд зазначає, що не зарахування певних періодів управлінням пенсійного фонду України до стажу не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), вивчення обсягу фактичних даних, аналізу первинних документів, та складність складених процесуальних документів не є значним, тому суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що сума яка заявлена до стягнення на оплату витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом, а тому на користь позивача має бути стягнуто 4 000,00 грн. понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.

Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень відповідача), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн.

Згідно ч. 3,8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області суми судового збору у розмірі 908,00 грн. на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область; код ЄДРПОУ: 13486010), Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області (місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 1, м. Суми, Сумська область; код ЄДРПОУ: 21108013) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні пенсії від 25.05.2021 року № 0573-04-8/8253.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 18.05.2021№ 057350004243, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 12.05.2021 року зарахувавши до пільгового стажу роботи періоди роботи ОСОБА_1

з 03 серпня 1988 по 31 серпня 1988 рр. на шахті № 6 “Червона зірка” виробничого об`єднання “Донецьквугілля”;

з 14 червня 1989 по 30 вересня 1989 рр. на шахті “Білозерська”;

з 22 січня 1991 по 11 березня 1991 рр. на шахті “РСЧА”;

з 11 вересня 1991 по 04 січня 1997 рр. в шахтобудівельному управлінні № 2 тресту “Донецькшахтобуд” врахувавши інформацію про заробітну плату, що вказана у довідках про заробітну плату для обчислення пенсії № 05/5 від 20 січня 2021 року та № 05/06 від 20 січня 2021 року.

а також зарахувати до загального страхового стажу роботи період навчання з 01 вересня 1984 року по 23 червня 1985 року, з 18 червня 1987 року по 31 липня 1991 року на гірничому факультеті Донецького політехнічного інституту за спеціальністю “Технологія та комплексна механізація підземної розробки родовищ корисних копалин”, період проходження військової служби з 24 червня 1985 року по 03 червня 1987 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 (нуль) копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02 лютого 2022 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Першого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.В. Арестова