Рішення № 103289133, 31.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року Справа№200/17092/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною і скасування вимоги,-

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі – ГУ ДПС, відповідач), в якому просить визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу від 04.10.2021 № Ф-410738-46 в сумі 37 788,74 грн.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на розповсюдження на неї пункту 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, у тому числі в частині звільнення від обов`язків платника єдиного внеску. Також зазначає, що з 2002 року не займалася підприємницькою діяльністю і не отримувала з неї дохід, а працювала на умовах трудового договору.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI не містить норм щодо звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати єдиного внеску, у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власний бізнес не приносить доходів. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. ФОП ОСОБА_2 перебувала на обліку в Лівобережній ДПІ (Лівобережній район м. Маріуполя) з 15.01.2014 по 03.03.2021 як фізична особа підприємець, та знаходилася на загальній системі оподаткування. 25.02.2021р. відбулася зміна адреси: АДРЕСА_1 . Посилається на те, що згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача, станом на 30.09.2021 становила 37788,74 грн. На підставі цих даних ГУ ДПС у Донецькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2021 №Ф-410738-46.

Позивач надала відповідь на відзив в якій наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 3 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).

Ухвалою суду від 29 грудня 2021 року замінено відповідача у справі № 200/17092/21 з Головного управління ДПС у Донецькій області на його правонаступника Головне управління ДПС у Донецькій області, як відокремлений підрозділ ДПС, витребувані докази.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.03.2021 № 141270287525 випливає, що 03.03.2021 внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

ГУ ДПС у Донецькій області знаходиться в м. Донецької області, про що зазначено у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, безоплатний доступ до яких забезпечується на підставі Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 10.06.2016 № 1657/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 червня 2016 за № 839/28969.

4 жовтня 2021 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-410738-46, за якою позивач має сплатити 37788,74 грн недоїмки з єдиного внеску. Вимога складена станом на 30.09.2021 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

З наданої відповідачем роздруківки з інтегрованої картки платника – позивача з єдиного внеску випливає, що станом на 30.04.2021 борг позивача з єдиного внеску складає 37788,74 грн, який почав обліковуватися з 09.02.2018.

Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_2 вона з 19.01.2017 працює в ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовелектросталь».

З індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача форми ОК-5 випливає, що 2017 року позивачу нараховано і по червень 2021 року позивачу нараховувалася заробітна плата у ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовелектросталь (ідентифікаційний код: 00191158), з якою сплачено страхові внески. Відомості щодо нарахування доходу позивачу як фізичній особі-підприємцю за спірний період відсутні.

Рішенням Державної податкової служби України від 02.11.2021 № 9720/М/99-00-06-02-01-09 залишено без задоволення скаргу позивача від 13.10.2021 на спірну вимогу.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску платнику.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI) передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Суд зазначає, що позивач є платником єдиного внеску згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI) передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Приписами абзаців першого і другого ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Законом України від 02.09.2014 №1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, який набрав чинності 15.10.2014, у Законі України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” доповнено пунктом 9-3 (у наступному 9-4) такого змісту:

"9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Частиною першою ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція” до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Маріуполь Донецької області.

Дія вказаного Розпорядження зупинена Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014.

Вказані розпорядження втратили чинність згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України”. Також цим розпорядженням до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Маріуполь Донецької області.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.11.2018 у справі № 812/292/18 (Пз/9901/22/18) дійшла висновку, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску.

Водночас, Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок, зокрема в постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 805/1394/16-а, у постанові від 26 квітня 2019 року у справі № 805/1023/16-а, за яким Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Тобто, пункт 9-4 розділу VIII Закону №2464-VI дає законі підстави для невиконання платником свого обов`язку щодо спати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у встановлені строки, але не звільнює цих платників від обов`язку сплатити недоїмку в майбутньому (крім випадку визнання її безнадійною та списання).

Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи”, який набрав чинність 13.02.2020, виключено пункт 9-4 розділу VIII Закону №2464-VI.

Отже, на момент прийняття оскаржуваної вимоги у відповідача були відсутні підстави для врахування пункту 9-4 розділу VIII Закону №2464-VI.

Тому доводи позовної заяви у вказаній частині є безпідставними.

При цьому, Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17 серпня 2020 року у справі № 140/1679/19від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору Єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов`язана сплачувати Єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником Єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору Єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в спірний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 22 липня 2021 року у справі № 320/2655/20.

