Рішення № 103290886, 01.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2022 року Справа№200/16120/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2) в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- скасувати рішення № 057150010264 від 12 жовтня 2021 року про відмову у призначенні пенсії за п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зарахувати до стажу роботу період навчання у ПТУ № 98 м. Маріуполя Донецької області з 03 жовтня 1994 року по 26 червня 1995 року згідно диплому НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити пенсію згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України «1-р/2020 від 23 січня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату недоотриманої пенсії за Списком №1 у відповідності до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 18 серпня 2021 року до часу прийняття рішення суду.

В обґрунтування позову зазначено, що 07 жовтня 2021 року через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України позивачка подала заяву про призначення пенсії.

З листа відповідача-2 їй стало відомо про те, що у призначенні пенсії було відмовлено рішенням від 12 жовтня 2021 року.

Відповідно до вказаного листа та рішення відповідача-1 відмова мотивована тим, що позивачка не досягла необхідного віку для призначення пенсії, а саме 50 років.

Позивачка вважає рішення та дії відповідача-1 протиправними, оскільки має право на призначення пенсії з 45 років відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України «1-р/2020 від 23 січня 2020 року.

Крім того, позивачка не погоджується з діями відповідача-1 щодо не врахування до загального стажу роботи періоду навчання з 03 жовтня 1994 року по 26 червня 1995 року згідно диплому НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 23 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

22 грудня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача-1. У відзиві відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено пенсійний вік, при досягненні якого особа має на призначення пенсії за віком. Станом на дату звернення, позивачка не досягла встановленого Законом № 1058 віку, а саме 50 років, а тому у призначенні пенсії їй було відмовлено.

Щодо вимоги про врахування періоду навчання до страхового стажу, відповідач зазначив, що диплом виданий особі ОСОБА_1 , тоді як згідно паспорту позивачки, вона ОСОБА_1 . Враховуючи вказані розбіжності, відсутні підстави для зарахування періоду навчання до страхового стажу.

Також відповідач зазначив про дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду в частині призначення та виплати пенсії.

Ухвалою суду від 23 грудня 2021 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 13 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01 лютого 2022 року.

Сторони про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, до суду не з`явились.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Так, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Станом на 01 лютого 2022 року відзиву відповідачем-2 не надано.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивачка - ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

07 жовтня 2021 року позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12 жовтня 2021 року № 057150010264 у призначенні пенсії згідно п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було відмовлено у зв`язку з недосягненням віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058.

Відповідно до вказаного рішення, страховий стаж позивачки складає 37 років 11 місяців 2 дні, пільговий стаж - 12 років 11 місяців 2 дні. До страхового стажу позивачки не зараховано період навчання з 03 жовтня 1994 року по 26 червня 1995 року згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки зазначене ім`я в дипломі - ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним, де ім`я - ОСОБА_2 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Згідно з п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788 Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 8 Порядку №637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі,докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідно до п. 26 Порядку №637, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Позивачкою надано диплом серії НОМЕР_1 про навчання з 03 жовтня 1994 року по 28 червня 1995 року у ПТУ № 99 м. Маріуполя Донецької області за професією машиніст крана металургійного виробництва. Даний диплом виданий « ОСОБА_1 », тоді як згідно з паспортними даними ім`я позивачки « ОСОБА_1 », що свідчить про наявність розбіжностей у прізвищі.

Разом з тим, як вбачається з трудової книжки позивачки НОМЕР_4 запис №1 у період з 01 вересня 1994 року по 26 червня 1995 року вона навчалась ПТУ №99 м. Маріуполя.

Таким чином, основний документ, що підтверджує стаж роботи містить відомості про навчання позивачки у спірний період, посилання відповідача-1 у рішенні від 12 жовтня 2021 року на необхідність надання уточнюючої довідки є помилковими.

Крім того, позивачкою до суду було надано довідку Маріупольського вищого металургійного професійного училища від 19 листопада 2021 року № 708, відповідно до якого, ОСОБА_1 навчалась з 03 жовтня 1994 року по 28 червня 1995 року у ПТУ № 99 м. Маріуполя по професії «Машиніст крана металургійного виробництва» на денному відділенні.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що вказаними документами підтверджено право позивачки на зарахування спірного періоду до її страхового стажу.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача-1 призначити пенсію згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України «1-р/2020 від 23 січня 2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з п. «а» ст. 13 Закону № 1788 в редакції чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону №1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.

Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.

Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд наголошує, що відповідно до п. «а» статті 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, жінки мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 за умови досягнення ними 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7,6 років на зазначених роботах.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачка при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, досягла необхідного віку (45 років згідно п. «а» ст. 13 Закону № 1788), а тому така заява мала розглядатись відповідно до положень п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач-1 протиправно не застосував більш сприятливий для позивачки закон, а отже спірне рішення прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Згідно абзацу другого частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде скасування спірного рішення та зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 12 червня 2021 року на пільгових умовах відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», зарахувавши до страхового стажу період навчання з 03 жовтня 1994 року по 26 червня 1995 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з вимогами ст. ст. 2, 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Таким чином, неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії або утримуватись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Як встановлено судом, на даний час не існує спору щодо виплати пенсії, оскільки на час прийняття судом рішення, пенсія не призначена позивачці.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід відмовити, як передчасних.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Одночасно з поданням позовної заяви, позивачка просила суд розподілити судові витрати у відповідності до вимог статті 139 КАС України та зазначила, що орієнтований розмір судових витрати становить 4908 грн., який складається із витрат на оплату судового збору та витрат на правову допомогу.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 454 грн. підлягає стягненню з відповідача-1 на користь позивачки.

Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи те, що час винесення рішення, позивачкою не надано до суду доказів, які підтверджують понесення витрат, пов`язаних із розглядом справи у розмірі 4000 грн., підстави для стягнення цієї суми на її користь відсутні.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до абз. 2, 3 ч. 7 ст. 139 КАС України такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, позивачка має право надати суду докази понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12 жовтня 2021 року № 057150010264 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: м. Хмельницький, вул. Герцена,10, код ЄДРПОУ 21318350) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) про призначення пенсії від 12 червня 2021 року на пільгових умовах відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», зарахувавши до страхового стажу період навчання з 03 жовтня 1994 року по 26 червня 1995 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: м. Хмельницький, вул. Герцена,10, код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 454 грн.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 01 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.І. Грищенко