Рішення № 103284014, 15.02.2022, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"15" лютого 2022 р.

Справа №642/7721/21

2/642/450/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року Ленінський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Проценко Л.Г.,

за участю секретаря Балега Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайлович, Бахмутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила визнати виконавчий напис від 22.06.2021р. №196312, вчинений приватним нотаріусом КМНО Остапенком Є.М. таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову зазначив, що постановою головного державного виконавця Бахмутського МВДВС 27.07.2021р. відкрито виконавче провадження №55277017 на підставі виконавчого напису від 22.06.2021р. №196312, вчиненого приватним нотаріусом Остапенком Є.М. Загальна сума до стягнення за спірним виконавчим написом 19074,26грн., яка разом з виконавчим збором нарахована у 21131,69 грн. Стягувачем зазначено ТОВ «Фіепром Маркет». Стягнення проводиться за місцем роботи позивача – у РФ «Південна залізниця» АТ «Укразалізниця», що розташоване у Холодногірському районі м.Харкова на вул. Є.Котляра, 7. Позивач зазначає, що виконавчий напис вчинено з порушенням законодавства: напис вчинено за заборгованістю, яка не є безспірною; позивач не перебував у правовідносинах з ТОВ «Фінпром Маркет»; нотаріуси не мають права вчиняти виконавчі написи на кредитних правочинах; нотаріус не переконався, що за правовідносинами не сплинув строк позовної давності.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 23 листопада 2021 року було відкрито провадження за даним позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 23 листопада 2021 року було задоволено клопотання про витребування доказів.

Відповідач подав до суду заяву про визнання позовних вимог.

Відповідачем 23.12.2021р. було подано клопотання про врегулювання спору за участю судді. Позивач згоди на таке врегулювання не надав. За таких обставин, відповідно до положень ч.1 ст.201 ЦПК України, врегулювання спору за участю судді є неможливим і дане клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Треті особо письмових пояснень на позов не надали.

В судове засідання позивач, представник відповідача так треті особи не з`явились. Представник відповідача та треті особи клопотань щодо перенесення розгляду справи або причин неявки до суду не надали. За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній доказами у відсутності сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність доказів, приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1,3 ст. 13, ч. 1 ст. 49 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ст. 76, ч. 1, 2, 3 ст. 77, 79, 80 ЦПК України:

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч. 1, 5, 6 ст. 81, ст. 89 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

22 червня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було видано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №196312 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ «Фінпром Маркет» за період з 06.05.2020р. по 22.06.2021р. у розмірі 12546,30 грн. за тілом кредиту, 6477,96 грн. за процентами.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.07.2021р. Головним державним виконавцем Бахмутського міськрайонного ВДВС СМУ МЮ було відкрито виконавче провадження №66277017, на виконання вищевказаного виконавчого напису №196312.

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм суд дійшов до наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Відповідна правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2019 у справі №569/8884/17.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Для правильного застосування положень ст ст. 87, 88 закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі №201/11696/16-ц з подібних правовідносин.

Відповідачем позовні вимоги визнаються.

З копії оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що підставою для його вчинення є ст.87 Закону України «Про нотаріат» та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

З врахуванням визнання позову відповідачем та доводів позовної заяви про те, що в порушення положень матеріального права оспорюваний виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався, за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості та доказів того, що між позивачем та відповідачем існують правовідносини – оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Позивачкою при поданні позову було сплачено судовий збір 908,00 грн.

У зв`язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, в порядку ч.1 ст. 142 ЦПК України, підлягає поверненню позивачці з державного будюжету 50% судового збору, тобто 454,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню решта судових витрат: зі сплаті судового збору за пред`явлений позов 454 грн. та зі сплати судового збору за забезпечення позову у розмірі 454 грн., що разом складає 908 грн.

Суд не вбачає підстав для повернення позивачу 50% судового збору, сплаченого за забезпечення позову, оскільки частина 1 ст.141 ЦПК України передбачає таку пільгу саме щодо судового збору за подання позову. Тому витрати позивача на забезпечення позову в повному розмірі підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись 4, 12, 13, 141, 211, 247, 259, 263, 264, 273 ЦПК України, ст.ст. 23, 256, 267, 509, 526, 530, 598, 599, 611, 626-629, 631, 638, 640, 654, 901, 902, 905, 907, 1212 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайлович, Бахмутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №196312 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем від 22.06.2021р. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості 12546,30 грн. за тілом кредиту, 6477,96 грн. за процентами та плати за вчинення нотаріальної дії 50,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ 43311346, 08200, Київська область, м.Ірпінь, вул.М.Стельмаха, буд. 9А, офіс 204) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Повернути з бюджету ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) 50% сплаченого судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Г. Проценко