Рішення № 103279751, 03.02.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2022 Справа № 914/3335/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Фізичної особи-підприємця Колія Валерія Вікторовича , Полтавська область, м.Полтава;

до Відповідача: Акціонерного товариства «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», Турецька республіка, що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 92939,93грн.

Представники:

Позивача: Іванова А.П. - представник, адвокат (ордер від 04.11.2021р. серія ВС №1106459);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

08.11.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Фізичної особи-підприємця Колія Валерія Вікторовича від 04.11.2021р. б/н (вх. №3631) до Акціонерного товариства «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» про стягнення заборгованості; ціна позову: 92939,93грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає прострочення виконання Відповідачем присудженого рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/382/20 зобов`язання зі сплати заборгованості та упущеної вигоди за Договором про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією від 12.03.2019р. №15.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.11.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 30.11.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.11.2021р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 21.12.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

В судовому засіданні 21.12.2021р. у цій справі судом оголошено перерву до 10:30год. 20.01.2022р., про що представники Сторін повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

В судовому засіданні 20.01.2022р. у цій справі судом оголошено перерву до 10:30год. 03.02.2022р., про що представники Сторін повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.02.2022р. у цій справі судом постановлено клопотання Акціонерного товариства «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» про зупинення провадження у справі від 17.01.2022р. вх. №164/22 відхилити.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення.

20.12.2021р. за вх. №30604/21 від Позивача до суду надійшла Відповідь на відзив 16.12.2021р. б/н, у якій наводить свої доводи та міркування з приводу викладених Відповідачем у відзиві заперечень проти заявлених позовних вимог. Вказану Відповідь на відзив оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

26.01.2022р. за вх.№2203/22 Позивачем подано заперечення, в яких Позивач просить відмовити в задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі. Вказані заперечення судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, в судовому засіданні 20.01.2022р. проти позову заперечив.

03.02.2022р. за вх.№2918/22 Відповідачем подано заяву про проведення судового засідання, розгляд і вирішення клопотання про зупинення провадження у справі без участі представника Відповідача. Заява мотивована тимчасовою непрацездатністю і перебуванням на самоізоляції. Заяву оглянуто та долучено до матеріалів справи.

01.12.2021р. за вх. №28861/21 від Відповідача до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив від 29.11.2021р., у якому вважає позов частково безпідставним та необґрунтованим, наводить контррозрахунок суми позовних вимог та просить суд зменшити розмір судових витрат Позивача на оплату послуг професійної правничої допомоги з підстав неспівмірності таких витрат до складності справи.

Також у поданому відзиві Відповідач наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у звязку із розглядом справи в суді, за яким витрати Відповідача на оплату послуг професійної правничої допомоги складають 30000грн., докази в обґрунтування розміру понесених Відповідачем судових витрат будуть подані суду до закінчення судових дебатів або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду.

Вказаний відзив оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Також 17.01.2021р. за вх. №1246/22 Відповідачем подано до суду Пояснення від 17.01.2022р. б/н, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог. Вказані Пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Окрім того 17.01.2022р. за вх. №164/22 Відповідачем подано до суду клопотання від 17.01.2022р. б/н про зупинення провадження, у якому просить суд зупинити провадження у справі у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку господарського судочинства до набрання законної сили судовим рішенням у справі №917/1872/21. Вказані Пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.02.2022р. у цій справі судом постановлено клопотання Акціонерного товариства «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» про зупинення провадження у справі від 17.01.2022р. вх. №164/22 відхилити.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 24107,69грн. 3% річних та 68832,24грн. інфляційних втрат за період з 11.01.2020р. по 24.05.2021р. від суми основного боргу та упущеної вигоди внаслідок прострочення виконання Відповідачем присудженого рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/382/20 зобов`язання зі сплати заборгованості та упущеної вигоди за Договором про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією від 12.03.2019р. №15.

У поданій 20.12.2021р. за вх. №30604/21 Відповіді на відзив Позивач в спростування доводів Відповідача про те, що обов`язок оплатити за надані послуги прямо залежить від документального оформлення наданих послуг в порядку, визначеному Договором, а сума грошового зобов`язання в розмірі 186895,82грн. та/або в розмірі 426615,25грн. не фігурує в жодному рахунку чи підписаному обома сторонами акті про надання послуг та/або виконання робіт; господарських документів, що визначають та підтверджують ці грошові зобов`язання, не існує зазначає, що встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 мають преюдиційне значення для вирішення спору у цій справі, де беруть участь ті ж сторони.