Ухвалою суду від 29.12.2021, яка отримана ГУ ДПС 14.01.2022, у відповідача витребувані докази отримання позивачем, як фізичною особою-підприємцем, доходів за 2017- 2020 роки.

Відповідачем не надано доказів отримання позивачем доходів від здійснення підприємницької діяльності в спірний період.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги і наявність підстав для її скасування.

Відповідно до квитанції № 0.0.2355667660.1 позивачем сплачено 908,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу (8000,00 грн з урахуванням відповіді на відзив від 14.01.2022).

Відповідач подав заяву, якою просить відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилається на те, що ця справа є правою незначної складності і витрати не підтверджуються необхідними документами.

До суду надано ордер серія ДН №099195 від 26.11.2021, який складено адвокатом Алфьоровою Оленою Анатоліївною (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 5580 від 31.07.2019).

Також до суду надано договір про надання правової допомоги від 13.10.2021, який укладено між позивачем і адвокатом Алфьоровою О.А.

Згідно з п. 5.1 указаного договору сторони домовилися, що сума гонорару адвоката за консультацію, складання скарги до ДФС України, складання та подання адміністративного позову до Донецького окружного адміністративного суду становить 6000,0 грн.

Згідно з актом приймання-передачі адвокатських послуг від 26.11.2021 за вказаним договором адвокатом надані наступні адвокатські послуги: консультація – 1000,00 грн; складання скарги 2000,00 грн; складання та подання до суду позову – 3000,00 грн.

Адвокатом Алфьоровою О.А. надано квитанцію довільного зразку щодо отримання 21.11.2021 від позивача 6000,00 грн за вказаним договором.

Крім того, до суду наданий акт приймання-передачі адвокатських послуг від 14.01.2022 за вказаним договором адвокатом надані наступні адвокатські послуги: складання та подання до суду відповіді на відзив 2000,00 грн.

Адвокатом Алфьоровою О.А. надано квитанцію довільного зразку щодо отримання 14.01.2022 від позивача 2000,00 грн за вказаним договором.

Усі вказані документи надані в копіях.

Позовна заява і відповідь на відзив підписані адвокатом позивача, а скарга від 13.10.2021 підписана і відправлена безпосередньо позивачем.

Частиною 1 і п. 3 ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-7 ст. 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розподілу між сторонами разом підлягає витрати на правничу допомогу, що сплачені або підлягають сплаті. Тому ці витрати підлягають розподілу незалежно від надання позивачем доказів їх фактичної сплати.

У відповідності до ч. 1 і ч. 9 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі № 240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п`ята статті 134 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 810/3213/16 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на викладене, суд ураховує наступне.

Основними доводами в обґрунтування позовної заяви і скарги від 13.10.2021 є посилання на звільнення позивача від обов`язків платника єдиного внеску з огляду на п. 9-4 розділу VIII Закону №2464-VI. Проте суд дійшов висновку про безпідставність цих доводів.

При цьому, доводам щодо того, що позивач не отримувала дохід від підприємницької діяльності і працювала як найманий працівник у позовній заяві присвячено два абзаци.

Крім того, подання скарги від 13.10.2021, тобто оскарження вимоги про сплату боргу в досудовому порядку є правом позивача, а не обов`язком. Для звернення до суду з цим позовом позивач не зобов`язана була подавати вказану скаргу.

Доводи позовної повністю відтворюють доводи скарги від 13.10.2021.

Ця справа не є складною, оскільки наявна сформована судова практика у відповідних правовідносинах, зокрема Верховного Суду.

У суду відсутні підстави вважати, що надані адвокатом роботи були складними та/або на їх надання потрібно було витратити багато часу.

Ціна заявленого позивачем позову складає 37788,74 грн, а заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу 8000,00 грн (21,17 % від ціни позову).

Тому, ураховуючи наведені висновки Верховного Суду, перевіривши надані позивачем докази витрат на професійну правничу допомогу згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, суд дійшов висновку про не співмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Суд, з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат і критерію розумності їхнього розміру, вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 2908,00 грн судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код ВП: 44070187, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправною і скасування вимоги – задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 4 жовтня 2021 року № Ф-410738-46.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області суму судових витрат у розмірі 2908 (дві тисячі дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повне рішення суду складене 31 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков