Рішення № 103288786, 28.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2022 року Справа№200/19144/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

У С Т А Н О В И В:

На адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

Позивач працював в органах внутрішніх справ та наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 429 о/с від 30.07.2021 року його було звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням, із вислугою років: 17 років 00 місяців 02 дні календарної вислуги років (та 22 роки 08 місяців 10 днів в пільговому обчисленні).

Під час проходження служби, в період часу з 01.02.2015 по 30.04.2018 року, позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

В зв`язку із зазначеним йому 22 вересня 2017 року комісією Національної поліції України було надано статус учасника бойових дій та було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 10.10.2017 року. Таким чином з 2017 року він є учасником бойових дій та на нього розповсюджуються пільги, встановлені Законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, гарантовані Конституцією України та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.

05.10.2021 року позивач звернувся із запитом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області та просив роз`яснити чому не використані ним соціальні відпустки як учасника бойових дій за 2017-2021 не зазначені у наказі про звільнення № 429 о/с від 30.07.2021 року.

11 жовтня 2021 року на його запит надійшов лист №342зі/12/02-2021 від 11.10.2021 року Головного управління Національної поліції в Донецькій області в якому відповідач зазначив, що дні невикористаної додаткової соціальної відпустки як учасника бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки не зазначено у наказі про звільнення № 429 о/с від 30.07.2021 тому, що на його думку це непередбачено законом.

При цьому дні невикористаної позивачем додаткової соціальної відпустки як учасника бойових дій, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, відповідачем не було нараховано та виплачено за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки в загальній кількості 14 х 5 = 70 днів. При цьому Головне управління Національної поліції в Донецькій області у своєму листі №342зі/12/02-2021 від 11.10.2021 визнає факт того, що йому не було нараховано та виплачено компенсацію за 70 днів додаткової соціальної щорічної відпустки як учасника бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки, однак виправити допущені порушення його прав та соціальних гарантій відмовилися.

Позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 70 днів, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки у загальній кількості 70 діб, як учасника бойових дій, за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки у сумі 38 722,6 гривень.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , недоплачену йому одноразову грошову допомогу в сумі 13 524, 39 гривень.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , нарахування та виплату грошових коштів у сумі 47 573, 48 гривень які є середньомісячним заробітком за 86 днів затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної поліції.

19 січня 2022 року відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено наступне.

Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено порядок обчислення тривалості та надання відпусток поліцейських.

Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Положеннями ЗУ «Про Національну поліції», яке є спеціальним законодавством, врегульовано надання поліцейським тільки щорічних відпусток та прямо визначено, що надання усіх інших відпусток врегульовано саме положеннями законодавства про відпустки.

У свою чергу, додаткова відпустка окремим категоріям осіб (учасникам бойових дій) не віднесена до щорічних додаткових відпусток, визначених п. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про відпустки».

Частиною 2 ст. 4 цього Закону встановлено, що законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

Статтею 16-2 ЗУ «Про відпустки» визначено, що учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 24 вказаного вище Закону визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 120-УІІІ від 15.01.2015 (зміни набрали чинності з 01.01.2015), а саме, після слів "працівникам, які мають дітей" доповнити словами і цифрою "або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи АІ групи".

Тобто, статтею 24 цього Закону визначено, що компенсуються не усі відпустки, а тільки щорічні відпустки та відпустки працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - особу з інвалідністю.

Як зазначалось вище, статтею 4 ЗУ «Про відпустки» визначено й інші види додаткових відпусток, які не віднесені до п. 1 ч.1 цієї статті, тобто до щорічних.

Серед цих відпусток є додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); творча відпустка (стаття 16 цього Закону); соціальні відпустки (статті 17,18, 18-1,19).

Окрім цього позивач проходив службу у Національній поліції на посаді заступника начальника слідчого відділення відділу поліції № 4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області, а не в органах спеціального призначення, під час служби перебував у кадрах поліції та не відносився до категорії військовослужбовців, тому дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на позивача, як на поліцейського, не розповсюджується.

Відповідно до вимог чинного законодавства, особи, які мають право на пільги, за власним бажанням можуть ними користуватись або їх не використовувати. Тобто, нормами чинного законодавства не встановлено саме обов`язку особи використовувати пільги, на отримання яких вона має право.

У 2017-2021 роках позивач із рапортами про надання йому додаткових відпусток як учаснику бойових дій не звертався з причин, які не відомі відповідачу та від відповідача не залежать.

Так, як позивач не подавав відповідні рапорти, вказана відпустка йому не надавалась (адже її надання можливе лише при виявленні у особи бажання використати цю відпустку).

Звертає увагу суду, на те, що позивачем не вірно зроблено розрахунок компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до довідки УФЗБО ГУНП в Донецькій області від 13.01.2022 № 59 середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає 447, 13 грн. (із розрахунку 13413,97/30 діб.) Компенсація за невикористану відпустку повинна складатись із 447,13*70 діб відпустки (2017,2018,2019,2020,2021 роки) = 31 299 грн. 10 коп., а не 38 722 грн 60 коп., як цього бажає ОСОБА_1 .

Щодо невірного розрахунку, на думку позивача, одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач пояснює наступне

Розрахунок одноразової грошової допомоги складає: 13413,47*25%*17 років = 57 007,25 грн.

Позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 57 007,25 грн.

Щодо стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку

У зв`язку із тим, що Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області було вірно нараховано та виплачено у повному обсязі одноразову грошову допомогу при звільненні, будь-яких заборгованостей за Головним управлінням не має відповідно.

На цих підставах в позові просить відмовити.

20 січня 2022 року позивачем надано до суду відповідь на відзив в якому він наполягає на своїх позовних вимогах.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначене судове засідання на 28 січня 2022 року.

