Рішення № 103287979, 12.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року Справа№200/310/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., при секретарі судового засідання Гуменному М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправним та скасування рішення № 72 від 07 серпня 2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язання зарахувати до загального стажу роботи всі періоди трудової діяльності зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21 липня 1987 року та дипломі від 20 липня 1987 року № 543580 та зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в пільговий стаж за Списком №2 період роботи з 16 грудня 1997 року по 20 листопада 2000 року, з 21 листопада 2000 року по 24 листопада 2004 року в ПрАТ «ММК імені Ілліча», з 09 липня 2008 року по 25 серпня 2008 року, з 26 серпня 2008 року по 18 серпня 2010 року, з 19 жовтня 2010 року по 04 вересня 2014 року в ПАТ «Азовелектросталь»;

- зобов`язання повторно розглянути заяву від 05 серпня 2020 року № 7910 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням управління від 07 серпня 2020 року позивачці було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням віку, передбаченого нормами Закону.

Позивачка вважає рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки надала всі необхідні документи, що підтверджують її право на призначення пенсії відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року.

Ухвалою суду від 16 січня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

10 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що норми статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на даний час є чинні, не визнані неконституційними, а тому підлягають застосуванню по відношенню до позивачки. Розглянувши надані нею документи, було встановлено, що на момент звернення їй виповнилось 51 рік, 7 місяців 1 день, Загальний страховий стаж складає 33 роки 0 місяців 24 дні, стаж роботи за Списком №2 – 12 років 4 місяці 23 дні.

Періоди роботи з 16 грудня 1997 року по 20 листопада 2000 року, з 21 листопада 2000 року по 24 листопада 2004 року, з 09 липня 2008 року по 25 серпня 2008 року, з 26 серпня 2008 року по 18 серпня 2010 року, з 19 серпня 2010 року по 04 вересня 2014 року враховано до пільгового стажу за Списком №2 згідно довідок № 479 від 15.05.2020 р., № 163 від 15.05.2020 р., № 164 від 15.05.2020 р., № 165 від 15.05.2020 р. та з урахуванням виплачених страхових внесків до Пенсійного фонду України згідно даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

У зв`язку з тим, що заявниця не набула визначеного Законом №1058 віку, у призначенні пенсії їй було відмовлено.

Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верхового Суду у зразковій справі №360/3611/20.

Ухвалою суду від 02 грудня 2021 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 02 грудня 2021 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 22 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 12 січня 2022 року замінено первісного відповідача на правонаступника – Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач, управління).

Сторони про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, до суду не з`явились.

Представник позивачки надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивачки.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивачка – ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

05 серпня 2020 року позивачка звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 07 серпня 2020 року № 72 у призначенні пенсії згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було відмовлено у зв`язку з недосягненням віку, передбаченого нормами закону, а саме 54 роки.

Відповідно до вказаного рішення періоди роботи з 16 грудня 1997 року по 20 листопада 2000 року, з 21 листопада 2000 року по 24 листопада 2004 року, з 09 липня 2008 року по 25 серпня 2008 року, з 26 серпня 2008 року по 18 серпня 2010 року, з 19 серпня 2010 року по 04 вересня 2014 року враховано до пільгового стажу за Списком №2 згідно довідок № 479 від 15.05.2020 р., № 163 від 15.05.2020 р., № 164 від 15.05.2020 р., № 165 від 15.05.2020 р. та з урахуванням виплачених страхових внесків до Пенсійного фонду України згідно даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.

Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону №1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.

Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.

Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивачка досягла 51-річного віку. Крім того, відповідно до спірного рішення, її страховий стаж складав 33 роки 24 дні, пільговий стаж за Списком №2 - 12 років 4 місяці.

Суд наголошує, що відповідно до п. «б» статті 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, жінки мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за умови досягнення ними 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота,

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачка при зверненні до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, досягла необхідного віку (50 років згідно п. «б» ст. 13 Закону № 1788) та мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії (більше 10 років відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788), а отже мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в пільговий стаж за Списком №2 період роботи з 16 грудня 1997 року по 20 листопада 2000 року, з 21 листопада 2000 року по 24 листопада 2004 року в ПрАТ «ММК імені Ілліча», з 09 липня 2008 року по 25 серпня 2008 року, з 26 серпня 2008 року по 18 серпня 2010 року, з 19 жовтня 2010 року по 04 вересня 2014 року в ПАТ «Азовелектросталь», суд зазначає наступне.

Як вбачається з розрахунку стажу позивачки, період роботи з 16 грудня 1997 року по 20 листопада 2000 року та період роботи з 21 листопада 2000 року по 24 листопада 2004 року зараховані до пільгового стажу за Списком №2.