Крім того, в спростування викладених у відзиві заперечень Позивач зазначає, що Відповідач без жодних зауважень використовував протягом майже року під`їзну колію та розумів, що за надані послуги необхідно проводити оплату згідно умов Договору від 12.03.2019р. №15, оскільки, згідно його умов, названий Договір є відплатним. Виникнення у замовника послуг обов`язку оплатити їх ставиться в залежність від факту реального надання послуг та не може залежати від підписання замовником послуг відповідного акту, так як такий акт може бути не підписаний, що, в свою чергу, не може свідчити про ненадання відповідних послуг. Відтак, зобов`язання Відповідача оплатити надані за Договором послуги не ставляться в залежність від щомісячного надсилання актів, а виникають на підставі укладеного між Сторонами Договору, як кореспондуючий факту надання послуг обов`язок з їх оплати.

Щодо заперечень Відповідача проти позову з підстав нарахування 3% річних та інфляційних втрат не з моменту проголошення вступної та резолютивної частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021р. у справі №914/682/20, а в момент оприлюднення ї повного тексту - 06.04.2021р. Позивач зазначає, що представник Відповідача був присутній та брав участь в судовому засіданні 23.02.2021р., у якому судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021р. у справі №914/682/20, а відтак, був обізнаний із змістом резолютивної частини згаданої постанови саме 23.02.2021р., а не 06.04.2021р.

Щодо покликання Відповідача на неможливість виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 з підстав незазначення у ньому та в постанові ЗАГС від 23.0.2021р. рахунків Позивача Позивач зазначає, що в п.10 укладеного між Сторонами Договору про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією від 12.03.2019р. №15 зазначено номер банківського рахунку Позивача та такий підписано Відповідачем. Відтак, Відповідач обізнаний з номером банківського рахунку Позивача, на який міг перерахувати кошти, тому твердження про неможливість виконання судового рішення у справі №914/682/20 є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, Позивач звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 встановлено обставину сплати Відповідачем коштів на виконання умов Договору від 12.03.2019р. №15 за період з 12.03.2019р. по 23.09.2019р. на суму 229817грн. та 85538,56грн., а відтак, Відповідачу були відомі реквізити банківського рахунку Позивача.

Щодо заперечень Відповідача проти поданого Позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат Позивач зазначає, що правова допомога у вигляді «вивчення та аналізу нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у сфері господарської діяльності...», «вивчення судової практики...» не охоплюється умовами п.1.1 Договору, а відтак не може входити до складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі; а знання (що є результатом вивчення) нормативно-правових актів та аналіз їх застосування є професійним обов`язком адвоката і не може бути предметом договірного регулювання, то такі не можуть братись судом до уваги, оскільки у відповідності до п.3.1.14 Договору про надання правової допомоги № 1-15/09/21 від 15.09.2021 року Адвокат має право самостійно визначати способи і методи надання правової допомоги відповідно до діючого законодавства України, з урахуванням думки Клієнта та відповідно до вимог законодавства і правил адвокатської етики. Відтак, згідно доводів Позивача, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Щодо вивчення судової практики та здійсненого аналізу такої, то як вбачається з поданого представником Позивача позову останній містить як посилання на практику верховного Суду так і текстів рішень Верховного Суду, а отже матеріали справи містять аналіз практики, щодо питань в частині стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу та, зокрема упущеної вигоди, яка є однією з складових правничої допомоги, що надавалась Позивачу у способи і методи надання правової допомоги відповідно до діючого законодавства України, з урахуванням думки Клієнта та відповідно до вимог законодавства і правил адвокатської етики.

При цьому Позивач зазначає, що такі ж судові витрати були предметом розгляду у справі №915/1044/20 задоволені судом згідно постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 року, які були задоволені судом.

Окрім того, щодо посилань Відповідача, що розмір витрат на оплату послуг адвоката за годину роботи по підготовці документів, в суді, при здійсненні інших дій, однаковою вартістю - 1350грн. не є співмірним, складність виконання цих робіт є різною, то варто зазначити, що відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. В свою чергу, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 01.12.2021р. за вх. №28861/21 Відзиві на позовну заяву проти заявленого позову заперечує, зазначає про помилковість нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат і наводить свій контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки обов`язок оплатити за надані послуги прямо залежить від документального оформлення наданих послуг в порядку, визначеному Договором, а сума грошового зобов`язання в розмірі 186895,82грн. та/або в розмірі 426615,25грн. не фігурує в жодному рахунку чи підписаному обома сторонами акті про надання послуг та/або виконання робіт; господарських документів, що визначають та підтверджують ці грошові зобов`язання, не існує.

При цьому Відповідач зазначає, що висновки суду та присуджені постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021р. у справі №914/682/20 до стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу та упущеної вигоди Відповідач дізнався лише з опублікованого 06.04.2021р. офіційного тексту згаданої постанови та не міг сплатити вказані суми добровільно, оскільки ані рішення Господарського суду Львівської області ані постанова Західного апеляційного господарського суду у справі №914/682/20 не містять реквізитів рахунку Позивача.

З наведеного Відповідач підсумовує, що розраховані (визначені) судом зобов`язання як в сумі 186895,82грн. такі і в сумі 426615,25грн. виникли не в момент проголошення вступної та резолютивної частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021р. у справі №914/682/20, а в момент оприлюднення ї повного тексту - 06.04.2021р.

Також Відповідач у поданому відзиві зазначає, що до позовної заяви долучено «примірний (орієнтовний) розрахунок судових витрат», датований 29.10.2021. Цим, очевидно, представник позивача обґрунтовує вартість правничої допомоги адвоката, яку просить включити до судових витрат Позивача.

Згідно із представленим «примірним (орієнтовним) розрахунком», в першому записі зазначено, що адвокат з 15.09.2021 по 20.09.2021 здійснював «вивчення та аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у сфері господарської діяльності...», проте ця «допомога» не охоплюється умовами п. 1.1 представленого Договору, а відтак не може входити до складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі; крім того, знання (що є результатом вивчення) нормативно-правових актів та аналіз їх правозастосування є професійним обов`язком адвоката і не може бути предметом договірного регулювання;

В другому записі зазначено, що адвокат здійснював «вивчення судової практики...», проте ця «допомога» не охоплюється умовами п. 1.1 представленого Договору, а відтак не може входити до складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі.

З наведеного Відповідач підсумовує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката за годину роботи по підготовці документів, в суді, при здійсненні інших дій, однаковою вартістю - 1350 грн., не є співмірним, складність виконання цих робіт є різною.

Враховуючи наведене Відповідач просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, і розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

Окрім того у поданому відзиві Відповідач наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у звязку із розглядом справи в суді, за яким витрати Відповідача на оплату послуг професійної правничої допомоги складають 30000грн., докази в обґрунтування розміру понесених Відповідачем судових витрат будуть подані суду до закінчення судових дебатів або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду.

У поданих 17.01.2022р. за вх. №1246/22 Поясненнях Відповідач просить суд під час дослідження доказів у справи дослідити умови укладеного між Сторонами Договору, оскільки умовами договору чітко визначено, що грошове зобов`язання за Договором напряму залежить не від факту їх надання чи адвокатського запиту представника Позивача, а від документального підтвердження наданих послуг в порядку, визначеному Договором.

Крім того, Відповідач просить суд звернути увагу на те, що ні в умовах Договору ні в будь-яких інших документах, які укладено між сторонами з метою виконання договору, не зазначено номер банківського рахунку Позивача за стандартом IBAN, виключно за якими з 13.01.2020р. можна здійснити банківський переказ коштів, а в судовому засіданні 23.02.2021р. у справі №914/682/20 було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021р. у справі №914/682/20. Відтак, Відповідач не був обізнаний з присудженими до стягнення сумами грошових коштів та не мав змоги сплатити їх Позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

При цьому суд, враховуючи вимоги ст.248 ГПК України та розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, бере до уваги відсутність строків для подальшого відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Колія Валерія Вікторовича до Акціонерного товариства "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті" (Турецька республіка), що діє в Україні через представництво "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті" про стягнення суми основного боргу та упущеної вигоди судом постановлено позов задовольнити частково; стягнути з Акціонерного товариства "ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ" (Турецька республіка), що діє в Україні через Представництво "ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ" на користь Фізичної особи - підприємця Колія Валерія Вікторовича 186895,82грн. заборгованості за послуги з користування залізничною під`їзною колією за адресою: м. Полтава, АДРЕСА_1 , надані в період з 24.09.2019 по 31.12.2019, 426615,25грн. упущеної вигоди за період з 12.03.2019 по 31.12.2019, 30000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу, 9202,66грн. понесених витрат на сплату судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021р. судом постановлено Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті" (Турецька республіка), що діє в Україні через представництво "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті" залишити без задоволення; рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2020 у справі №914/682/20 залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 01.06.2021р. у справі №914/682/20 суд ухвалив відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті (Турецька республіка), що діє в Україні через представництво Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2020 у справі №914/682/20.

Відповідно до ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно ч.2 вказаної статті у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 набрало законної сили 23.02.2021р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов`язковим до виконання на всій території України.

13.05.2021р. Господарським судом видано наказ на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20, яке набрало законної сили 23.02.2021р. та постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 встановлено, що:

«…судом встановлено, що між Фізичною особою-підприємцем Колієм Валерієм Вікторовичем (далі по тексту ФОП Колій В.В. ) (виконавець) та Представництвом "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті" (далі по тексту Представництво "Онур") (замовник) укладено договір №15 від 12.03.2019, за умовами пункту 2.1 якого виконавець надає замовнику в користування для транспортного обслуговування під`їзну колію за адресою: м. Полтава, АДРЕСА_1 (пункт 1.1-1.3 цього договору). При цьому сторонами цього договору в пункті 1.4 обумовлено, що майно, про яке йдеться у пункті 1.1 договору, належить виконавцеві на праві спільної часткової власності, а власник діє за згодою іншого співвласника громадянина ОСОБА_2 .

При цьому, замовник зобов`язався подавати орієнтовно 30% вагонів від загальної кількості їх за звітний період по станції Супрунівка (п.3.2.7 договору).

Відповідно до пункту 3.2.3 договору, замовник взяв на себе обов`язок надавати виконавцеві інформацію про кількість рухомого залізничного складу, що надійшов на адресу замовника за звітний період (календарний місяць), в строк не пізніше останнього дня звітного місяця.

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна договору складається із загальної вартості всіх послуг, що їх надано виконавцем протягом строку дії цього договору (згідно актів надання послуг та/або виконаних робіт). Орієнтована ціна договору на 2019 рік становить 500 000,00 грн., що визначено вартістю послуг поставки вантажу на залізничну під`їзну колію, з розрахунку вартості поставки однієї тони і становить 10,20 грн.

З пункту 9.1 договору вбачається, що останній набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2019 включно.

Судом встановлено, що зі сторони замовника вищезазначений договір підписаний уповноваженою особою Представництва "Онур".

У матеріалах справи наявне Положення про Представництво, з пунктів 1.1., 1.2 якого вбачається, що останнє є відокремленим підрозділом Компанії "Онур" та здійснює господарську діяльність на території України.

Пунктами 2-4 статті 95 ЦК України, передбачено, що представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що Представництво "Онур", укладаючи договір №15 від 12.03.2019 про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією, діяло від імені та в інтересах боржника - Акціонерного товариства "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті" (Турецька республіка), що призвело до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов`язків за вказаними договором.

…

На виконання умов договору, виконавцем надано у користування замовника обумовлену в п.1.1 договору під`їзну колію, що визнається учасниками справи. Суд не має обґрунтованих підстав вважати ці обставини недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом, а тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019).

Судом встановлено, що відповідач (замовник) здійснив оплату послуг користування під`їзною колією у період з 12.03.2019 по 23.09.2019 на загальну суму 229 817 грн., з яких 144 278,44 грн. згідно з платіжним дорученням №66955 від 25.07.2019 та 85 538,56 грн. в порядку виконання наказу Господарського суду Львівської області від 29.10.2019 у справі №914/2162/19 згідно з платіжним дорученням №238 від 24.01.2020.

Враховуючи зазначені обставини, суд доходить до висновку, що замовник починаючи з 12.03.2019 систематично використовував під`їзну колію, користування якою є предметом укладеного між сторонами договору №15 від 12.03.2019.

Обумовлюючи таку істотну умову договору як ціна, сторони в п. 4.1 передбачили методику її визначення, а саме, що ціна договору залежить від вартості послуг поставки вантажу на залізничну під`їзну колію, з розрахунку вартості поставки однієї тони і становить 10,20 грн. Тобто ціна договору визначається добутком загальної ваги залізничного складу, який надійшов на під`їзну колію, на фіксовану суму за одну тону цієї ваги (10,20 грн.).

З цих підстав, суд погоджується з твердженням позивача про те, що інформація замовника про кількість та вагу рухомого залізничного складу, який поданий на спірну під`їзну колію, є визначальною для обрахування вартості послуг, які надані позивачем (виконавцем).

…

Відтак, суд доходить до висновку, що загальна вартість отриманих Представництвом "Онур" послуг за договором №15 від 12.03.2019 в період з 24.09.2019 по 31.12.2019 становить 186 895,82 грн. (18 323,12 тон * 10,2 грн.).

Пунктом 4.3 договору визначено, що оплата фактично наданих і документально підтверджених послуг здійснюється шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в десятиденний строк з дня виконання зобов`язання за договором виконавцем на підставі рахунку, що його виставляє виконавець замовникові із врахуванням інформації, яка міститься у підписаному обома сторонами акті про надання послуг та/або виконання робіт.

Згідно з пунктом 3.2.4 договору, замовник зобов`язаний своєчасно, у строки та в порядку, встановленому цим договором, здійснювати оплату послуг за цим договором.

У своєму відзиві відповідач стверджує, що загальна вартість наданих позивачем послуг становить 163 985,40 грн. підтверджується відповідними актами приймання-передачі, а відповідачем сплачено цю суму та надмірно переплачено додаткові 65 831,56 грн. Отже, узагальнений зміст заперечень відповідача зводиться до того, що виникнення обов`язку щодо оплати наданих послуг ставиться в залежність до наявності підписаних актів приймання-передачі, однак суд відхиляє такі твердження з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виникнення у замовника послуг обов`язку оплатити їх, ставиться в залежність від факту реального надання послуг, та не може залежати від підписання замовником послуг відповідного акту, так як такий акт може бути не підписаний, що не свідчить про те, що послуги не були надані. Акт являється правопідтверджуючим документом, а не документом, який породжує права та обов`язки сторін.

Натомість невиконання відповідачем свого обов`язку з оплати спожитих послуг порушує права позивача на отримання плати за надані послуги та суперечить вимогам чинного законодавства.

…

Суд зазначає, що кредитор за спірним зобов`язанням (позивач) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання боржника до підписання акта приймання-передачі, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта, що в даному випадку і зроблено позивачем. У свою чергу, обов`язок прийняти надані послуги законом покладений саме на боржника. Відмова боржника від підписання акта приймання-передачі не звільняє його від обов`язку щодо їх оплати.

Тому, суд погоджується твердженнями позивача про те, що зобов`язання відповідача щодо оплати послуг за договором не ставляться в залежність від щомісячного надсилання актів, а виникають на підставі договору як кореспондуючий обов`язок.

…

За таких обставин, суд доходить до висновку, що вимоги ФОП Колій В.В. до Представництва "Онур" про стягнення 186 895,82 грн. за послуги, які надані в період з 24.09.2019 по 31.12.2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

…

З інформації, яка надана Полтавською дирекцією залізничних перевезень на адвокатський запит представника позивача, вбачається, що на під`їзну колію, яка обумовлена договором №15 від 12.03.2019, Представництвом "Онур" в період з 12.03.2019 по 31.12.2019 було подано 593 вагони (загальна вага 40 700,25 тон), із 4002 вагонів загальної їх кількості за звітний період по станції Супрунівка.

Виходячи з того, що загальна кількість вагонів, яка поставлена Представництвом "Онур" на станцію Супрунівка становить 4002 (1490+2512), відповідно 30% становить 1200,6 вагонів, що на 607,6 вагонів менше реально поданих вагонів. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Таким чином, суд доходить до висновку про неналежне виконання відповідачем п.3.2.7 договору в частині обов`язку подачі 30% вагонів від загальної кількості їх за звітний період по станції Супрунівка. Ці обставини доведені позивачем та не спростовані відповідачем. З урахуванням наведеного суд доходить до висновку, що неналежне виконання замовником п.3.2.7 договору підтверджує його протиправну поведінку, як один з елементів складу цивільного правопорушення.

Оскільки загальна вага поданих з 12.03.2019 по 23.09.2019 на станцію Супрунівка вагонів становить 172 529,81 тон, тому за них мало б бути сплачено 1 759 804,062 грн. (за умови подачі на під`їзну колію ФОП Колій В.В. ), а тому з них 30% становить 527 941,22 грн.

З цієї суми Представництвом "Онур" оплачено 229 817 грн. за фактично поставлені вагони.

У зв`язку з цим, суд доходить до висновку, що якби відповідач (замовник) належним чином виконував п. 3.2.7 договору, то в період з 12.03.2019 по 23.09.2019 позивач (виконавець) міг би реально одержати дохід у розмірі 298 124,22 грн. (527 941,22 грн. - 229 817 грн.).

З інформації, яка надана Полтавською дирекцією залізничних перевезень на адвокатський запит представника позивача, вбачається, що загальна вага поданих з 24.09.2019 по 31.12.2019 на станцію Супрунівка вагонів становить 103 067,60 тон, то за них мало б бути сплачено 1 051 289,52 грн. (за умови подачі на під`їзну колію ФОП Колій В.В. ), а тому з них 30% становить 315 386,85 грн., з яких 186 895,82 грн. - вартість фактично поставлених вагонів (основна заборгованість).

У зв`язку з цим, суд доходить до висновку, що якби відповідач (замовник) належним чином виконував п. 3.2.7 договору, то в період з 24.09.2019 по 31.12.2019 позивач (виконавець) міг би реально одержати дохід у розмірі 128 491,03 грн. (315 386,85 грн. - 186 895,82 грн.).

Тобто вказані суми в загальному розмірі 426 615,25 грн. за своєю суттю є упущеною вигодою, що підтверджує наявність ще одного елементу складу цивільного правопорушення - збитки.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою замовника (відповідача) у вигляді неналежного виконання п. 3.2.7 договору в частині обов`язку подачі на під`їзну колію позивача 30% вагонів від загальної кількості їх за звітний період по станції Супрунівка та шкодою, завданою виконавцю (позивачу) у вигляді неодержання доходів в загальному розмірі 426 615,25 грн., полягає в тому, що виконавець (позивач) отримав би ці грошові кошти за умови належного виконання п. 3.2.7 договору, тобто подачі замовником на під`їзну колію виконавця 30% вагонів від загальної кількості їх за звітний період по станції Супрунівка.

…

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача щодо стягнення 186 895,82 грн. заборгованості за послуги з користування залізничною під`їзною колією за адресою: м. Полтава, АДРЕСА_1 , надані в період з 24.09.2019 по 31.12.2019 та 426 615,25 грн. упущеної вигоди за період з 12.03.2019 по 31.12.2019 є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а відтак підлягають задоволенню.».

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Платіжним дорученням від 25.05.2021р. №5432 ОСОБА_3 перерахував на користь Колія В.В. 652713,73грн. Призначення платежу: «Повернення боргу по ВП №65438261, представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет Ве Санаї Анонім Ширкеті», наказ Г/С Л/О №914/682/20 від 13.05.2021р.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.201р.) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №703/2718/16-ц, постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, а також в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що залежно від змісту зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

При цьому, суд звертає увагу на те, що, що інфляційні втрати є складовою частиною зобов`язання відшкодування шкоди, а відтак, сума простроченого зобов`язання, на яку підлягають нарахуванню відсотки річних, визначається з урахуванням суми основного боргу у сукупності з нарахованими інфляційними втратами за попередній період. Для визначення суми, на яку позивач має право на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахувати три проценти річних за прострочення зобов`язання відшкодування шкоди, необхідно визначити суму простроченого зобов`язання з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. у справі №916/190/18 та постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019р. у справі №127/15672/16-ц.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2018р. у справі №927/467/17, від 21.05.2018р. у справі №904/10198/15, від 22.01.2019р. у справі №905/305/18, від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 14.02.2019р. у справі №922/1019/18, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такі проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості та періодів її існування. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних за заявлений Позивачем період становить 25163,74грн., інфляційних втрат - 70196,93грн.

З врахуванням встановлення рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 обставин неналежного виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією від 12.03.2019р. №15 в розмірі 186895,82грн. заборгованості за послуги з користування залізничною під`їзною колією за адресою: АДРЕСА_1 , наданих в період з 24.09.2019р. по 31.12.2019р. та 426615,25грн. упущеної вигоди за період з 12.03.2019р. по 31.12.2019р., присудження до стягнення з Відповідача на користь Позивача вказаних сум, беручи до уваги фактичне виконання Відповідачем 25.05.2021р. рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 суд дійшов висновків про те, що заявлені Позивачем позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 24107,69грн. 3% річних та 68832,24грн. інфляційних втрат за період з 11.01.2020р. по 24.05.2021р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних та інфляційних втрат Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум 3% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2022».

При цьому суд критично оцінює та відхиляє доводи Відповідача про те, що обов`язок оплатити за надані послуги прямо залежить від документального оформлення наданих послуг в порядку, визначеному Договором, а сума грошового зобов`язання в розмірі 186895,82грн. та/або в розмірі 426615,25грн. не фігурує в жодному рахунку чи підписаному обома сторонами акті про надання послуг та/або виконання робіт; господарських документів, що визначають та підтверджують ці грошові зобов`язання, не існує оскільки вказані суми заборгованості, а також те, що «…Виникнення у замовника послуг обов`язку оплатити їх, ставиться в залежність від факту реального надання послуг, та не може залежати від підписання замовником послуг відповідного акту, так як такий акт може бути не підписаний, що не свідчить про те, що послуги не були надані. Акт являється правопідтверджуючим документом, а не документом, який породжує права та обов`язки сторін…» встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 обставини неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань за Договором про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією від 12.03.2019р. №15 в розмірі 186895,82грн. заборгованості за послуги з користування залізничною під`їзною колією за адресою: АДРЕСА_1 , наданих в період з 24.09.2019р. по 31.12.2019р. та 426615,25грн. упущеної вигоди за період з 12.03.2019р. по 31.12.2019р., присудження до стягнення з Відповідача на користь Позивача вказаних сум, беручи до уваги фактичне виконання Відповідачем 25.05.2021р. рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2020р. у справі №914/682/20 суд дійшов висновків про те, що заявлені Позивачем позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 24107,69грн. 3% річних та 68832,24грн. інфляційних втрат за період з 11.01.2020р. по 24.05.2021р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 16200грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, докази в обґрунтування розміру яких буде подано Позивачем в порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 03.11.2021р. №1903 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №3 до позовної заяви.

В підтвердження розміру понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем до позовної заяви долучено копію укладеного між Фізичною особою-підприємцем Колієм Валерієм Вікторовичем (за Договором - Клієнт) та Івановою Адріаною Петрівною (за Договором - Адвокат) Договору про надання правової допомоги від 15.09.2021р. №1-15/09/21 (надалі - Договір 1), за умовами якого (п.1.1. Договору 1) Клієнт доручає, а Адвокат зобов`язується надавати правову допомогу (послуги правового характеру) у вигляді консультацій з правових питань, складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, захисту і представництва інтересів Клієнта як сторони у справі, як свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого в правоохоронних органах усіх рівнів та інстанцій, перед будь-якими фізичними особами, в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, в судах, господарських судах всіх інстанцій з усіма правами, які надані законодавством позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом повної або часткової відмови від позову, зміни розміру позовних вимог, зміни підстав та/або предмету позову, повного або часткового визнання позову, укладення мирової угоди, оскарження рішень судових та інших державних органів, одержання присудженого майна або грошей, підписання позовних заяв, заяв, скарг, клопотань та інших документів, а Клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх у розмірі та порядку визначених цим Договором. Для цього Клієнт надає Адвокату право підписувати та подавати від його імені всі необхідні документи, запити, заяви, заперечення, скарги, клопотання, знайомитися з матеріалами справи, роботи-з них виписки, знімати копії, одержувати документи, ухвали, рішення, тощо, брати участь у судових засіданнях та засіданнях будь-яких інших уповноважених органів, у дослідженні доказів, заявляти клопотання про проведення експертизи, оскаржувати дії та бездіяльність посадових осіб та інших учасників процесу, оскаржувати рішення, ухвали, виконувати всі інші дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень, які належало б виконувати Клієнту, якби він особисто займався цими питаннями, та які на думку Адвоката будуть необхідними для правильного та ефективного захисту майнових та немайнових інтересів Клієнта щодо виконання предмету Договору, визначеному у п.1.1. цього Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору 1 Сторони погодили, що об`єм та оплата наданих послуг згідно умов цього Договору оформляється відповідним Актом (актами) приймання-передачі наданих послуг.

Згідно п.2.2. Договору 1 Оплата послуг Адвоката за даним Договором здійснюється Клієнтом в безготівковій формі за результатами надання послуг, після погодження Сторонами шляхом підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємною частиною Договору, на розрахунковий рахунок Адвоката зазначений в п. 9 цього Договору.

Пунктом 2.3. Договору 1 Сторони погодили, що при здійсненні Адвокатом представництва в суді інтересів Клієнта проведення повного розрахунку з Адвокатом за надані послуги здійснюються за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції (з врахуванням наданих послуг, пов`язаних із досудовим врегулюванням спору підготовки позову та збору доказів). У разі успішного ведення справи Клієнта в судах з предметом стягнення (відшкодування) в інтересах останнього майнових вимог Адвокату виплачується додаткова винагорода (гонорар) за домовленістю Сторін, але не більше 5% від суми позовних вимог у кожній справі.

Відповідно до п.2.4. Договору загальна вартість юридичних послуг Адвоката за даним Договором, незалежно від настання результатів, визначається згідно з обсягом наданих послуг правового характеру (правової допомоги) з розрахунку 1350грн. за одну годину роботи Адвоката після їх завершення, що підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг, погодженим Сторонами.

Згідно п.8.1. Договору 1 цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє протягом одного календарного року з моменту його підписання Сторонами. Якщо ні одна із Сторін за один календарний місяць до закінчення терміну дії цього договору не заявить про його припинення, договір продовжує свою дію на той же термін та на таких же умовах.

Вказаний Договір 1 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печатки Клієнта (Позивача).

Примірним (орієнтовним) розрахунком судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (витрат на професійну правничу допомогу адвоката на підставі договору про надання правової допомоги № 1-15/09/21 від 15.09.2021 року) до позовної заяви ФОП Колій В.Б. про стягнення з АТ «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (Турецька республіка), що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» інфляційних втрат від суми основного боргу та упущеної вигоди в розмірі - 68 832,24 грн, 3% річних у розмірі - 24107,69 грн. Сторонами Договору 1 визначено перелік, обсяг і вартість послуг правової допомоги за Договором 1, зокрема:

- 15.09.2021р. - 20.09.2021р. вивчення та аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у сфері господарської діяльності, зокрема договірні зобов`язання, вивчення умов Договору № 15 про надання послуг з користування залізничною під`їзною колією від 12.03.2019 року, судових рішень про стягнення основного боргу та упущеної вигоди за вищезазначеним договором попереднім об`ємом послуги 2 години роботи адвоката за ціною 1350грн./год. на суму 2700грн.;

- 21.09.2021р. - 03.10.2021р. надання консультацій клієнту, вивчення судової практики у сфері відшкодування та нарахування інфляційних втрат, 3 % річних на суму основного боргу та упущену вигоду попереднім об`ємом послуги 2 години роботи адвоката за ціною 1350грн./год. на суму 2700грн.;

- 04.10.2021р. - 28.10.2021р. формування правової позиції та підкріплення роботи її доказовою базою, адвоката судовою практикою, підготовка позовної заяви про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних від суми основного боргу та упущеної вигоди за період прострочення виконання зобов`язання, систематизація матеріалів та формування додатків до неї попереднім об`ємом послуги 3 години роботи адвоката за ціною 1350грн./год. на суму 4050грн.;

Окрім того, Сторонами Договору 1 визначено витрати, які будуть понесені в ході розгляду справи, зокрема:

- підготовка відповіді на відзив попереднім об`ємом послуги 2 години роботи адвоката за ціною 1350грн./год. на суму 2700грн.;

- участь в судових засіданнях попереднім об`ємом послуги 3 години роботи адвоката за ціною 1350грн./год. на суму 4050грн.

