Рішення № 103290702, 31.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року Справа№200/17266/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ: 39816845, 03135 м. Київ, пр. Перемоги, 14) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій просив визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації витрат на відрядження до Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області з 20 травня 2019 по 17 червня 2019, до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 05 червня 2020 по 14 червня 2020, до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 10 липня 2020 по 24 липня 2020 в розмірі 17982,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі наказів Державної служби України з безпеки на транспорті позивач перебував у відрядженнях. Після повернення з відряджень позивач направляв до бухгалтерії Укртранспебпеки звіти про використання коштів та фінансові документи, що підтверджують витрачені ним кошти. Зауважень до заявлених позивачем суд відповідач не заявляв. Однак зазначені витрати не відшкодовані позивачу, в зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 07.12.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Державна служба України з безпеки на транспорті подала відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу компенсації витрат на відрядження просить відмовити, зазначивши, що від відповідача не залежить питання виділення відповідних асигнувань на компенсацію витрат на відрядження та питання перерозподілу/збільшення видатків.

Відповідач зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача компенсації витрат на відрядження в розмірі 17982,00 грн. Державна служба України з безпеки на транспорті визнає.

Відповідно до статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працює на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.05.2019 № 62-В позивача відряджено до Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області з 20.05.2019 по 17.06.2019 включно. В пункті 5 наказу визначено фінансово-економічному управлінню здійснити оплату витрат на відрядження.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.06.2020 № 23-Вд позивача відряджено до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 05 по 14 червня 2020 року. В пункті 2 наказу визначено управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку здійснити оплату витрат на відрядження.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.07.2020 № 49-Вд позивача відряджено до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 10 по 24 липня 2020 року включно. В пункті 2 наказу визначено управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку здійснити оплату витрат на відрядження згідно.

Як вбачається з матеріалів справи, у позивача наявні звіти про використання коштів та необхідні розрахункові документи для відшкодування коштів, які були витрачені ним у відрядженні, а саме: за проживання, проїзні документи, добові.

У відповіді Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.04.2021 № 2824/9.1/15-21 на звернення позивача зазначено, що станом на 01 січня 2021 року на балансі Укртрансбезпеки заборгованість за розрахунками з підзвітними особами відсутня.

Разом з цим, у відзиві відповідач підтвердив, що загальна сума витрат на відрядження позивача за наказами № 23-Вд, № 49-Вд, № 62-Вд становить 17982,98 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VII (далі Закон № 889-VII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Пунктом 4 статті 42 Закону № 889-VII передбачено, що державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв`язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої, другої статті 121 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658 затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон (далі Інструкція № 59)

Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Пунктом 4 Інструкції № 59 визначено, що підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс перераховується на поточний рахунок працівника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних карток, або рахунок підприємства, що направляє працівника у відрядження, операції за яким можуть здійснюватися з використанням корпоративних платіжних карток.

Відповідно до пункту 14 Інструкції № 59 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України, а також документи, визначені цією Інструкцією. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв`язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.

Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 (пункт 15 Інструкції № 59).

Порядок відрядження в межах України визначений Розділом ІІ Інструкції № 59.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Інструкції № 59 направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за запрошенням подається його копія та за наявності програма заходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (із змінами) затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 установлено, що в разі коли працівники, відряджені за кордон, за умовами запрошення безоплатно забезпечуються харчуванням стороною, яка приймає, або коли працівники, відряджені в межах України для участі у переговорах, конференціях, симпозіумах з питань, що стосуються основної діяльності підприємства, установи та організації, які відряджають працівників, за умовами запрошення безоплатно забезпечуються харчуванням організаторами таких заходів, добові витрати відшкодовуються у розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для відповідної держави згідно з додатком 1 до цієї постанови, зокрема 80 відсотків при одноразовому, 55 відсотків - дворазовому, 35 відсотків - триразовому харчуванні.

Витрати на найм житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються за наявності оригіналів підтвердних документів (далі - підтвердні документи).

Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівникам за рахунок добових витрат.

Підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами як аванс для здійснення поточних витрат (у межах України - у національній валюті, за кордон - у валюті держави, до якої відряджається працівник, або у доларах США/євро, або у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку, встановленим на день подання уповноваженому банку розрахунку витрат на відрядження). Аванс перераховується на поточний рахунок працівника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних карток, або рахунок підприємства, установи, організації, що направляють працівника у відрядження, операції за яким можуть здійснюватися з використанням корпоративних платіжних карток (пункт 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98).

Отже, відповідно до наведених норм Постанови КМУ № 98 та Інструкції для підприємств, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, визначений обов`язок відшкодувати працівнику, який перебував у відрядженні, витрати на найм житлового приміщення під час відрядження за наявності оригіналів підтвердних документів. Також, виплата добових витрат є передбаченою гарантією для працівників, що скеровуються в службові відрядження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за наявності документально підтверджених витрат на відрядження, відповідач порушив право ОСОБА_1 на повернення коштів, витрачених ним у відрядженні.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини першої статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог (частини четвертої статті 189 КАС України).

Відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення з Державної служби з безпеки на транспорті на користь позивача компенсації витрат на відрядження в розмірі 17982,98 грн.

Визнання позову відповідачем в цій частині позовних вимог не суперечать закону та не порушують чиї-небудь прав, свобод або інтересів, тому визнання відповідачем частини позовних вимог приймається судом.

З урахуванням вимог частини четвертої статті 189 КАС України визнання відповідачем позовних вимог у відповідній частині є підставою для прийняття судом рішення про задоволення таких позовних вимог.

Суд також зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає в ухиленні суб`єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов`язків щодо нарахування та виплати компенсації витрат позивача на відрядження, проте визнання такої бездіяльності протиправною не призведе до відновлення порушеного права позивача. При цьому, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом позивача є стягнення понесених позивачем витрат на відрядження, що повністю відновлює порушене право позивача. Відтак, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації витрат на відрядження належить відмовити.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат в цій частині суд не вирішує.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ: 39816845, 03135 м. Київ, пр. Перемоги, 14) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми задовольнити частково.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на відрядження з 20 травня 2019 по 17 червня 2019 на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.05.2019 № 62-В, з 05 червня 2020 по 14 червня 2020 на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.06.2020 № 23-Вд, з 10 липня 2020 по 24 липня 2020 на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.07.2020 № 49-Вд в загальному розмірі 17982,98 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш