Рішення № 103255921, 10.02.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/8609/21

10 лютого 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови від 02.11.2021 ВП №60020132, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (надалі, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Рудої О.М від 02.11.2021 ВП №60020132 про стягнення з ОСОБА_1 2964,47 дол. США виконавчого збору.

Позов обґрунтований тим, що позивач не погоджується з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, та зазначає, що стягнення сум виконавчого збору в іноземній валюті суперечить Конституції України (стаття 99), Цивільному кодексу України (стаття 192), Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (стаття 3) та Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (стаття 3), де зазначено, що гривня як грошова одиниця України є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків. Вважає, що заставодавець несе відповідальність в межах вартості предмету застави, а вартість предмету застави визначається в процесі виконання судового рішення, суму виконавчого збору можна визначити лише після встановлення вартості предмету застави, в межах якої повинен нести відповідальність боржник. Просить врахувати, що сума виконавчого збору, визначена в оскаржуваній постанові в гривневому еквіваленті станом на 02.11.2021 становить 77254,09 грн., тобто майже на 20000 гривень більша ніж вартість предмету застави на момент його реалізації. Також, позивач звернув увагу суду на тому, що в оскаржуваній постанові зазначено, що сума виконавчого збору складає 2964,47 дол США. Стягувачем зазначено Відділ державної виконавчої служби у м.Тернопіль Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ЄДРПОУ 40330167, IBAN 408201720355219040300700874 в Управлінні державної казначейської служби м.Київ, однак це гривневий рахунок, на який надходять всі кошти від здійснення виконавчих дій, таких як авансові внески, витрати на проведення виконавчих дій та суми стягнутого виконавчого збору.

Ухвалою суду від 03.12.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, у такий спосіб: сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн. та подати до суду докази такої сплати.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Ухвалою суду від 14.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін з врахуванням особливостей, передбачених ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове засідання у справі призначено на 22.12.2021 року о 12:00 год. Також, даною ухвалою встановлено відповідачу строк до 20.12.2021 для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до пункту 3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою етапі 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Щодо посилання позивача, наведеного у позовній заяві, щодо стягнення виконавчого збору лише з фактично стягнутої на користь стягувана суми, то просить врахувати, що дану норму Закону України «Про виконавче провадження» внесено зміни, в редакції Закону № 2475-УІП від 03.07.2018 і викладена норма наступним чином: «Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

22.12.2021 у відкритому судовому засіданні розгляд справи відкладено до 11.01.2022 о 09:30 год.

Ухвалою суду від 11.01.2022 розгляд справи відкладено до 17.01.2022 о 09:30 год.

Ухвалою суду від 17.01.2022 розгляд справи відкладено до 27.01.2022 о 09:30 год.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав, що стороною відповідач подано відзив на позов поза межами строку, встановленого судом, що кореспондує, на думку представника позивача, до застосування частини четвертої ст.159 КАС України.

27.01.2022 у відкритому судовому засіданні розгляд справи відкладено до 10.02.2022 о 14:00 год.

10.02.2022 у відкрите судове засідання позивач та його представник не прибули, представник позивача подав письмову заяву, в якій просив розгляд справи 10.02.200 о 14:00 год. здійснювати без їхньої участі, позовні вимоги підтримують. Крім цього, у випадку явки відповідача, просив відкласти розгляд справи.

Представник відповідача у відкрите судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неприбуття суду не повідомив.

Враховуючи положення частини третьої ст.194, частини дев`ятої ст.205, частини четвертої ст. 229, частини третьої ст.268 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом встановлено, що 12.09.2019 головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Харченко Д.А. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60020132 щодо виконання виконавчого листа №2-381/2011, виданого Тернопільським міськрайонним судом 14.01.2011, про стягнення з ОСОБА_2 в користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 19.03.2008 року № 24 в сумі 29644,71 доларів США , що згідно офіційного курсу НБУ долара до гривні становить 235773 грн. 27 коп. шляхом звернення стягнення на рухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві власності та передане ним згідно договору застави транспортного засобу від 09.03.2008 року № 1262, а саме: сідлового тягача - Е марки SКANIA 124/420, 2000 року випуску, колір коричневий, шасі № НОМЕР_1 ? реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Боржником у вказаному виконавчому провадженні зазначено ОСОБА_1

02.11.2021 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Рудою О.М. винесено Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №60020132, згідно якої виконавчий лист №2-381/2011, виданий Тернопільським міськрайонним судом 14.01.2011, повернено стягувачу на підставі пункту 3 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки 28.10.2021 на адресу Відділу надійшла заява AT "Ощадбанк" про відмову залишити за собою не реалізоване майно.

