Рішення № 103256282, 03.02.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7751/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Войтовича І.І.,

при секретарі: Кукульник Я.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Кришталевич В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції EASYCON адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі – відповідач) щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 28 055,02 грн. із утриманням податків інших обов`язків;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити нарахування та виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 28 055,02 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 16.03.2021 по день фактичного розрахунку.

В позовній заяві позивач зазначає, що при звільненні його з органів прокуратури наказом №154-к від 10.03.2021 з посади заступника Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14.03.2021, під час здійснення розрахунку при звільненні відповідачем не було здійснено нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні. Позивач вважає позицію відповідача через не нарахування та не виплати спірної допомоги за відсутності вислуги років 10 і більше на військовій службі в Збройних Силах України необґрунтованою, оскільки ОСОБА_1 просить виплатити йому вихідну допомогу при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України, посилаючись також на рішення Верховного Суду у справах №560/3971/19, №420/4581/20 та інші, зазначає що такі дії відповідача порушують його право на належний соціальний захист. Вказуючи також на норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012, постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 ОСОБА_1 зазначає, що при звільненні роботодавець зобов`язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівнику сум у визначені законодавством строки, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, у зв`язку з чим відповідач має сплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку з ним по вихідній допомозі при звільненні з 16.03.2021 по день фактичного розрахунку.

03.12.2021, ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із невідповідністю позову вимогам ч. 3 ст. 161, ст. 122 та ч. 6 ст. 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

16.12.2021 позивачем недоліки позовної заяви усунуто.

20.12.2021, ухвалою суду задоволено заяву позивача, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами та поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк звернення до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 28 055,02 грн. із утриманням податків інших обов`язків та стягнення середнього місячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.03.2021 по день фактичного розрахунку, відкрито провадження у справі та ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

14.01.2022 до суду надійшов відзив від відповідача, в якому представник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону зазначає, що на підставі наказу №154-к від 10.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 із органів прокуратури та виключення зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону, всіх видів забезпечення, остаточний розрахунок із позивачем було проведено 18.03.2021, твердження ОСОБА_1 про застосування у даних правовідносинах приписів ст. 44 КЗпП України є хибними та безпідставними, оскільки відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 та положення ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» яка діяла в редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, (набрав чинності 25.09.2019), ОСОБА_1 був військовослужбовцем, який відповідним наказом Міністра оборони України від 16.06.2015 №412 був прийнятий на військову службу за контрактом та відряджений до Генеральної прокуратури України для проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури, в 2015-2021 роках він проходив військову службу на відповідних посадах та за наслідками реформування системи органів прокуратури ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 44 Наказу Міністра оборони України від 22.02.2021 №56 з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів). Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно днем звільнення військовослужбовця є день, що зазначений в наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відрядженні, у зв`язку з чим таке звільнення є підставою для прийняття рішення про звільнення з відповідних посад, до яких останні були відрядженні. Відповідач, посилаючись також на висновок Верховного Суду, викладеному у постанові від 13.06.2018 у справі № 826/25061/15 вважає, що ОСОБА_1 не працював у Військовій прокуратурі Херсонського гарнізону Південного регіону України в розмінні КЗпП України, а проходив військову службу та його звільнення відбулось насамперед на підставі законодавства щодо проходження військової служби, а саме наказом виконувача обов`язків керівника СП ВГОС ПР від 10.03.2021 № 154 на підставі наказу Міністра оборони України від 22.02.2021 №56 та вказує, що правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, їх врегульовано спеціальним законодавством.

Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач вказуючи на положення ст. 1, абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ та п. 2, п. 8 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, така допомога виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше, та на момент звільнення вислуга років ОСОБА_1 становила менше 10 років, у зв`язку з чим він не мав права на виплату такої допомоги. Представник наполягає, що правовідносини з приводу проходження військової служби позивачем не є трудовими відносинами, а тому КЗпП України щодо порядку звільнення з військової служби на позивача не розповсюджуються, з позиції Верховного Суду України щодо застосування приписів КЗпП України лише у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір, вважає, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності СП ВОС ПР щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні та зобов`язання СП ВОС ПР здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні задоволенню не підлягають.

