Рішення № 103288973, 19.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2022 року Справа№200/9249/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що прокурором Донецької області видано наказ від 04 травня 2020 року № 396-к, яким його звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури відповідно до пункту 9 частини статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Водночас, відповідачем на момент звільнення 04 травня 2020 року не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум позивачу) за час існування трудових відносин, а саме вихідної допомоги у сумі 22 532, 83 грн. На переконання позивача, вказаний факт свідчить про порушення гарантованих конституцією прав, а тому ОСОБА_1 просить суд стягнути з Донецької обласної прокуратури вихідну допомогу у сумі 22 532, 83 грн., а також середній заробіток за час затримки при звільненні по день ухвалення рішення.

Представником Донецької обласної прокуратури до суду надано відзив на позовну заяву. Так, відповідач зазначає, що вимоги позивача ґрунтуються на статті 44 Кодексу законів про працю України. Відповідно до вказаної норми, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Однак, позивач не був звільнений із зазначених підстав. Так, позивача не звільняли за нормами Кодексу законів про працю України, у наказі про звільнення та інших документах відсутнє посилання на вказані норми. Відтак, на переконання відповідача, у позивача не виникло право на отримання вихідної допомоги. Позивач стверджує, що його звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), що ідентичне до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та надає право на отримання вихідної допомоги. Однак, зазначене не відповідає дійсності, оскільки позивача звільнено з інших підстав. Так, позивача звільнено з підстав, передбачених пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019, через неуспішне проходження атестації. Посилання у наказі про звільнення на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» зроблено, оскільки того вимагає вищевказана норма (у разі неуспішного проходження атестації особа звільняється за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратура порушила б закон, якщо б не зазначила цієї статті при формулюванні причини звільнення. Юридичним фактом, що зумовило звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у даному випадку було неуспішне проходження ним атестації. Цей юридичний факт є відмінним від того, у зв`язку з яким ст. 44 Кодексу законів про працю України передбачено виплату вихідної допомоги. Наказ про звільнення, який став підставою для виплати вихідної допомоги, скасовано. Окремо відповідач звертає увагу на те, що у межах даної справи ОСОБА_1 вимагає стягнення вихідної допомоги, пов`язаної зі звільненням за наказом керівника Донецької обласної прокуратури № 396-к від 04.05.2020. У той же час позивач оскаржив вказаний наказ у межах іншої справи (№ 200/5356/20-а), та його позов задоволено. Вказані справи є взаємовиключні.

З наведених вище підстав, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 26.07.2021 Донецький окружний адміністративний суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 . Надав позивачу – десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду належного документа про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову вимоги майнового характеру в розмірі 908, 00 грн.

03 серпня 2021 року суд виніс ухвалу, якою прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку та відкрив провадження по справі № 200/9249/21. Розгляд адміністративної справи № 200/9249/21 визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 01 вересня 2021 року суд задовольнив клопотання представника Донецької обласної прокуратури про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд адміністративної справи визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 13 год 00 хв 15.09.2021. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.

15 вересня 2021 року суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - до 29 вересня 2021 року, про що виніс відповідну ухвалу.

У підготовчому засіданні 29.09.2021 суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із позовною заявою. Визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Продовжив розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку. У задоволенні клопотання представниці Донецької обласної прокуратури про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду через пропущення строків звернення до суду, - відмовив. Крім того, суд виніс ухвалу, якою залишив без задоволення клопотання позивача про перенесення розгляду справи. Визнав обов`язковою особисту участь ОСОБА_1 для надання відповідних пояснень у підготовчому засіданні. Зупинив провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку, - до одужання ОСОБА_1 . Зобов`язав позивача повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження по адміністративній справі.

01 грудня 2021 року суд виніс ухвали, якими поновив провадження у справі, а також витребував у Донецької обласної прокуратури інформацію щодо належних ОСОБА_1 при звільненні виплат. Оголосив перерву у підготовчому засіданні до 15-00 год. 20.12.2021.

Ухвалою від 20.12.2021 суд закрив підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку. Призначив судовий розгляд по суті на 13 годину 00 хвилин 19 січня 2022 року.

На судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, просив позов задовольнити.

