Рішення № 103256286, 14.02.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/8267/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області щодо невиплати нарахованої пенсії за період з 01.11.2016 року по 31.12.2019 року в розмірі 62 957,88 грн;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області виплатити пенсію за період з 01.11.2016 року по 31.12.2019 року в розмірі 62 957,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачка перебувала на обліку Головного управління Пенсійного фонду в Алчевську Луганської області і отримувала пенсію за віком.

Однак, у зв`язку з Наказом Антитерористичного центру СБУ від 07.10.2014 року, м. Алчевськ було визначено районом проведення антитерористичної операції. Внаслідок чого, Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, було припинено здійснення повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську, Луганської області.

Таким чином, починаючи з 01.11.2016 позивачці було припинено виплату пенсії.

З 01.11.2019 ОСОБА_1 було взято на облік до ГУ ПФУ в Херсонській області як внутрішньо переміщена особа, яка проживає у м. Херсоні.

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Корабельної районної у м. Херсоні ради № 35 позивачці було нараховано пенсійні кошти за період з 01.11.2016 по 31.12.2019 в розмірі невиплаченої пенсії - 62,957,88 грн. Вказана сума не була виплачена до теперішнього часу.

Пізніше, у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Херсонській області щодо виплати заборгованої пенсії. Однак листом від 12.12.2021 року № 7615-7332/М-02/8-2100/20 відповідач відмовив у виплаті вказаної суми, посилаючись на те, що сума пенсії, неотримана за період до місяця її відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються в певному порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Вказаний порядок ще не було прийнято.

З огляду на викладене, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 21.12.2021 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06.01.2022 до суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з вимогами позивачки, вважає такими, що суперечать чинному законодавству.

Відповідач зазначає, що позивачка перебуває на обліку ГУ ПФУ в Херсонській області з 01.11.2019 та отримує пенсію за віком в поточному режимі з січня 2020 року.

Щодо виплати заборгованості за період з 01.11.2016 по 31.12.2019 відповідач вважає, що виплата вказаної суми можлива лише за наявності відповідного бюджетного призначення, як зазначено у статті 23 Бюджетного кодексу України. А оскільки Пенсійний фонд України є отримувачем бюджетних коштів, а не розпорядником, відповідно можливості виплатити суму заборгованості не має.

Також відповідачем зазначено, що джерело фінансування відповідних виплат за минулий час не було визначено.

Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно довідки від 07.11.2019 року №6521-5000225958 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 з 12.02.1991 була зареєстрована і проживала у м. Алчевську, Луганської області.

З 07.11.2019 набула статусу внутрішньо переміщеної особи з зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 .

07.11.2019 позивачка звернулась до ГУ ПФУ з клопотанням розглянути питання про поновлення виплати пенсії.

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Корабельної районної у м. Херсоні ради № 35 від 18.11.2019 позивачці відновлено пенсію з 01.11.2019 року.

Відповідно довідки про заборгованість, наданої відповідачем, сума заборгованості за пенсією за період з 01.11.2016 року по грудень 2019 року становить 62957,88 грн.

В жовтні 2021 року позивачка звернулася до відповідача щодо виплати суми заборгованості пенсії з 01.11.2016 по 31.12.2019.

Листом від 12.10.2021 № 7615-7332/М-02/8-2100/20 відповідач відмовив у виплаті вказаної суми.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Так, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому, згідно п. 1 постанови КМУ від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивачка є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію по втраті годувальника.

У зв`язку з припиненням здійснення повноважень територіальним органом Пенсійного фонду України за місцем реєстрації позивачки, пенсія позивачці не виплачувалась в період з 01.11.2016 по 31.12.2019.

В свою чергу, пенсійний орган визнає, що пенсійні виплати позивачці за вказаний період фактично нараховано та останній має право на їх отримання у майбутньому.

Проте, зазначає, що наразі відсутні правові підстави для виплати позивачці утвореної заборгованості, так як Кабінетом Міністрів України не встановлено механізму виплати пенсій даній категорії громадян за попередні періоди.

Між тим, надаючи правову оцінку зазначеним доводам відповідача, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Кабінетом Міністрів України, дійсно, не прийнято окремого порядку, який регулює виплату пенсій за минулий період внутрішньо переміщеним особам.

При цьому, на думку суду, відсутність окремого порядку виплати заборгованості по соціальним виплатам не може позбавляти особу - отримувача пенсії, права на отримання вже нарахованих сум пенсій.

Крім того, відсутність відповідного фінансування, на яке посилається пенсійний орган, не може бути підставою для звільнення держави від виконання зобов`язання щодо виплати пенсії особі.

З іншого боку, згідно ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

В даному випадку, положення ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містять обмежень щодо можливості виплати нарахованих пенсій за попередні періоди та не передбачають необхідності встановлення будь-яких додаткових порядків для проведення таких виплат.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право позивачки на отримання пенсії піддано формальним обмеженням, які не відповідають вимогам закону, а тому позивачці безпідставно не виплачено суми нарахованої пенсії.

Аналогічного висновку дотримується й П`ятий апеляційний адміністративний суд, про що ним неодноразово зазначено в постановах: від 10 березня 2021 у справі № 540/968/19, від 30 квітня 2021 у справі № 540/2613/20, від 02 листопада 2021 у справі № 420/9087/21.

Положеннями ч.2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

В даному конкретному випадку, нараховані позивачці суми пенсії є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому їх невиплата з підстав не передбачених законом та без легітимної мети, порушує захищене Конвенцією право особи мирно володіти своїм майном.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не виплати нарахованих ОСОБА_1 сум пенсій, з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області щодо невиплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2016 року по 31.12.2019 року в розмірі 62 957,88 грн.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області (Код ЄДРПОУ: 21295057, 73036, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) пенсію за період з 01.11.2016 року по 31.12.2019 року в розмірі 62 957,88 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 112010201