Вказаний Примірний (орієнтовний) розрахунок судових витрат підписано повноважними представниками та завірено відтисками печатки Клієнта (Позивача)

Іванова Адріана Петрівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ордеру від 04.11.2021р. серії ВС №1106459 та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.03.2021р. серії ЗР №21/2785.

У поданій 20.12.2021р. за вх. №30604/21 Відповіді на відзив Позивач щодо заперечень Відповідача проти поданого Позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат Позивач зазначає, що правова допомога у вигляді «вивчення та аналізу нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у сфері господарської діяльності...», «вивчення судової практики...» не охоплюється умовами п.1.1 Договору, а відтак не може входити до складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі; а знання (що є результатом вивчення) нормативно-правових актів та аналіз їх застосування є професійним обов`язком адвоката і не може бути предметом договірного регулювання, то такі не можуть братись судом до уваги, оскільки у відповідності до п.3.1.14 Договору про надання правової допомоги № 1-15/09/21 від 15.09.2021 року Адвокат має право самостійно визначати способи і методи надання правової допомоги відповідно до діючого законодавства України, з урахуванням думки Клієнта та відповідно до вимог законодавства і правил адвокатської етики. Відтак, згідно доводів Позивача, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Щодо вивчення судової практики та здійсненого аналізу такої, то як вбачається з поданого представником Позивача позову останній містить як посилання на практику верховного Суду так і текстів рішень Верховного Суду, а отже матеріали справи містять аналіз практики, щодо питань в частині стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу та, зокрема упущеної вигоди, яка є однією з складових правничої допомоги, що надавалась Позивачу у способи і методи надання правової допомоги відповідно до діючого законодавства України, з урахуванням думки Клієнта та відповідно до вимог законодавства і правил адвокатської етики.

При цьому Позивач зазначає, що такі ж судові витрати були предметом розгляду у справі №915/1044/20 задоволені судом згідно постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 року, які були задоволені судом.

Окрім того, щодо посилань Відповідача, що розмір витрат на оплату послуг адвоката за годину роботи по підготовці документів, в суді, при здійсненні інших дій, однаковою вартістю - 1350грн. не є співмірним, складність виконання цих робіт є різною, то варто зазначити, що відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. В свою чергу, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Відповідач у поданому 01.12.2021р. за вх. №28861/21 Відзиві зазначає, що до позовної заяви долучено «примірний (орієнтовний) розрахунок судових витрат», датований 29.10.2021. Цим, очевидно, представник позивача обґрунтовує вартість правничої допомоги адвоката, яку просить включити до судових витрат Позивача.

Згідно із представленим «примірним (орієнтовним) розрахунком», в першому записі зазначено, що адвокат з 15.09.2021 по 20.09.2021 здійснював «вивчення та аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у сфері господарської діяльності...», проте ця «допомога» не охоплюється умовами п. 1.1 представленого Договору, а відтак не може входити до складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі; крім того, знання (що є результатом вивчення) нормативно-правових актів та аналіз їх правозастосування є професійним обов`язком адвоката і не може бути предметом договірного регулювання;

В другому записі зазначено, що адвокат здійснював «вивчення судової практики...», проте ця «допомога» не охоплюється умовами п. 1.1 представленого Договору, а відтак не може входити до складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі.

З наведеного Відповідач підсумовує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката за годину роботи по підготовці документів, в суді, при здійсненні інших дій, однаковою вартістю - 1350 грн., не є співмірним, складність виконання цих робіт є різною.

Враховуючи наведене Відповідач просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, і розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

Окрім того у поданому відзиві Відповідач наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у звязку із розглядом справи в суді, за яким витрати Відповідача на оплату послуг професійної правничої допомоги складають 30000грн., докази в обґрунтування розміру понесених Відповідачем судових витрат будуть подані суду до закінчення судових дебатів або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду.

Балобанов Олексій є адвокатом та представником Відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ордеру від 29.11.2021р. серії ВС №1111327 та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 14.07.2003р. №369.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного, в тому числі зроблених Позивачем в Позовній заяві від 08.11.2021р. вх. №3631 та Відповідачем у Відзиві від 01.12.2021р. вх. №28861/21 заяв про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також неподання Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України доказів іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. слід розподілити між Сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем та Відповідачем судових витрат у справі на 13:00год. 17.02.2022р. і встановлення Позивачу та Відповідачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (Турецька республіка), що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (79037, Львівська область, м.Львів, вул.Богдана Хмельницького, буд.212, корп.2; ідентифікаційний код: 26579227) на користь Фізичної особи-підприємця Колія Валерія Вікторовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 24107,69грн. 3% річних, 68832,24грн. інфляційних втрат та 2270 грн. судового збору.

3. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем та Відповідачем судових витрат у справі на 17.02.2022р. о 13:00год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

4. Встановити Фізичній особі-підприємцю Колію Валерію Вікторовичу та Акціонерному товариству «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (Турецька республіка), що діє в Україні через Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 08.02.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.