Також до пільгового стажу за Списком №2 зараховані періоди: з 09 липня 2008 року по 30 липня 2008 року, з 01 серпня 2008 року по 25 серпня 2008 року; з 26 серпня 2008 року по 26 листопада 2008 року, з 01 грудня 2008 року по 21 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 23 червня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 18 серпня 2010 року; з 19 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 29 жовтня 2012 року, з 01 листопада 2012 року по 23 квітня 2013 року, з 01 травня 2013 року по 26 травня 2013 року, з 01 червня 2013 року по 30 серпня 2013 року, з 01 вересня 2013 року по 16 грудня 2013 року, з 01 січня 2014 року по 16 січня 2014 року, з 01 лютого 2014 року по 18 лютого 2014 року, з 01 квітня 2014 року по 02 квітня 2014 року.

Таким чином, спірним питанням у даній справі є правомірність рішення відповідача щодо не зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивачки: з 31 липня 2008 року по 31 липня 2008 року, з 27 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 24 червня 2009 року по 30 червня 2009 року, з 30 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, з 24 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року, з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року, з 31 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, з 17 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року, з 17 січня 2014 року по 31 січня 2014 року, з 19 лютого 2014 року по 31 березня 2014 року, з 03 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року, з 01 травня 2014 року по 04 вересня 2014 року.

Як вбачається зі спірного рішення, періоди роботи з 16 грудня 1997 року по 20 листопада 2000 року, з 21 листопада 2000 року по 24 листопада 2004 року, з 09 липня 2008 року по 25 серпня 2008 року, з 26 серпня 2008 року по 18 серпня 2010 року, з 19 серпня 2010 року по 04 вересня 2014 року враховано до пільгового стажу за Списком №2 згідно довідок № 479 від 15.05.2020 р., № 163 від 15.05.2020 р., № 164 від 15.05.2020 р., № 165 від 15.05.2020 р. та з урахуванням виплачених страхових внесків до Пенсійного фонду України згідно даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Суд зазначає, що статтею 62 Закону № 1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З аналізу наведених положень, суд приходить до висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. Проте, у разі відсутності трудової книжки або записів у ній, які визначають право на призначення пенсії на пільгових умовах, зокрема, характер та тривалість роботи, необхідно надавати уточнюючи довідки підприємства.

Щодо спірних періодів трудова книжка позивачки НОМЕР_1 містить наступні записи:

- 09.07.2008 р. прийнята солеварний цех № 108 формувальником машинної формування 3 розряду;

- 26.08.2008 р. переведена в той же цех № 108 приготувачем заправочних вогнетривких матеріалів і термічної суміші 1 розряду;

- 19.08.2010 р. переведена в той же це № 108 пультувальником електричної печі 1 розряду;

- 04.09.2014 р. звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України;

Відповідно до довідки № 163 від 15 травня 2020 р. позивачка працювала повний робочий день в ПрАТ «АЗОВЕЛЕКТРОСТАЛЬ» у період з 09 липня 2008 року по 25 серпня 2008 року за професією формувальник машинного формування, що передбачена Списком №2 розділу ХІV підрозділ 1 постанови КМУ №36 від 16.01.2003 р.

Відповідно до вказаної довідки у липні 2008 року у позивачці був 1 день простою.

З розрахунку стажу вбачається, що до пільгового стажу позивачки не зараховано період з 31 липня 2008 року по 31 липня 2008 року.

Відповідно до довідки № 164 від 15 травня 2020 р. позивачка працювала повний робочий день в ПрАТ «АЗОВЕЛЕКТРОСТАЛЬ» у період з 26 серпня 2008 року по 18 серпня 2010 року за професією, посадою готувач заправних, вогнетривких матеріалів і термічних сумішей, що передбачена Списком №2 розділу ХІV підрозділ 1 постанови КМУ №36 від 16.01.2003 р.

Відповідно до вказаної довідки у листопаді 2008 року у позивачки було 4 дні простою, у грудні 2008 року – 10 днів, у червні 2009 року – 7 днів.

З розрахунку стажу позивачки вбачається, що періоди роботи з 27 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 24 червня 2009 року по 30 червня 2009 року не зараховані до пільгового стажу позивачки.

Відповідно до довідки № 165 від 15 травня 2020 року позивачка працювала повний робочий день в ПрАТ «АЗОВЕЛЕКТРОСТАЛЬ» у період з 19 серпня 2010 року по 04 вересня 2014 року за професією, посадою пультівник електроплавильної печі, що передбачена Списком № 2 розділу ІІІ підрозділу 2 постанови КМУ №36 від 16.01.2003 р.