Представниця відповідача на судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 18 вересня 1995 року, РНОКПП НОМЕР_2 (а.с.20-22).

Наказом прокурора Донецької області від 04 травня 2020 року № 396-к позивача звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.19).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 200/5356/20-а позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора Другої кадрової комісії, про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії № 2 від 09.04.2020 № 255, наказу прокурора Донецької області від 04.05.2020 № 396-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Донецької області № 396-к від 04.05.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області з 05.05.2020. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 137 342, 72 грн. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Донецької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі № 200/5356/20-а – скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії № 2 від 09.04.2020 року № 255 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки». Прийнято в цій частині нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 2 від 09.04.2020 року № 255 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки», прийняте щодо ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

07 липня 2021 року позивач надіслав до Донецької обласної прокуратури заяву про надання інформації щодо вихідної допомоги при звільненні з прокуратури Донецької області.

Проте, листом від 16 липня 2021 року № 07-1052вих-21 19-3661-20 відповідач повідомив, що виплата вихідної допомоги при звільнені з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України визначено у ст. 44 цього Кодексу. Однак, відповідно до вимог ч. 3 ст.16 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з вимогами пункту 9 частини 1 статті 51 чинного Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади зокрема у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури і цим Законом не передбачено виплату вихідної допомоги при звільнені, а тому права на її отримання не виникає.

Вважаючи протиправною відмову у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 закріпив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

За визначенням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус.

За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус”; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”; частину дев`яту статті 252 після слів “дисциплінарної відповідальності та звільнення” доповнено словами і цифрами “а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу”.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Крім того, суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Стосовно посилань відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 відзначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Стосовно посилання відповідача на те, що частина п`ята статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, слід зазначити, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону № 1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено КЗпП України.

Суд зазначає, що внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Отже, суд дійшов висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 420/4554/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 та від 21 січня 2021 у справі № 260/1890/19.

На підставі зазначеного вище, суд вважає, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Разом з тим, суд відмічає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 200/5356/20-а визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Донецької області № 396-к від 04.05.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області з 05.05.2020 року. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 137 342, 72 грн.

Отже, станом на день прийняття рішення у даній справі позивач вважається поновленим на посаді та у органах Донецької обласної прокуратури.

Крім того, у судовому засіданні позивач підтвердив, що наразі він поновлений та працює на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області.

Як судом зазначено вище, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику, зокрема, у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Тобто, у такий спосіб держава компенсує звільненому працівникові частину втраченого заробітку на період, який настає для працевлаштування.

Розглядаючи адміністративний спір, суд повинен вирішувати питання про правомірність дій суб`єкта владних повноважень саме станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Втім, беручи до уваги поновлення позивача на займаній посаді та виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає, що задоволення позовної вимоги про виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні фактично нівелює саму суть такої виплати.

Суд відмічає, що у зв`язку з набранням рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 200/5356/20-а законної сили та фактичного поновлення позивача на посаді, відсутній механізм повороту виконання рішень щодо стягнення на користь фізичних осіб таких сум.

Таким чином, суд вважає, що факт поновлення позивача на посаді унеможливлює виплату йому вихідної допомоги при звільненні, оскільки фактично саме звільнення визнане судом незаконним та позивач є поновленим у статусі працевлаштованого.

Правове ж значення вихідної допомоги при звільненні ґрунтується на факті звільнення і має на меті компенсацію особі певних незручностей, пов`язаних із таким звільненням.

Позивач же отримав як компенсацію за незаконне звільнення відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак, на переконання суду, на виплату вихідної допомоги при звільненні він не має права.

Разом з тим, суд зауважує, що у разі, якщо в подальшому рішення від 05 листопада 2020 року у справі № 200/5356/20-а буде скасоване судом касаційної інстанцій, та позивача буде звільнено із займаної посади, у ОСОБА_1 виникне право на звернення до суду про перегляд рішення у справі № 200/9249/21 за нововиявленими обставинами.

Також суд відмовляє позивачу в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті спору не спростовують.

При цьому судом враховано, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача в обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріалами справи, а відтак позовна заява задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України, за результатами розгляду даної справи, не здійснюється.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 25707002, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6) про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку, - відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення складено 31.01.2022.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб