Рішення № 103279195, 09.02.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2022 р. м. Київ Справа № 911/3343/21

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подшоффе" про стягнення 39139,75 грн

без виклику учасників процессу

Громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав (далі - позивач) подала до суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подшоффе" (далі - відповідач) про стягнення 39139,75 грн заборгованості, з яких 36000,00 грн – основного боргу, 985,99 грн 3% річних та 2153,76 інфляції від простроченої суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах від 01.06.2021 № КБР-27/06/20-Н, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Ухвалою від 18.11.2021 Господарський суд Київської області залишив позовну заяву Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" без руху, у зв`язку з недотриманням п. 8, ч. 3 ст. 162, ст. 164, ст. 174 ГПК України, надавши 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

29.11.2021 на адресу Господарського суду Київської області поштовим відправленням від Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви вих. № б/н від 23.11.2021.

Ухвалою від 03.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватну організацію "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, місто Київ, вулиця А. Аболмасова, будинок 5, група приміщень 57, офіс 10, код ЄДРПОУ 37396233); Приватну організацію "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (02002, місто Київ, А. Аболмасова, будинок 5, група приміщень 57, офіс 1, код ЄДРПОУ 37396151). Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 10.01.2022 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 21.01.2022 (включно).

Копія відповідної ухвали суду отримана позивачем – 10.12.2021, відповідачем – 11.12.2021, третіми особами – 10.12.2021, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень за №№ 0103280744526, 0103280744461, 0103280744534, 0103280744518.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у даній справі відзиву по суті позовних вимог у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, а також до прийняття рішення у справі не надав; з заявою про поновлення строку, встановленого для подання відзиву, відповідач до суду не звертався.

У відповідності до ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Подшоффе" (Користувачем), Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Суміжною організацією), Приватною організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (Авторською Організацією) та Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (ПО УЛАСП) укладено договір про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах № КБР-27/06/20-Н (далі – договір), відповідно до якого сторони уклади цей договір з метою здійснення єдиних виплат за отримання дозволів на публічне виконання як об`єктів авторського права (творів), так і об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

У відповідності до п. 1.1. договору, користувач доручає ПО УЛАСП укласти від його імені та за його рахунок договори, за якими користувач отримає одночасно як дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів авторського права (творів), так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

Згідно п. 1.2 договору, сторони передбачили особливий порядок перерахування коштів від користувача до Авторської Організації та Суміжної Організації, який при цьому не пов`язаний із жодними додатковими витратами з боку користувача, а направлений на раціональний поділ роялті за напрямками оплати за використання об`єктів авторського права та суміжних прав.

Пунктом 3.1 визначено, що договір про надання дозволу на використання суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав укладається строком на 1 рік (із автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором (п. 3.1.).

Відповідно до п. 3.2 договору, договір про надання дозволу на використання авторського права на виплату винагороди за використання об`єктів авторського права укладається строком на 1 рік (із автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором.

За договорами, зазначеними в п. 3.1. та 3.2. користувач здійснює оплату за 1 рік шляхом виплат в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. При цьому користувачем здійснюється оплата єдиним платежем як за авторські, так і за суміжні права в розмірі, що зазначений в додатку № 3 до цього договору (з урахуванням інших положень договору) на рахунок ПО УЛАСП (Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжнім прав" (п. 3.3.).

Особливості дії механізму розстрочки зазначені в п. 3.4. цього договору.

Як визначено п. 3.4. договору механізм розстрочки передбачений цим договором діє наступним чином. Користувач активує механізм розстрочки шляхом здійснення першого Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права (роялті) в повному обсязі не пізніше 15-ти днів з дати підписання цього договору. Режим розстрочки за загальним правилом за цим договором діє без обмеження строку. В той же час, якщо користувач не сплачував Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав і це правило стосується кожного із дозволів; як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати в цьому випадку є сам цей договір із додатками до нього.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що акт нарахування роялті виписується щомісячно із підписується із використанням електронних цифрових підписів за допомогою системи електронного документообігу. Повернення підписаного акту не є обов`язковим.

Відповідно до п. 4.1. договору, договір про надання дозволу на використання суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав оформлений у вигляді додатку № 1 до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Договір про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права оформлений у вигляді додатку №2 до цього договору і є його невід`ємною частиною (п. 4.2.).

Надання дозволу, строк його дії, спосіб використання об`єктів авторського права та суміжних прав визначаються безпосередньо у додатках № 1 та № 2 до цього договору. Строк дії цього договору визначається строком дії того дозволу, який буде діяти довше (враховуючи додаток № 1 та додаток № 2 до цього договору (п. 4.3.)).

Додатками до Основного договору є договір про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав (додаток №1), договір про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права (додаток №2), Перелік закладів, в яких користувач здійснює використання об`єктів суміжних прав та об`єктів авторського права (додаток №3), Форма звіту (додаток №4), Угода щодо питань обробки персональних даних в процесі взаємодії (додаток №5).

Відповідно до додатку №3 до договору № КБР-27/06/20-Н від 01.06.2020р. "Перелік закладів, в яких користувач здійснює використання об`єктів суміжних прав та об`єктів авторського права" об`єктом авторського права зазначено Подшоффе, вул. Пушкінська, 45/2, Київ, 0200.

Відповідно до п. 2 додатку №3, сторонами погоджений наступний розмір єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права, що складає 3000,00 грн.

Як передбачено п. 3 додатку №3 єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується користувачем на розрахунковий рахунок ПО УЛАСП відповідно до умов основного договору (Договором про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав). Він сплачується не пізніше ніж за п`ять днів до початку місяця за який він здійснюється (перший платіж здійснюється не пізніше 5 числа місяця стосовно якого він сплачується).

24.09.2019р. між користувачем, від імені якого діє Організація, громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" (суміжною ОКУ), що здійснює розширене колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав та інших правовласників в сфері суміжних прав та є акредитованою організацією колективного управління відповідно до Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 912 від 29.05.2019р. укладено договір про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав, відповідно до п. 1.1. якого всі права і обов`язки за договором про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав (надалі ліцензійна угода) стосуються строку - 1 рік (із відповідною пролонгацією). При цьому зазначений строк пролонгується на умовах цієї ліцензійної угоди. За цією ліцензійною угодою встановлюється оплата за отримання дозволу щодо 1-го (року) шляхом виплати щомісячних платежів (розстрочених платежів) із врахуванням порядку, передбачено основним договором (договором про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатках до нього).

Відповідно до п. 3.1. договору, користувач здійснює (на території) використання в комерційній діяльності об`єктів суміжних прав шляхом їх публічного виконання, а суміжна Організація надає стосовно території користувачу на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключну ліцензію) на публічне виконання об`єктів суміжних крав. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) суміжній Організації у чіткій відповідності із умовами основного договору (договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатків до нього).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.06.2021, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання (п. 5.1).

Як визначено п. 5.2. договору, у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії цієї ліцензійної угоди протягом місяця до настання зазначеної в п. 5.1. дати, дія цієї ліцензійної угоди вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії цієї ліцензійної угоди не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони користувача є лист з доданим до цього актом припинення використання об`єктів суміжних прав, що має бути підписаний уповноваженими представниками сторін. Повідомлення про припинення дії цієї ліцензійної угоди має бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних у цій ліцензійній угоді поштових реквізитів сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення. Якщо жодна із сторін не повідомляє іншу сторону про припинення дії цього договору протягом місяця до завершення строку дії цієї ліцензійної угоди (через що ліцензійна угода продовжить свою дію на той самий строк), то виплата платежів проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції (тобто загальна сума платежу на кожен наступний рік збільшується шляхом множення на офіційний індекс інфляції попереднього року і т.д). Положення про збільшення розміру платежів (винагороди) через річний рівень інфляції є обов`язковим для виконання без підписання сторонами будь-яких додаткових угод, воно діє з першого дня коли договір було автоматично продовжено. Якщо за тих чи інших причин користувач сплачував винагороду (роялті) без врахування рівня інфляції, то він повинен доплатити відповідну суму тоді коди до цього звернеться суміжна Організація.

Як передбачено п. 5.5 договору, ця ліцензійна угода є невід`ємною частиною договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах (включаючи всі додатки до нього). Отже істотні умови цієї ліцензійної угоди можуть міститись як безпосередньо в її тексті, так і в тексті договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах чи будь-якому додатку до нього. Повні і належні виплати за цією ліцензійною угодою є сплатою справедливої винагороди, спільної для виконавців та виробників фонограм за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих з комерційною метою.

01.06.2020 між користувачем, від імені якого діє ПО УЛАСП, та Приватною організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (Авторська Організація) укладено договір про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права (далі договір), відповідно до п. 1.1. якого всі права і обов`язки за договором про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права (ліцензійна угода) стосуються строку 1 рік (із відповідною пролонгацією). При цьому зазначений строк пролонгується на умовах цієї ліцензійної угоди. За цією ліцензійною угодою встановлюється оплата за отримання дозволу щодо 1-го року шляхом виплати щомісячних платежів (розстрочених платежів) із врахуванням порядку, передбаченого основним договором (Договором про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатками до нього).

Відповідно до п. 3.1. договору користувач здійснює (на території) використання в комерційній діяльності об`єктів авторського права шляхом їх публічного виконання, а Авторська Організація надає, стосовно території користувачу на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключну ліцензію) на публічне виконання Об`єктів авторських прав. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (Роялті) Авторській Організаціії у чіткій відповідності із умовами основного договору (Договору про забезпечення правомірного використаний об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних за закладах та додатків до нього).

Як визначено п. 3.2. договору користувач не має права передавати отримане за цим договором право на використання об`єктів авторського права третім особам.

Відповідно до п. 3.3. договору розмір винагорода (роялті) не залежить від кількості об`єктів авторського права, що використовуватимуться користувачем під час дії договору, та частоти їх використання.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.06.2021, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання (п. 5.1.).

Згідно із п. 5.2. договору у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії цієї ліцензійної угоди протягом місяця до настання зазначеної в п. 5.1. дати дія цієї ліцензійної угоди вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії цієї ліцензійної угоди не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони користувача є лист з доданим до нього актом припинення використання об`єктів авторського права, що має бути підписаний уповноваженими представниками сторін. Повідомлення про припинення дії цієї ліцензійної угоди має бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних у цій ліцензійній угоді поштових реквізитів сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення. Якщо жодна із сторін не повідомляє іншу сторону про припинення дії цього договору протягом місяця до завершення строку дії цієї ліцензійної угоди (через що ліцензійна угода продовжить свою дію на той самий строк), то виплата платежів проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції (тобто загальна сума платежу на кожен наступний рік збільшується шляхом множення на офіційний індекс інфляції попереднього року і т.д.). Положення про збільшення розміру платежів (винагороди) через річний рівень інфляції є обов`язковим для виконання без підписання сторонами будь-яких додаткових угод, воно діє з першого дня коли договір було автоматично продовжено. Якщо за тих чи інших причин користувач сплачував винагороду (роялті) без врахування рівня інфляції, то він повинен доплатити відповідну суму тоді, коли до цього звернеться Авторська Організація.

Ця ліцензійна угода є невід`ємною частиною Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах (включаючи всі додатки до нього). Отже істотні умови цієї ліцензійної угоди можуть міститись як безпосередньо в її тексті, так і в тексті договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних крав в публічних закладах чи будь-якому додатку до нього (п. 5.7.)

Оскільки від відповідача не надходило належного повідомлення про припинення Договору у строк, передбачений Ліцензійними угодами, то зазначений договір було пролонговано на 1 рік.

Як зазначає позивач, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає: 3 000,00 грн х 12 (кількість місяців у першому році дії договору, за які не була здійснена оплата послуг) = 36 000,00 грн, 3 000,00 грн х 12 (кількість місяців у другому році дії договору, за які відповідач має заборгованість) = 36 000,00 грн, що в загальному розмірі складає 72000,00 грн.

При цьому, 3 урахуванням п. 3.5. Договору позивачеві належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню відповідачем на рахунок ПО УЛАСП, що дорівнює 18000,00 грн, (50% від суми 36000,00 грн).

Оскільки відповідачем винагороду (роялті) за використання об`єктів суміжних прав не сплачено позивачу у відповідності до умов договору, позивач звернувся до суду з позовом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Частиною третьою статті 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приписами ч. 1 ст. 1109 ЦК України визначено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Загальні вимоги до змісту та істотних умов ліцензійного договору закріплені у ст.ст. 1109 - 1111 ЦК України. При укладенні ліцензійних договорів про надання прав на використання окремих об`єктів інтелектуальної власності необхідно враховувати також положення спеціального законодавства, що регулює відносини у сфері охорони таких об`єктів (Закон України "Про авторське право і суміжні права", Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", Закон України "Про охорону прав на промислові зразки", Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" тощо).

За своєю правовою природою ліцензійний договір є двостороннім, оплатним та консенсуальним договором. Двосторонність передбачає покладення на ліцензіара обов`язку надати дозвіл на використання об`єкта інтелектуальної власності та кореспондуючого його правам обов`язок ліцензіата сплати винагороду за таке використання. Консенсуальність договорів виражається у набранні ними чинності з моменту досягнення, у передбаченій законодавством формі, згоди сторін по всіх істотних умовах. Оплатність договору підтверджується законодавчим положенням обов`язкової сплати плати за використання об`єкта інтелектуальної власності (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).

Крім загальних вимог до змісту цивільно-правового договору, що стосуються сторін, предмета та форми правочину, законодавство містить ряд додаткових істотних умов ліцензійного договору, що пов`язані з специфікою розпорядження правами інтелектуальної власності. До істотних умов ліцензійного договору, можна віднести визначення сторонами:

1) виду ліцензії;

2) сфери використання об`єкта промислової власності;

3) розміру, порядку і строків виплати плати за використання об`єкта ліцензійного договору.

До істотних умов належать також ті, що вимагаються чинним законодавство для договорів даного виду та інші умови, які сторони чи одна з сторін вважає за необхідне включити до змісту договору.

Переважна більшість умов ліцензійного договору сформульовані законодавцем як диспозитивні, тобто такі, що застосовуються у разі, якщо сторони не домовилися про інше. У випадку відсутності погодження сторін щодо окремих умов договору (виду ліцензії, території та строку використання об`єкта промислової власності) застосуються відповідні норми ЦК України. Проте у ряді випадків умови ліцензійного договору сформовані як імперативні вимоги, не погодження яких сторонами має наслідком неукладеність ліцензійного договору. До останніх можна, зокрема, віднести визначення сторонами об`єкта договору, конкретних прав, що надаються за договором, способів використання об`єкта інтелектуальної власності тощо.

Перелік прав та способів використання об`єкта інтелектуальної власності має бути чітко вказаний у ліцензійному договорі. За відсутності такої вказівки, вважається, що майнові права на використання та способи використання об`єкта, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Тобто, лише безпосередньо зазначені у тексті договору права та способи використання об`єкта інтелектуальної власності надаються ліцензіату.

Слід також наголосити, що конструкція ліцензійного договору, яка до набрання чинності ЦК України застосовувалася, насамперед, у сфері надання прав на використання об`єктів промислової власності, наразі придатна для опосередкування відносин по наданню прав інтелектуальної власності, у тому числі щодо об`єктів авторського та суміжних прав, незважаючи на відсутність у тексті Закону України "Про авторське право та суміжні права" безпосередньої вказівки на ліцензійний договір як спосіб надання права на використання творів, виконань, фоно- та відеограм тощо.

Враховуючи, що для режиму охорони прав інтелектуальної власності характерна територіальна та часова обмеженість, то у ліцензійному договорі має бути визначено територію та строк дії майнових прав. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права, дія ліцензії поширюється на територію України.

Розмір плати за використання об`єкта інтелектуальної власності на підставі ліцензійного договору встановлюється за вибором сторін в одній із трьох форм. По-перше, у вигляді фіксованої суми, що виплачується ліцензіатом по закінченню відповідного календарного періоду - паушальний платіж. По-друге, у вигляді періодичних платежів (роялті) розмір яких визначається, як правило, у відсотковому відношенню до прибутку ліцензіата, пов`язаного з використанням об`єкту промислової власності. По-третє, як комбінація паушальних платежів та роялті. Слід також враховувати, що урядом встановлені мінімальні ставки авторської винагороди (постанова КМ України "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об`єктів авторського права і суміжних прав" від 18 січня 2003 р. № 72).

Як вбачається із матеріалів справи, сторони у п. 4.3.Договору передбачили, що надання дозволу, строк його дії, спосіб використання об`єктів авторського права та суміжних прав визначаються безпосередньо Додатках №1 та №2 до цього Договору. Строк дії цього Договору визначається строком дії того дозволу, який буде діяти довше (враховуючи Додаток №1 та №2 до цього Договору). Адреса публічного закладу (адреси публічних закладів) (прим. - територія), в яких користувач отримує дозволи використовувати об`єкти авторського права та суміжних прав визначені в Додатку №3 до цього Договору. Розмір винагороди (роялті) визначається сторонами як в Додатку №3 та в Додатках №1 та №2 відповідно стосовно суміжних прав та стосовно авторських прав.

Порядок виплати сукупної суми винагороди (роялті) користувачем на рахунок ПО УЛАСП встановлений цим Договором та Додатком №3 до нього при цьому порядок сплати винагороди роялті ПО УЛАСП (від імені і за рахунок користувача) на користь авторської організації та суміжної організації встановлений також відповідно Додатками №1 та №2 до цього Договору.

Доказів сплати, заперечень або спростування наявної заборгованості перед позивачем, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з користувача основного боргу за договором є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 36000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 985,99 грн 3% річних та 2153,76 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При здійсненні перерахунку, судом було встановлено, що в межах визначеного теплопостачальною організацією періоду нарахування 3 % річних, обґрунтовано заявлена сума складає 980,07 грн. У стягненні 5,92 грн пені слід відмовити.

За розрахунком суду, розмір втрат від інфляції складає більший розмір, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, вимога про стягнення 2153,76 грн втрат від інфляції підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до п. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Пунктами 1 та 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню частково: 36000,00 грн основного боргу, 980,07 грн – 3% річних та 2153,76 втрат від інфляції. В задоволенні стягнення 5,92 грн – 3 % річних суд відмовляє.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 2269,65 грн.

Також позивач просить суд відшкодувати з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач подав до справи: договір про надання професійної правничої допомоги №14.224 від 01.11.2021, укладений між АО «Інтелкрафтс» та ГС «Українська ліга авторських та суміжних прав», наказ №14.224 від 01.11.2021, довіреність від 01.07.2021, акт приймання - передачі наданих послуг з правничої допомоги від 17.12.2021.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч. 1 ст. 123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п. 1 ч. 3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як визначено ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина 3 відповідної норми вказує, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 такої норми, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГП України, в силу ч.5 такої норми, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що встановлено ч.6 такої норми.

Порядок розподілу судових витрат (окрім судового збору) визначено ч. ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч. 5 ст.129 ГПК України унормовано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Як визначено ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У Постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній Постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст. 129 ГПК України.

Враховуючи правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

В силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і у суду не має повноважень визначати розмір такого гонорару.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Тому, керуючись ч. 5 ст. 129 ГПК України, з урахуванням предмета спору, обсягу зібраних доказів, а також необхідного часу для їх складання, фактичного обсягу послуг, суд врахував пов`язаність витрат з розглядом справи, їх обґрунтованість та пропорційність та дійшов висновку про обґрунтованість покладення на позивача понесених відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 9998,48 грн.

При цьому, судом для визначення пропорційного розміру судових витрат на правову допомогу використовується наступна формула: А / Б х С, де А – загальний розмір задоволених позовних вимог, Б – загальний розмір позовних вимог згідно прохальної частини позовної заяви, С – розмір судових витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, судом розраховано та встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог становить 9998,48 грн.

Також, судом враховано, що заперечень щодо розподілу витрат та клопотань щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги від відповідача не надходило.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Подшоффе" обов`язку відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9998,48 грн.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236– 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подшоффе" про стягнення 39139,75 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подшоффе" (08205, Київська обл., м. Ірпінь, Університетська, буд. 2, корпус Е, офіс 63, код ЄДРПОУ 42323455) на користь Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд. 5, група приміщень 57, офіс 7, код ЄДРПОУ 42502769) 36000,00 грн (тридцять шість тисяч гривень 00 коп) основного боргу, 980,07 грн (дев`ятсот вісімдесят гривень сім коп) – 3% річних, 2153,76 грн (дві тисячі сто п`ятдесят три гривні сімдесят шість коп) втрат від інфляції, 2269,65 грн (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять гривень шістдесят п`ять коп) судового збору та 9998,48 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім гривень сорок вісім коп) витрат на надання професійної правничої допомоги.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Суддя В.М. Антонова