Згідно вказаної Постанови, припинено чинність арешту майна боржника від 16.09.2019 та скасовано заходи примусового виконання рішення, а також постановлено виконавчий збір вивести в окреме провадження.

Після цього, 02.11.2021 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Рудою О.М. винесено Постанову про стягнення виконавчого збору ВП№60020132 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 2964,47 доларів США (USD).

В подальшому, 02.11.2021 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Рудою О.М. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№6736047 з виконання Постанови №60020132 від 02.11.2021.

Вважаючи протиправною постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Рудої О.М від 02.11.2021 ВП №60020132 про стягнення з ОСОБА_1 2964,47 дол США виконавчого збору, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Суд звертає увагу на тому, що предметом спору в даній адміністративній справі є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, стосовно чого суд зазначає наступне.

Згідно із частиною п`ятою ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Виконавчий збір не стягується, якщо інше не передбачено угодою про врегулювання спору (мировою угодою), укладеною між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулюваня спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, відповідно до якої виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню.

За наявності обставин, визначених абзацом першим цієї частини, виконавче провадження, відкрите на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у тому числі до дати укладення такої угоди, підлягає закінченню відповідно до пункту 19 частини першої статті 39 цього Закону.

За змістом частини третьої ст.40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Суд вважає, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Крім цього, суд зазначає, що у відповідності до ст.10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

В той же час, обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців регламентовані ст.18 Закону України "Про виконавче провадження".

В ході розгляду даної справи, судом встановлено, що у ВП №60020132 державним виконавцем проведено заходи примусового впливу для реального виконання рішень, які перебували на виконанні, зокрема, проведено опис та арешт майна боржника.

Суд вважає, що такі заходи для примусового виконання рішення кореспондуються з діями, які має право вчиняти державний виконавець, виходячи з норм ст.10 Закону України "Про виконавче провадження".

В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем вчинено інші дії, зокрема, розшук майна боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, подано заяву на реалізацію арештованого майна.

Отже, суд вважає, що відповідачем вчинені виконавчі дії стосовно примусового виконання виконавчого листа №2-381/2011, виданого Тернопільським міськрайонним судом 14.01.2011, що відповідають вимогам ст.10 Закону України "Про виконавче провадження".

Наведені обставини у їх сукупності дають підстави вважати, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд не приймає до уваги посилання позивача стосовно того, що вартість предмету застави визначається в процесі виконання судового рішення, та суму виконавчого збору можна визначити лише після встановлення вартості предмету застави, оскільки доказів оскарження вартості предмету застави судом не здобуто, а позивачем суду не надано.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача у відповіді на відзив на те, що відзив на позов поданий відповідачем поза межами строку, так як частиною четвертою ст.159 КАС України визначено право суду, а не обов`язок кваліфікувати неподання відзиву без поважних причин як визнання позову.

Стосовно інших доводів наведених учасниками справи у позовній заяв та відзиві на позов, то суд критично оцінює такі з огляду на їх надуманість, та зазначає, що згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, враховуючи наведені норми закону та встановлені обставини, суд вважає, що відповідач не порушив прав та інтересів позивача, позовні вимоги є необґрунтованими, оскаржувана в даній справі постанова про стягнення виконавчого збору є правомірною а тому у позові слід відмовити повністю.

Розподіл судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови від 02.11.2021 ВП №60020132 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2002 року.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (місцезнаходження:вул. Князя Острозького, 14, м. Тернопіль,46008 код ЄДРПОУ: 40330167).

Головуюча суддя Дерех Н.В.