Рішення № 103256607, 07.02.2022, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/1020/21

Провадження № 2/156/56/22

Рядок статзвіту № 75

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 лютого 2022 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Федечко М. О.,

за участю: секретаря судового засідання Салатюк Г.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників третіх осіб ОСОБА_3

ОСОБА_4

третьої особи,

представника відповідача Дикої О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іваничі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 156/1020/21 за позовом ОСОБА_1 до Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Поромівська сільська рада Володимир-Волинського району Волинської області, Директор Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області ОСОБА_5 -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 1 вересня 1996 року працює на посаді вчителя історії Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області. Наказом № 76-к від 08 листопада 2021 року директором Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області ОСОБА_5 її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП, частини 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 зареєстрованого у Мінюсті 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України» від 09 грудня 2020 року № 1236 , відповіді-роз`яснення на лист первинної профспілкової організації Профспілки працівників освіти і науки Поромівської сільської ради від 08 листопада 2021 року вих. № 02/2-72 Волинської обласної профспілкової організації Профспілки працівників освіти і науки України, відмови або ухилення працівника від профілактичного щеплення проти COVID-19 або надання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 з метою захисту учасників освітнього процесу в умовах карантину та підвищеного ризику, зараження на небезпеку себе та інших працівників, забезпечення можливості очного освітнього процесу. Вважає наказ про її відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Нею на ім`я директора навчального закладу ОСОБА_5 написано заяву про порушення її прав, як громадянина України, що надання нею персональних даних свого здоров`я, а також і про вакцинацію є незаконним. Вважає, що не зобов`язана надавати, розповідати чи є вакцинованою, оскільки це є її особисте право про що в усній формі було повідомлено відповідача. Їй відомо, що вимагається наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину, однак вважає його незаконним та повідомляла директора, що у неї немає підстав відсторонити її від роботи та не стояло ніяких питань відносно вакцинації, але остання не захотіла вислухати її. У неї наявна довідка про щеплення від COVID-19, вакцинувалася вона ще 26 жовтня 2021 року, однак в силу своїх переконань не хоче, щоб про це стало відомо комусь.

Вважає відсторонення її від роботи є безпідставним, викликане упередженим ставленням до неї зі сторони директора ОСОБА_5 і є результатом особистих неприязних відносин. Враховуючи, що її незаконно відсторонено від роботи , то роботодавець зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за період часу з 08 листопада 2021 року по 25 листопада 2021 року в розмірі 14194,08 грн.

На підставі викладеного просить визнати незаконним та скасувати наказ № 76-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 25 листопада 2021 року в розмірі 14194,08 грн. Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

08 грудня 2021 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі.

10 січня 2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшло пояснення щодо позову. Також 10 січня 2022 року надійшло пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Поромівської сільської ради.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задоволити та суду показала, що з 1996 року працює вчителем історії та правознавства у Старолішнянському ліцеї Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області. Керівництвом закладу їй було повідомлено про необхідність вакцинуватися, на неї чинили психологічний тиск та 26 жовтня 2021 року вона зробила першу дозу вакцини, однак про вказане не повідомляла, оскільки вважала, що це становить лікарську таємницю про стан її здоров`я. Просила керівництво записати, що вона є вакцинованою, однак документів на підтвердження вакцинації не надала, у зв`язку з чим була відсторонена від роботи. Вважає дії відповідача незаконними, а тому просить визнати незаконним та скасувати наказ про її відсторонення та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 08 листопада 2021 року по 25 листопада 2021 року в розмірі 14194,08 грн.