28 січня 2022 року позивач в судове засідання не з`явився. Надав заяву про розгляд справи в його відсутність.

Представник відповідача 28 січня 2022 року в судове засідання не з`явився. Був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 який є громадянином України відповідно до паспорту серія НОМЕР_3 , виданого Слов`янським МВ УМВС України в Донецькій області 26 лютого 2003 року. РНОКПП № НОМЕР_2 (а.с.5-9)

Відповідачем є Головне управління Національної поліції в Донецькій області яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 40109058.

Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 виданого 10.10.2017 року (а.с.11).

Згідно з наказом № 429 о/с від 30.07.2021 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (а.с.10).

Позивач 05.10.2021 року звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про використання ним додаткових відпусток (а.с.14).

Листом від 11.10.2021 року № 342зі/12/02-2021 т.в.о. начальника ГУ НП в Донецькій області повідомив позивача про те, що ним додаткові відпустки за 2017 - 2021 рік не використані. Відповідних рапортів надано не було (а.с.20).

Позивач 01.10.2021 року звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільнені (а.с.15-16).

Листом від 12.10.2021 року № 552зі/26/02-2021 заступник начальника ГУ НП в Донецькій області повідомив позивача про те, що установою нараховано одноразову грошову допомогу при звільнені в сумі 49901,57 грн. та вона буде виплачена після надходження відповідного фінансування (а.с.17-19).

Позивачу ОСОБА_1 надана довідка про заробітну плату № 1222 від 06.09.2021 року (а.с.20а).

Відповідач разом з відзивом надав суду довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 в якої вказано, що місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає 13413,97 грн. а середньоденний розмір грошового забезпечення складає 447,13 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Щодо строку звернення до суду.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Але, згідно з ч.2 ст.233 КзПП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оскільки в позові йдеться про спірні відносини позивача з відповідачем пов`язані з виплатою грошового забезпечення, суд вважає що строк звернення до суду позивачем не порушено.

Щодо суті позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 -2021 роки.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач є учасником бойових дій, за час служби в ГУ ГП України позивачу не надавалися додаткові оплачувані відпустки та під час звільнення з військової служби не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію», ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі Закон 3551), ЗУ «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі Закон 504).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Указаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС України із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.

Водночас положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Суд не погоджується з розрахунком приведеним позивачем.

Кількість днів додаткової відпустки позивача становить 70 днів. Середньоденний розмір грошового забезпечення, згідно з Довідкою № 59 від 13.01.2022 року, становить 447,13 грн.

Загальна сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки становить 31299,10 грн. (70х447,13=31299,10).

Саме в цієї суми підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 -2021 роки.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача недоплачену йому одноразову грошову допомогу в сумі 13 524, 39 гривень.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 2 липня 2015 року, який набрав чинності 7 листопада 2015 року (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ст.102 Закону України №580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).

Відповідно до п.2 розділу У1 цього Порядку, передбачено що поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином, судом встановлено що позивач користується правом на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Щодо розрахунку одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне.

Згідно з Довідкою № 59 від 13.01.2022 року середньомісячний розмір грошового забезпечення при звільненні позивача становить 13413,47 грн.

Розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні становить 57007,25 грн. (13413,47 х 25% х 17 = 57007,25).

З урахуванням підрахунків у вигляді військового збору 1,5 % в розмірі 761,35 грн. та залишку коштів за зайво використану щорічну відпустку за 2021 рік в розмірі 6250,57 грн. позивачу було перераховано відповідачем 49995,33 грн.

Ця обставина не заперечується позивачем.

Отже, розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зроблено відповідачем вірно.

Таким чином, позовні вимоги в цієї частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату грошових коштів у сумі 47 573, 48 гривень які є середньомісячним заробітком за 86 днів затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної поліції.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Так, як ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).

Так, правові позиції Верховного Суду є змінними у часі, а тому при застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в останніх постановах Верховного Суду.

Такими постановами, є постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

У судовому рішенні у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «WaiteandKennedy v. Germany», заява № 26083/94, пункт 54). Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини у вказаному вище рішенні надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15).

Суд враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від такої позиції, вважає за необхідне при розгляді цієї справи застосувати принцип правової визначеності як одного із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно статті 6 КАС України.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить до висновку про право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що розмір середньоденного заробітку позивача, відповідно до Довідки № 59 від 13.01.2022 року становить 447,13 грн.

Позивача було звільнено 03 серпня 2021 року. Виплата одноразової грошової допомоги була здійснена 27 жовтня 2021 року.

Період затримки склав 86 днів.

Таким чином, сума яка підлягає стягненню з відповідача за період затримки розрахунку при звільненні становить 38453,18 грн. (86х447,13=38453,18).

Отже, позовна вимога в цієї частини підлягає частковому задоволенню, в сумі 38006,05 гривень.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов`язкам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб кореспондує право фізичних та юридичних осіб очікувати що ці органи та посадові особи будуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип юридичної визначеності в свою чергу, є складовій принципу верховенства права.

Тому, правомірні очікування позивача на те, що орган державної влади буде діяти тільки на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, не здійснилися.

І таким чином, його право було порушено.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші протии Україн" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом не розглядається.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 70 днів, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки у загальній кількості 70 діб, як учасника бойових дій, за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки у сумі 31299 (тридцять одна тисячу двісті дев`яносто дев`ять) гривень 10 копійок.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , нарахування та виплату грошових коштів у сумі 38453 (тридцять вісім тисяч чотириста п`ятдесят три ) гривні 18 копійок які є середньомісячним заробітком за 85 днів затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної поліції.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті та підписано суддею головуючим 28 січня 2022 року.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Хохленков