Рішення № 103267030, 15.02.2022, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/623/22

Провадження № 2/750/595/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2022 року м. Чернігів

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІГОВА

в складі судді Коверзнева В. О.

учасники судового процесу:

секретар судового засідання – Хамайко С. В.

представник відповідача – Коноваленко С. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні (у порядку спрощеного позовного провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Суть спору

1. 21.01.2022 ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області (далі – відповідач) про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи від 22.11.2021 № 268 та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позову зазначила, що відстороненням від роботи через відмову щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено її право на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Процесуальні дії суду та сторін у справі

3. Ухвалою судді від 25.01.2022 відкрито провадження в цивільній справі № 750/623/22, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 36, 37).

Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи подати до суду процесуальні заяви по суті справі (відзив на позовну заяву, відповідь на відзив і заперечення).

4. Користуючись своїми процесуальними правами відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про невизнання позову з тих підстав, що відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати передбачено статтями 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» і пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

5. Позивачка не з`явилася, при цьому її представник адвокат Серкін К.Ю. надіслав суду електронну заяву про розгляд справи за його відсутності та задоволення позову.

Позивачка подала через канцелярію суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 6000 грн, разом із документами на підтвердження їх здійснення.

6. Представник відповідача позов не визнав з підстав, зазначених у відзиві. Додатково висловив позицію про те, що сплачена позивачкою сума витрат на правничу допомогу адвоката є завищеною та не відповідає складності справи.

Обставини справи, встановлені судом

7. Позивачка працює у відповідача на посаді фахівця 1 категорії відділу психологічного забезпечення та соціально-гуманітарної роботи. Наказом відповідача від 22.11.2021 № 268 позивачку відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 22.11.2021 (а.с. 13, 17; далі – Наказ).

8. Підставою відсторонення є статті 46, 94 КЗпП України, частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» і пункт 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

Причини відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати в наказі не зазначені.

9. Позивачка з Наказом не погодилася і оскаржила його в судовому порядку.

Застосовані судом релевантні норми права та висновки суду

10. Відповідно до статті 1 Конституції Україна (далі – Конституція) Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

11. Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України (далі – Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від <…> стану їхнього здоров`я <…>.

12. Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

13. Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі – Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивачки від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

14. Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

15. Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі – Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 (далі – Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

16. Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

17. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

18. Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії,

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

19. Відсутність в наказі причини відсторонення позивачки від роботи свідчить про його необґрунтованість.

20. За таких обставин, заявлені позивачкою вимоги є такими, що грунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню.

21. Як випливає з довідки відповідача, правильність якої позивачкою не спростовано, середньоденний заробіток позивачки ставить 714 грн 30 коп. Станом на день ухвалення рішення (включно), час відсторонення позивачки складає 65 робочих днів; отже, на її користь з відповідача підлягає стягненню середній заробіток в сумі 46429 грн 50 коп. /714.30 х 66/.

Щодо розподілу судових витрат

22. Позивачка надала документи на підтвердження оплати судового збору в сумі 992 грн 40 коп. і правничої допомоги адвоката Серкіна К. Ю. в сумі 6000 грн, яка полягала в: ознайомленні з наданими позивачкою матеріалами (1 год. 30 хв.); вивченні документів, законодавства і судової практики (1 год. 30 хв.); складанні проєкту позовної заяви (3 год. 30 хв.); підготовки інших процесуальних документів і подачі їх до суду (1 год. 30 хв.).

23. За приписом частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 137 цього Кодексу передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, при цьому може бути зменшений судом за клопотанням іншої сторони.

Суд бере до уваги ту обставину, що адвокат Серкін К. Ю. спеціалізується на цій категорій справ, а тому надання ним правничої допомоги позивачці не потребувало значного часу для вивчення чинного законодавства і судової практики; крім того, він має проєкт позовної заяви про відновлення відсторонених працівників на роботі, а тому складена ним для позивачки позовна заява є типовою.

Виходячи з цього, суд погоджується з доводами представника відповідача і вважає доцільним зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката до 2000 грн.

24. Керуючись статтями 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 355 ЦПК України,

суд вирішив:

24.1. Позов задовольнити.

24.2. Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області від 22.11.2021 № 268 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

24.3. Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області (зареєстроване місцезнаходження: м. Чернігів, пр. Миру, 190-а; код ЄДРПОУ 38590042) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час відсторонення від роботи на підставі наказу від 22.11.2021 № 268 в сумі 46429 грн 50 коп.

24.4. Стягнути з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 992 грн 40 коп. у відшкодування сплаченої суми судового збору і 2000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, а всього 2992 грн 40 коп.

24.5. Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів від дня його проголошення.

Суддя В. О. Коверзнев