Рішення № 103275352, 14.02.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2022м. ДніпроСправа № 904/9303/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:

за позовом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до ОСОБА_1 , м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 5 386,43 грн. за Договором оренди нерухомого майна № 136-ДКП/14 від 13.06.2014.

ПРОЦЕДУРА:

Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 5 386,43 грн. за Договорами оренди нерухомого майна № 136-ДКП/14 від 13.06.2014 та № 401-ДРА від 10.11.2017.

Розглянувши подані позовні матеріали, суд зазначає наступне.

Згідно приписів частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до частин 3 - 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно положень ч.1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Виходячи із вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та беручи до уваги ціну позову (5 386,43 грн.), яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто поданий позов відноситься до малозначних справ, а також незначну складність характеру спірних правовідносин та обсяг необхідних доказів, що не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, та запропоновано учасникам справи подати до суду: позивачу у строк до 10.01.2022: відповідь на відзив на позовну заяву за правилами, встановленими частинами третьою - шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відповіді на відзив направити на адресу відповідача, докази надсилання надати до суду); відповідачу у строк до 30.12.2021: відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відзиву направити на адресу позивача, докази надсилання надати до суду); заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження (за наявності); заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень за правилами, встановленими частинами третьою - шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію заперечень направити на адресу позивача, докази надсилання надати до суду).

Відповідач відзиву на позов у встановлений судом строк не надав.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального суду України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) містяться відомості про юридичну особу, зокрема, щодо її місцезнаходження.

Відповідно до положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального суду України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Копія ухвала суду від 07.12.2021 була надіслана відповідачу на його адресу, вказану в ЄДР.

На адресу суду повернувся направлений відповідачу конверт із копією ухвали суду від 07.12.2021, до якого відділенням поштового зв`язку додано довідку про причину невручення поштового відправлення - "за закінченням терміну зберігання".

Відтак є всі підстави вважати, що відповідач свідомо не забирав рекомендовану поштову кореспонденцію суду з поштового відділення, тобто фактично відмовився від її отримання. Вказаний факт свідчить про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та можливість подання до суду заяв по суті справи, але останній не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом.

Згідно зі ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується із ст. 129 Конституції України, за якою однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є також розумність строків розгляду справи судом.

Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договорами оренди нерухомого майна № 136-ДКП/14 від 13.06.2014 та № 401-ДРА від 10.11.2017, а саме в частині оплати вартості оренди нерухомого майна за період з 01.07.2017 по 30.11.2017.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та ознайомлення з матеріалами справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

13.06.2014 між Департаментом корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (правонаступником якого є Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Могілевським Сергієм Володимировичем (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 136-ДКП/14 (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 № 41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення (далі - об`єкт оренди) загальною площею - 116,5 кв.м, розміщені за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Калініна, буд.19, у підвалі 4-х поверхового будинку вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 247194,00 грн. без ПДВ, що перебувають на балансі КП "Житлове господарство Красногвардійського району", Дніпропетровської міської ради, під використання для розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення. Використання об`єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Розділом 2 договору визначені умови передачі та повернення орендованого майна.

Так, згідно з пунктом 2.1. договору передача нерухомого комунального майна (об`єкта оренди) в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт оренди. Власником майна (об`єкта оренди) залишається територіальна громада міста Дніпропетровська (в особі міської ради), а орендар користується ним протягом строку оренди.

За умовами пункту 2.2. договору орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Передача об`єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 03.06.2014 на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем (п. 2.3. договору).

На виконання умов договору 06.08.2014 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду об`єкт оренди - нежитлове приміщення загальною площею 116,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Калініна, буд.19, у підвалі 4-х поверхового будинку вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 247194,00 грн. без ПДВ.

Факт передачі майна в оренду підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі від 13.06.2014, який містить підписи та відбитки печаток орендодавця, орендаря та балансоутримувача (арк. с. 13).

Відповідно до пункту 2.5. договору у разі припинення цього договору об`єкт оренди повертається протягом 5 календарних днів з дати припинення цього договору.

Орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом прийманням передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди (п. 2.6. договору).

Згідно з пунктом 5.2. договору орендар зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди, включно.

Розрахунок орендної плати здійснюється за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженою міською радою, при цьому орендна ставка за використання комунального нерухомого майна, затвердженої міською радою (п. 3.1. договору).

Розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору, становить 1 069,12 гривень без ПДВ/ базова за травень місяць 2014 рік/. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди коригується на індекс інфляції, починаючи з червня місяця 2014 року. У платіжному дорученні обов`язково зазначати номер договору оренди, дату укладання та назву орендаря (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.3. договору визначено, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує:

- 50% від загальної суми орендної плати у розмірі 534,56 грн. до загального фонду міського бюджету;

- 50% від загальної суми орендної плати у розмірі 534,56 грн. на рахунок балансоутримувача об`єкта оренди.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.4. договору).

За умовами пункту 3.5. договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди, включно.

Згідно з пунктом 10.1. договору цей договір діє з 13.06.2014 до 30.05.2017 включно.

Сторонами 10.11.2017 було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 401-ДРА від 10.11.2017.

Пунктом 1.1. договору № 401-ДРА від 10.11.2017 передбачено, що з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 № 41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення (далі - об`єкт оренди) загальною площею - 116,5 кв.м, розміщені за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Калініна, буд.19, у підвалі 4-х поверхового будинку вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 358 830,00 грн. без ПДВ, що перебувають на балансі Комунального підприємства "Житлове господарство Красногвардійського району" Дніпропетровської міської ради, для розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення. Використання об`єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Передача об`єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 01.11.2017 на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем (п. 2.3. договору 401-ДРА від 10.11.2017).

На виконання умов договору 10.11.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду об`єкт оренди - нежитлове приміщення загальною площею 116,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Калініна, буд.19, у підвалі 4-х поверхового будинку вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 358 830,00 грн. без ПДВ.

Факт передачі майна в оренду підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі від 10.11.2017, який містить підписи та відбитки печаток орендодавця, орендаря та балансоутримувача (на звороті арк. с. 18).

Розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору, становить 1 495,13 гривень без ПДВ/ базова за жовтень місяць 2017 рік/. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди коригується на індекс інфляції, починаючи з листопада місяця 2017 року. У платіжному дорученні обов`язково зазначати номер договору оренди, дату укладання та назву орендаря (п. 3.2. договору 401-ДРА від 10.11.2017).

Пунктом 3.3. договору 401-ДРА від 10.11.2017 визначено, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує:

- 70% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 046,59 грн. до загального фонду міського бюджету;

- 30% від загальної суми орендної плати у розмірі 448,54 грн. на рахунок балансоутримувача об`єкта оренди.

Згідно з пунктом 10.1. договору 401-ДРА від 10.11.2017 цей договір діє з 10.11.2017 по 09.11.2018 включно.

Позивач у позові зазначає, що на момент звернення ним до суду у відповідача залишилась непогашеною заборгованість перед міським бюджетом з орендної плати за договором за період з 01.07.2017 по 30.11.2017, сума якої згідно з наданим розрахунком становить 5 386,46 грн.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу та пені за прострочення виконання зобов`язання із внесення орендних платежів.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору оренди, строк його дії, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо підсудності даної справи господарському суду, суд зазначає наступне.

Судом враховано, що 13.10.2020 відповідачем була припинена господарська діяльність за власним рішенням, що підтверджується відповідним записом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - номер запису: 2002240060006069625.

23.07.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 177/1858/19, провадження № 61-7301св20 прийняв постанову, в якій виклав правову позицію про те, що припинення статусу ФОП не перешкоджає розгляду справи за правилами господарського судочинства, якщо спір виник саме в рамках підприємницької діяльності суб`єктів господарювання.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст.4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом ст. ст. 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізична особа - підприємець (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 26.06.2019 року по справі № 760/13915/18 зазначено, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

У випадку припинення ФОП, її господарські зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, оскільки безпосередньо сама фізична особа не зникає і згідно ст. 52 ЦК України відповідає усім своїм майно за такими зобов`язаннями на загальних підставах (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 9 серпня 2017 у справі № 3-788гс17).

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05.06.2019 року у справі №904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09.10.2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

Припинення підприємницької діяльності ФОП до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, якщо спірні правовідносини виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб`єктами господарської діяльності.

Отже, суд доходить висновку про те, що якщо стороною у правовідносинах виступала фізична особа - підприємець, то припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у цих правовідносинах, а отже спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Таким чином, підсудність цієї справи визначена позивачем правомірно.

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з оренди нерухомого майна.

Щодо суми основного боргу

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності.

Частиною 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 Цивільного кодексу України).

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина п`ята статті 762 Цивільного кодексу України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 286 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодекс України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на положення п. 3.5. договору (орендна плата сплачується до 15-го числа, наступного за звітним) строк сплати орендної плати є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Станом на час розгляду справи доказів оплати заборгованості в розмірі 5 386,43 грн., яка згідно з договором підлягає зарахуванню до загального фонду міського бюджету, сторонами суду не надано.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Матеріалами справи підтверджується як період заборгованості відповідача перед позивачем з 01.07.2017 по 30.11.2017, так і сума боргу 5 386,46 грн. Доказів спдати суми боргу в повному обсязі або частково відповідчем не надано.

За встановлених обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі зі стягненням з відповідача на користь позивача суми боргу зі сплати орендної плати в сумі 5 386,43 грн. за користування нежитлове приміщення загальною площею 116,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Калініна, буд.19, у підвалі 4-х поверхового будинку

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо судового збору

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 185, 191, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, (49000, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 37454258) суму заборгованості за орендну плату у розмірі 5 386,43 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 270,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 14.02.2022.

Суддя В.Г. Бєлік