Представник також у відзиві зазначив, що позивач у своїй позовній заяві не вказав про існування рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 №540/450/21, яким було скасовано наказ про звільнення №154-к від 10.03.2021 та поновлено його на посаді, що набрало законної сили 26.10.2021, достеменно знаючи що факт скасування такого наказу може стати відмовою суду у задоволенні позову щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Представник відповідача, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 11.02.2021 у справі №240/532/20, щодо приорітету застосування ч. 5 ст. 122 КАС України по відношенню до ст. 233 КЗпП України, також наполягає на пропущеному позивачем строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами, який визначений ч. 5 ст. 122 КАС України, вважає необґрунтованими посилання ОСОБА_1 як підставу пропуску строку звернення до суду з позовом врегулювання спору з відповідачем в адміністративному порядку, оскільки позивач перебував на публічній службі та з 18.03.2021 йому було відомо про не нарахування та не виплату вихідної допомоги при звільненні та норми чинного законодавства вданому випадку не передбачають стадії досудового врегулювання спору.

19.01.2022 судом отримано пояснення позивача, в яких останній наполягає на обґрунтованості заявлених ним позовних вимогах, позов просить задовольнити в повному обсязі, позицію відповідача вважає необґрунтованою та не вірною, зауважив, що даний спір стосується не нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні за Законом №1697-VII та ст. 44 КЗпП України, а не щодо одноразової грошової допомоги в наслідок звільнення за нормами Закону №2011-ХІІ із застосуванням Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, інші доводи є аналогічним, зазначеним в позовній заяві.

20.01.2022, ухвалою суду призначено по справі судове засідання на 03.02.2022 о 09:30 год.

31.01.2022, ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» поза межами приміщення суду призначеному на 03.02.2022 о 09:30 год.

03.02.2022 до суду надійшли заперечення на пояснення від представника відповідача, в яких останній вказує, що з боку відповідача відсутні обставини не виконання на сьогодні рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 №540/450/21, оскільки 18.08.2021 ОСОБА_1 самостійно звернувся до СП ВОС ПР із заявою про не поновлення його на посаді заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України через незгоду із вказаним рішенням суду. Решта доводів та обґрунтувань представника відповідача містять в собі позицію аналогічну викладену у поданому до суду відзиві.

03.02.2022 в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» позивач позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити.

Представник відповідача в задоволенні позову просив суд відмовити за необґрунтованістю, наполягав на пропуску позивачем строків звернення до суду з вказаними позовними вимогами.

03.02.2022, ухвалою суду відмовлено в клопотанні представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Заслухавши позиції сторін, розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 прийняв військову присягу 30.07.2013 у в/ч А0666 та розпочав свою військову службу у Збройних Силах України з контракту строком на 5 років, укладеного 16.06.2015, з відрядженням до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.

Обставини проходження ОСОБА_1 військової служби з 19.06.2015 в органах прокуратури із призначенням на відповідні посади в органах прокуратури сторонами не заперечуються та відповідно не підлягають дослідженню судом у даній справі.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 22.02.2021 № 56 звільнено з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).

Наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 154 к 10.03.2021 капітана юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 22.02.2021 № 56 звільнено зі служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів), з 14.03.2021 звільнено з посади заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України, з виключенням зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського міського об`єднаного районного військового комісаріату.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 №540/450/21, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 26.10.2021, визнано протиправним та скасовано наказ в.о. керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 10.03.2021 №154к про звільнення капітана юстиції ОСОБА_1 з посади заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі підпункту «г» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 14 березня 2021 року.

На час розгляду справи рішення суду у справі №540/450/21 не виконано, про що сторони в ході розгляду даної справи не заперечували.

