Рішення № 103275934, 20.01.2022, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______

_____________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1272/21

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Генус Україна"

до Приватного підприємства "Слободище"

про стягнення 126591,68 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Генус Україна" звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Слободище" 126591,68 грн боргу. Також просить стягнути 5000,00 грн витрат на юридичні послуги та 2270,00грн судового збору.

Ухвалою від 01.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.12.2021.

14.12.2021 на електронну адресу суду та 17.12.2021 поштовим зв`язком надійшло клопотання позивача від 13.12.2021, згідно якого останній просить суд здійснити розгляд справи без присутності його представника та вказує, що підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві і просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою від 22.12.2021 суд відклав розгляд справи на 20.01.2022.

Представник позивача в судове засідання 20.01.2022 не з`явився, на електронну адресу суду надіслав клопотання від 20.01.2021, згідно якого вказав, що стан розрахунків станом на 20.01.2022 не змінився, актуальність позовних вимог підтримується.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

З метою перевірки отримання відповідачем ухвали суду від 30.09.2020, суд здійснив пошуковий запит на сайт "Укрпошта" та отримав трекінг відправлень, з якого вбачається, що поштове відправлення №1000232787302 (ухвала суду від 22.12.2021) на час судового засідання відправлення прямує до точки видачі/ доставки.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання, ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи вищевикладені обставини та те, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу за його юридичною адресою, зокрема зважаючи на направлення ухвали суду від 01.12.2021, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Крім того, суд враховує, що всі процесуальні документи по справі направлялися до Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є в загальному доступі. Також суд враховує, що саме відповідач наділений правом отримувати вчасно адресовану йому поштову кореспонденцію та несе відповідні ризики неналежної реалізації цього права.

Оскільки явка відповідача чи його представника в судове засідання не визнавалася обов`язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов`язком, суд вважає, що неявка відповідача та неподання ним відзиву не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.

Водночас суд враховує, що відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Генус Україна" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Слободище" (покупець, відповідач) було укладено Договір поставки №63 (далі - Договір (а.с.7-15)). Також 02.12.2019 сторони підписали Додаткову угоду №1 та 02.12.2020 - Додаткову угоду №2 (а.с. 16, 17).

Позивач вказує, що на виконання умов вищевказаного Договору здійснив поставку товарів відповідачу на загальну суму 226591,68 грн, однак відповідач розрахунки у передбачені Договором строки у повному обсязі не здійснив, що встало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Матеріали справи не містять ні відзиву, ні будь-якої іншої заяви відповідача, в яких було б викладено процесуальну позицію останнього з приводу заявленого позову.

Оцінивши в сукупності надані до справи документи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки №63 від 31.05.2019, з додатковими угодами №1,2 до нього (а.с. 7-18).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За п. 1.1. Договору, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність (повне господарське відання) покупцю заморожену сперму биків, інструменти для штучного осіменіння самок ВРХ та рідкий азот (надалі іменується "Товар"), а покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату за нього. Сперма биків є продукцією компанії ABS Global, Inc. або її афільованих компаній (далі - "ABS").

Постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, згідно замовлення покупця (п. 1.8. Договору).

Загальна вартість цього Договору визначається вартістю товару, отриманого покупцем протягом дії цього Договору згідно видаткових накладних (п. 1.9. Договору).

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними №ГУ-0000029 від 19.01.2021 на суму 124162,68 грн, №ГУ-0000126 від 10.03.2021 на суму 46789,20 грн та №ГУ-0000255 від 06.05.2021 на суму 55639,80 грн підтверджено, що позивач, на виконання умов вищевказаного Договору передав відповідачу товар на загальну суму 226591,68 грн.

Також матеріали справи містять виписані позивачем рахунки-фактури №ГУ-0000026 від 18.01.2021 на суму 124162,68 грн, №ГУ-0000127 від 09.03.2021 на суму 46789,20 грн та №ГУ-0000254 від 05.05.2021 на суму 55639,80 грн.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1. Договору, покупець оплачує поставлений постачальником Товар за цінами, що визначені за одиницю товару у рахунку постачальника. Оплата рахунку покупцем є підтвердженням його згоди з його умовами.

Розрахунки за товар здійснюються на наступних умовах: 20% передплати від вартості товару, що поставляється. Інші 80% від вартості Товару, що поставляється, Покупець зобов`язується перерахувати протягом 30 (тридцяти) днів з моменту поставки Товару відповідно до п. 4.3. Договору. В разі узгодження сторонами, за цим Договором можлива 100% передплата за Товар (п. 5.2. Договору).