Представник позивача також зазначив, що щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі її обґрунтованої відмови від участі в щеплені проти СОVID-19. На його думку також неправомірними є дії відповідача щодо вимоги роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки відповідно до ст. 39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» забороняється вимагати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнтів. Представник позивача вважає, що порушенні незаконними діями роботодавця права працівника підлягають захисту, а тому просить позовні вимоги задовольнити з урахуванням позиції викладеної в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_5 , яка також бере участь у справі як третя особа яка не заявляє самостійних вимог, позовні вимоги не визнала, в задоволенні позову просить відмовити повністю та суду пояснила, що Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 було визначено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19, серед переліку є й працівники закладів загальної середньої освіти. Відповідач зазначає, що вищевказаний наказ передбачає обов`язковість щеплення у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Працівники ліцею зобов`язані були надати копії сертифікатів про вакцинацію. Як директор ліцею вона хотіла, щоб навчання дітей відбувалося в очній формі. Вважає, що сертифікат про вакцинацію не містить лікарської таємниці, оскільки у ньому не зазначений діагноз, а лише зазначено дозу вакцини. Позивач повідомила, що вакцинуватися не буде, а лише з позовної заяви було встановлено, що позивач є вакцинованою одною дозою вакцини, у такому випадку якщо працівники вакциновані один раз, то школа має перейти на дистанційне навчання. Оскільки наказ МОЗ набрав закону силу 08 листопада 2021 року, то позивача було відсторонено від посади, оскільки остання не пред`явила копії сертифікату про вакцинацію. Вона пропонувала позивачу надати довідку, яка б свідчила, що вакцинація їй протипоказана, однак такої також надано не було. Можливість та обов`язковість керівника забезпечити відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 передбачена п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (в оновленій редакції). Також відповідач звертає увагу на відповідальність роботодавця у разі не відсторонення не вакцинованих працівників від роботи, яка передбачена ст. 44-3 КУпАП. З огляду вищевказані обставини, представник відповідача стверджує, що він діяв у межах повноважень та на підставі норм чинного законодавства та жодні протиправні дії ним вчинено не було, а тому відсутні правові підстави для скасування наказу від 08 листопада 2021 року № 76-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Представники третьої особи Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області в судовому засіданні вказали на безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та зазначили, що керівництвом школи виконувався наказ Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153. Вважають, що сертифікат підтверджує лише факт вакцинації, однак не є лікарською таємницею. Відсторонення ОСОБА_1 через її відмову від проходження вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним та відповідає вимогам законодавства про працю.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, представника позивача, представника відповідача, представників третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 01 вересня 1996 року ОСОБА_1 працює на посаді вчителя історії та правознавства в Старолішнянському ліцеї Поромівської сільської ради.

27 жовтня 2021 року позивачу директором Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області повідомлено, що відповідно до ст. 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ та Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 про необхідність зробити вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої корона вірусом SARS –CoV-2 до початку роботи 08 листопада 2021 року до 08 год. 30 хв. та зазначено, що проходження курсу вакцинації має бути підтверджено відповідним документом (копію надати дирекції або подати довідку протипоказань від вакцинації). Ненадання таких документів до початку роботи 08 листопада 2021 року до 08 год. 30 хв. буде розцінено як відмова або ухилення від вакцинації. Позивача належно повідомлено, що у разі відмови або ухилення від вакцинації вона буде відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.

Судом встановлено, що позивач відмовилась отримувати вказане повідомлення, однак на ньому власноручно зазначила «Не згідна» та поставила свій підпис. (а.с.35).

Наказом від 08 листопада 2021 року № 76-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати до усунення причини, що її зумовила.

З вказаним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 08 листопада 2021 року та власноручно зазначила «Не погоджуюсь, оскільки зміст наказу суперечить Конституції України та чинному законодавству». (а.с.34).

На підставі вказаного наказу був складений акт про те, що ОСОБА_1 відмовилась підписувати наказ про відсторонення від роботи. (а.с.36).

Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Згідно ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавалися.

Позивач працює на посаді вчителя історії та правознавства Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Відповідачем належним чином повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як ствердила в судовому засіданні позивач 26 жовтня 2021 року вона вакцинувалась, однак копії відповідного документу керівництву закладу освіти не надала, оскільки вважала це лікарською таємницею та не згідна з покладенням на неї обов»»язку вакцинуватися. Таких доказів позивач не надала і суду, оскільки ствердила, що це не становить предмету позову.

Повідомленням № 1 від 27 жовтня 2021 року Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області передбачалось, що проходження курсу вакцинації має бути підтверджено документально (копію надати дирекції або подати довідку протипоказань від вакцинації), а ненадання таких документів буде розцінено як відмова або ухилення від вакцинації.

Як ствердила в судовому засіданні позивачка дійсно нею таких документів надано не було, отже в даному випадку на думку суду відсторонення позивача від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Щодо посилання позивача на те, що КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи у разі відсутності вакцинації від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, то суд зазначає, що ст. 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що, на думку суду, має місце в даному випадку.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої распіраторної хвороби COVID-19.

Слід визначити, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст.8 Конвенцією.

Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Щодо надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, то слід зазначити, що право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформація про щеплення не є діагнозом чи методом лікування та не передбачає відкриття відомостей про стан здоров`я.

Слід зазначити, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив:«згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, а вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 08 листопада 2021 року по 25 листопада 2021 року є похідною, то судом не вирішується питання щодо належного відповідача по вказаній вимозі.

При розподілі судових витрат суд керується вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 46 КЗпП України, Законами України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», «;Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 зі змінами, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ст. 10-13, 76-89, 141, 259, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Поромівська сільська рада Володимир-Волинського району Волинської області, Директор Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області ОСОБА_5 - відмовити.

Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2022 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Старолішнянський ліцей Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області, код ЄДРПОУ 23016676, місцезнаходження с. Стара Лішня вул. Миру, 49 Володимир-Волинський район Волинська область;

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Поромівська сільська рада, код ЄДРПОУ 04333359, місцезнаходження с. Поромів вул. Центральна, 1 Б Володимир-Волинський район Волинська область;

Директор Старолішнянського ліцею Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .

Суддя М.О. Федечко