Відповідно до розрахункового листа за 2021 рік Таб/н 449, отриманого 11.01.2021 №40-21 позивачем за запитом, ОСОБА_1 нараховано та виплачено при звільненні 121 955,38 грн. та до вказаної виплати за період січень-березень 2021 року увійшли виплати на відповідній загальній сумі:

премії згідно наказу – 19 651,44 грн.;

вислуга років для військовослужбовців – 6 420,77 грн.;

оклад – 18289,03 грн.; ОВР – 19 476,35 грн.;

надбавка за секретність – 1828,90 грн.;

надбавка за звання – 3113,55 грн.;

індексація військовослужбовця – 1241,03 грн.,

компенсація відпустки військовослужбовця – 53 791,50 грн.,

Разом на суму 123 812,57 грн.

Утримано податок на доходи фізичних осіб – 22286,26 грн., компенсація ПДФО – «-22 286,26 грн.», військовий збір – 1857,19 грн.

Виплачено грошове забезпечення за січень-лютий 2021 року – 17 460,00 грн. та 104 495,38 грн.

З розрахунку вислуги років військовослужбовця капітана юстиції ОСОБА_1 за підписом начальника відділу кадрової роботи та державної служби Спеціалізованої прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону вбачається загальна вислуга років – 7 років 10 місяців та 09 днів.

В травні 2021 року (вих. №02-А від 18.05.2021) через свого представника адвоката звертався до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону із запитами щодо отримання інформації стосовно надання відпустки, нарахування та виплат матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових витань за 2021 рік, невиплати вихідної допомоги при звільненні.

У листі відповіді Спеціалізованої прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 27.05.2021 за № 07-1867 вих – 21, серед іншого, вбачається роз`яснення щодо проведеної виплати ОСОБА_1 після звільнення згідно у наказу №154-к від 10.03.2021 компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток, щодо невиплати грошової допомоги при звільненні, за наслідками вказаного наказу та наказу Міністра оборони України № 56 від 22.02.2021, посилаючись на абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 не має необхідного стажу для виплати грошової допомоги, а саме 10 років і більше.

09.11.2021 та 23.11.2021 ОСОБА_1 самостійно звертався до відповідача з пропозицією нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку у зв`язку із звільненням із органів прокуратури, 30.11.2021 позивачем було отримано відповідь за вих. №21-4148 вих-21 від 24.01.2021 про відсутність підстав для виплати грошової допомоги при звільненні.

Позивач у справі зазначає та наполягає, що відповідачем під час звільнення не було здійснено нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні з органів прокуратури, що визначена положеннями Закону України «Про прокуратуру» та ст. 44 КЗпП України.

Відповідач, в свою чергу вважає, що застосування в даному спорі положень КЗпП України є хибним, ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури як військовослужбовець, відповідно на нього не розповсюджуються норми законодавства про працю після звільнення з органів прокуратури та враховуючи норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №260, останній не має права на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні оскільки він не має десять календарних років вислуги і більше.

Відповідно спірним у цій справі є наявність чи відсутність у позивача як працівника прокуратури права на отримання вихідної допомоги при звільненні відповідно до ст. 44 КЗПП України.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до п. 9 ч. 1 даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ст. 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Та, Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідною нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі та аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

За п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ було внесено зміни також і до КЗПП України, а саме:

статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;

статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»;

частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Відповідно, вказані внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ч. 5 ст. 51 Закону №1697-VII та ч. 4 ст. 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України та разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень ст. 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Дані висновки суду узгоджуються із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 23.12.2020у справі №560/3971/19.

Верховний Суд у інших справах - №260/1890/19 постанова від 21.01.2021, №380/1662/20 постанова від 27.01.2021 також не знайшов підстав для відступу від правової позиції, викладеної у вказаній вище постанові у справі №560/3971/19 та зазначив, що ця правова позиція підлягає застосуванню судами при розгляді подібних спорів.

Верховний Суд також звертав увагу на те, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Відповідно, суд приходить до висновку, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку та незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100, з врахуванням змін, що визначені у постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100» (далі - постанова № 1213).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Суд зазначає, що в рішенні Херсонського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 №540/450/21 предметом дослідження була довідка Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 19.05.2021 № 21/115 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , в якій зазначено розмір середнього місячного заробітку у сумі 28055,02 грн., що нараховувався прокуратурою позивачу за кожен місяць роботи (січень 2021 року – 28055,02 гривні, лютий 2021 року – 28055,02 гривні). Дана довідка була врахована для обрахунку середнього місячного заробітку за вказаним вище Порядком № 100, зокрема, для визначення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягав стягненню з відповідача за наслідками розгляду справи.