Відповідно до вказаної довідки у позивачки було 2 дні простою жовтні 2012 року, 7 днів у квітні 2013 року, 5 днів у травні 2013 року, 1 день у серпні 2013 року, 15 днів у грудні 2013 року, 15 днів у січні 2014 року, 10 днів у лютому 2014 року, 31 день у березні 2014 року, 28 днів у квітні 2014 року, 31 день у травні 2014 року, 30 днів у червні 2014 року, 31 день у серпні 2014 року та 4 дні у вересні 2014 року.

З розрахунку стажу позивачки вбачається, що періоди роботи з 30 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, з 24 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року, з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року, з 31 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, з 17 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року, з 17 січня 2014 року по 31 січня 2014 року, з 19 лютого 2014 року по 31 березня 2014 року, з 03 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року, з 01 травня 2014 року по 04 вересня 2014 року не зараховані до пільгового стажу за Списком №2.

Дослідивши наведені документи, суд приходить до висновку, що уточнюючи довідки та трудова книжка позивачки містять належним чином відображені записи щодо спірних періодів роботи за Списком №2.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу організацію, але в тій самій місцевостфна строк до одного місяця.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 8 лютого 2016 року № 713/039/161-16 час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони буди пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місця в календарному році.

Також, Верховний Суд у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 295/8979/16-а та постанові від 26 березня 2020 року у справі №423/2860/16-а зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк або подання додаткових документів має застосовуватися органом Пенсійного фонду з урахуванням пункту 1 статті 7 Закону №1058, згідно з яким загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду. Тобто у разі можливості усунення недоліків у поданих документах, орган Пенсійного фонду має повідомити про це зацікавлену особу та зажадати такого усунення, а не відмовляти одразу з формальних підстав. Відмова у призначенні (перерахунку) пенсії повинна свідчити про відсутність у особи відповідного права, бути остаточною на час розгляду відповідного звернення компетентним органом. Таке відповідатиме принципу правової визначеності та належного урядування, про необхідність дотримання яких неодноразово вказувалося у рішеннях ЄСПЛ.

Не зважаючи на наявність відповідного права, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можливо було б підтвердити зв`язок простою у спірний період роботи позивачки з виробничою необхідністю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою та довідками підтверджується робота позивачки на пільгових умовах за Списком №2 та жодними доказами не спростовується, що періоди простою стались через виробничу необхідність. Враховуючи викладене, періоди роботи: з 31 липня 2008 року по 31 липня 2008 року, 27 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року (15 днів простою за 2008 рік), з 24 червня 2009 року по 30 червня 2009 року (7 днів простою за 2009 рік), з 30 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року (2 дні за 2012 рік), з 24 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року , з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року, з 31 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, з 17 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року (28 днів за 2013 рік) підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивачки за Списком №2.

Разом з тим, як встановлено судом, у 2014 році у позивачки налічується 211 днів простою, тобто понад 1 місяць за рік, а тому періоди простою за 2014 рік, а саме з 17 січня 2014 року по 31 січня 2014 року, з 19 лютого 2014 року по 31 березня 2014 року, з 03 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року, з 01 травня 2014 року по 04 вересня 2014 року, підлягають частковому зарахуванню до пільгового стажу за Списком№2, а саме 1 місяць за рік з 17 січня 2014 року по 31 січня 2014 року та з 19 лютого 2014 року по 05 березня 2014 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання зарахувати до загального стажу роботи всі періоди трудової діяльності зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21 липня 1987 року та дипломі від 20 липня 1987 року № 543580, суд зазначає, що дослідивши розрахунок стажу позивачки та записи її трудової книжки та диплому, судом встановлено, що відповідачем було зараховано до її страхового стажу, всі наявні записи про роботу у трудовій книжці та період навчання, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення відповідача № 72 від 07 серпня 2020 року про відмову позивачці в призначенні пенсії на пільгових умовах не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, є неправомірним, а тому суд вважає позовні вимоги про визнання протиправним та скасування цього рішення обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 31 липня 2008 року по 31 липня 2008 року, 27 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 24 червня 2009 року по 30 червня 2009 року, з 30 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, з 24 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року, з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року, з 31 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, з 17 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року, з 17 січня 2014 року по 31 січня 2014 року та з 19 лютого 2014 року по 05 березня 2014 року.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. що підтверджується квитанцією № 00.1960587505.1, судові витрати у розмірі 420,40 грн. підлягають відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 07 серпня 2020 року № 72 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) № 7910 від 05 серпня 2020 року про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 31 липня 2008 року по 31 липня 2008 року, 27 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 24 червня 2009 року по 30 червня 2009 року, з 30 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, з 24 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року, з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року, з 31 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, з 17 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року, з 17 січня 2014 року по 31 січня 2014 року та з 19 лютого 2014 року по 05 березня 2014 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 420, 40 грн.

Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 12 січня 2022 року.

Повний текст рішення складено 21 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.І. Грищенко