За вказаного, за видатковою накладною №ГУ-0000029 від 19.01.2021 на суму 124162,68 грн, відповідач повинен був провести розрахунки у строк до 18.02.2021; за видатковою накладною №ГУ-0000126 від 10.03.2021 на суму 46789,20 грн - до 09.04.2021 та №ГУ-0000255 від 06.05.2021 на суму 55639,80 грн - до 07.06.2021 (05 та 06.06.2021 - субота, неділя).

Випискою по рахунку від 05.05.2021 підтверджено, що згідно рахунку №ГУ-0000026 від 18.01.2021, відповідач здійснив часткові розрахунки за поставлений товар, сплативши 100000,00 грн (а.с. 24).

За вказаного, неоплаченим залишився товар на суму 126591,68 грн (226591,68 грн - 100000,00 грн).

Матеріали справи містять, акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, яким погоджено, що станом на 30.06.2021 заборгованість відповідача складає 126591,68 грн (а.с. 23).

Надаючи правову оцінку вказаному акту, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки м о ж е в в а ж а т и с я доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків в сукупності з такими первинними документами як видаткові накладні №ГУ-0000029 від 19.01.2021, №ГУ-0000126 від 10.03.2021, №ГУ-0000255 від 06.05.202 та виписка по рахунку від 05.05.2021, підтверджує факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на 30.06.2021 у розмірі 126591,68 грн.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи те, що доказів погашення основного боргу в заявленому розмірі станом на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги про стягнення на користь позивача 126591,68грн є обґрунтованими.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

Позивач довів суду належними та достатніми доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог. При цьому відповідач не подав суду доказів, які б спростовували доводи позивача.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 126591,68 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору, з урахуванням приписів ч.9 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Водночас суд враховує, що згідно прохальної частини позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн витрат на юридичні послуги. При цьому, у мотивувальній частині позовної заяви обґрунтовує підстави їх стягнення ч. 2 ст. 224, ч.1 ст. 225, ч.1 ст.226 ГК України, п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, як збитків, понесених позивачем на отримання юридичних послуг.

На підтвердження понесених витрат у сумі 5000,00 грн позивач надав лише рахунок №04-11/21 від 11.11.2021 та платіжне доручення на вказану суму №597 від 11.11.2021, з яких вбачається, що зазначені послуги позивачу надані ФОП Сакалюк Дмитром Васильовичем та оплачені позивачем ФОП Сакалюку Дмитру Васильовичу.

За вказаного, суд враховує, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

За ч. 1 ст. 225 ГК України, до додаткових витрат, понесених стороною, яка зазнала збитків, віднесено штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Водночас, зважаючи на формулювання прохальної частини позовної заяви щодо стягнення зазначеної суми як витрат на юридичні послуги, суд враховує, що йдеться саме про витрати, пов`язані з розглядом справи.

Тому суд враховує, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством. Судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Зазначена позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі N 242/4741/16-ц.

Так, згідно ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, заявлені до стягнення 5000,00 грн витрат на юридичні послуги не підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 224,225, 226 ГК України, ст. 22 ЦК України. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що оплачені позивачем юридичні послуги надавалися ФОП Сакалюк Д.В. саме як адвокатом та згідно укладеного сторонами договору, тому зазначені витрати не можуть бути відшкодовані і як витрати на професійну правничу допомогу.

Так, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Натомість, матеріали справи не містять доказів на підтвердження як факту надання вказаних позивачем юридичних послуг адвокатом так і їх надання згідно Договору про надання правничої допомоги адвокатом.

Дослідивши обґрунтованість заявлених до стягнення юридичних послуг, враховуючи їх правову природу в контексті справи, що розглядається, зважаючи, що вказана сума не підлягає стягненню як збитки, а обґрунтованість вказаної суми, як витрат на надання професійної правничої допомоги документально не підтверджена, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення зазначеної суми витрат на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 126, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Генус Україна" до Приватного підприємства "Слободище" задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Слободище" (13330, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Слободище, вул. Карпенка, буд. 1, ід. код 33708198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Генус Україна" (03164, м. Київ, вул. Підлісна, буд. 1, ід. код 35591106):

- 126591,68 грн основного боргу;

- 2270,00грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.02.22

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек.).