Застосовуючи положення ч. 4 ст. 78 КАС України щодо обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вище зазначене, за відсутності заперечень від представника відповідача, суд враховує зазначені у довідці Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 19.05.2021 № 21/115 відомості щодо розміру середньомісячного грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 , а саме суму 28055,02 грн., яку просить суд стягнути у даній справі як невиплачену вихідну допомогу при звільненні.

Відповідно, згідно довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 19.05.2021 № 21/115 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , вбачається, що за два останні повні місяці роботи, що передували звільненню, розмір грошового забезпечення позивача складав - 56 110,04 грн. , а саме в січні 2021 року нараховано – 28055,02 гривні, в лютому 2021 року нараховано – 28055,02 гривні, з відповідним утриманням у січні та лютому 2021 року у розмірі 5470,73 грн., щомісячно.

Таким чином, сума середньомісячної заробітної плати за вказаною довідкою складає 28 055,02 грн., та оскільки судом встановлено, що при звільненні позивачу протиправно не виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача цю допомогу у вказаному розмірі, а саме 28055,02 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні підлягають задоволенню.

Суд вважає необхідним зазначити про необґрунтованість посилання представника відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що позивач на даний час працює в органах прокуратури, перебуває на державній службі, оскільки в даному судовому засіданні судом встановлено, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 №540/450/21, яким було скасовано наказ про звільнення №154-к від 10.03.2021 та поновлено ОСОБА_1 на посаді, що набрало законної сили 26.10.2021, не виконано, ОСОБА_1 на відповідній посаді в органах прокуратури до цього часу не поновлено, представник відповідача не заперечував факту не виконання рішення суду у справі №540/450/21. Надана представником відповідача копія заяви ОСОБА_1 від 12.08.2021 не є належним обґрунтуванням та належним доказом неможливості виконати рішення суду у справі №540/450/21, свідчить лише про незгоду позивача з вказаним рішенням.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього місячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що згідно положень ст. 116 КЗПП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За приписами ст. 117 КЗПП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Вказаний у ч. 1 ст. 117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Суд вважає, що для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Та встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

В даній справі спірним є не нарахування позивачу під час звільнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, відповідно вимога про стягнення середнього місячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає саме з моменту проведення такого остаточного розрахунку із включенням до нього вихідної допомоги, з якого можливо встановити період затримки розрахунку, день остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що в даній справі лише встановлено порушене право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні, відповідно обставини проведеного розрахунку з включенням вихідної допомоги при звільненні для позивача ще не настали. Для визначення розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку слід відштовхуватися саме від розміру недоплаченої суми, однак у даному випадку з позивачем не проведено належного остаточного розрахунку, що унеможливлює визначити суму, яка підлягає стягненню.

Таки чином, суд вважає передчасними заявлені дані позовні вимоги та відповідно в задоволенні яких суд відмовляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частино першою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90 КАС України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, за сукупністю наведених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін не впливають на висновки викладені у рішенні суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2043,00 грн. грн.

В судовому засіданні 03.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду та повідомлено сторін та враховуючи визначені процесуальним законодавством строки щодо виготовлення рішення суду, а також період перебування судді у учбовому відрядженні з 07.02.2022 по 11.02.2022 включно, повний текс рішення суду складений 14.02.2022.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 28 055,02 грн. (двадцять вісім тисяч п`ятдесят п`ять гривень 02 коп.) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 28 055,02 грн. (двадцять вісім тисяч п`ятдесят п`ять гривень 02 коп.) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (65012, вул. Пироговська, 11, Одеська область, м. Одеса, код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2043,00 грн. (дві тисячі сорок три гривні).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 14 лютого 2022 р.

Суддя І.І. Войтович

кат. 106030000