Рішення № 103254602, 14.02.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 р. № 400/8212/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Управління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1,Миколаїв,54003, про:визнання протиправною та скасування постанови від 06.09.2021 № МК2416/304/АВ/П/ПТ/ТД-ФС,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці в Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № МК 2416/304/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06.09.2021 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не допускала порушень вимог чинного законодавства, оскільки накази про прийняття на роботу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були прийнято 09.06.2021 до початку проведення перевірки. Повідомлення про прийняття їх на роботу направлено до Вознесенської ДПІ ГУ ДПС 10.06.2021.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки при проведенні інспекційного відвідування працівники позивача надали цивільно-правові договори на виконання робіт, хоча всі вони по суті виконували роботу продавця. Робота ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не є юридично самостійною, всі вони виконують роботу для здійснення основного виду діяльності ФОП . ОСОБА_1 14.06.2021 надала інспектору трудові договори укладені з її працівниками 10.06.2021, які з 01.06.2021 по 10.06.2021 виконували функції продавців продовольчих товарів, тому позивачем було допущено порушення вимог ч.1 ст. 21 КЗпП,ч.4 ст.24 КЗпП, постанови КМУ № 413 та спірною постановою правомірно застосована штрафна санкція.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що перевірка здійснена без достатніх підстав передбачених ч.2 ст.6 Закону України №877, оскільки перевірка була проведена на підставі звернення юридичної особи. Пояснення працівників позивача не відповідають дійсності, оскільки надавались під диктовку інспектора. Також позивач була притягнута до адміністративної відповідальності відповідно до ч.3 ст.41 КпАП, що унеможливлює притягнення її до відповідальності повторно за теж правопорушення передбачене ст. 265 КЗпП відповідно до практики Верховного Суду.

Позивач надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

На підставі наказу начальника управління Держпраці у Миколаївській області № 251 від 07.06.2021 було проведено інспекційне відвідування позивача з 09.06.2021 по 23.06.2021.

Актом інспекційного відвідування № МК 2416\304\АВ від 18.06.2021 встановлено, що позивач здійснює підприємницьку діяльність у кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому працює ОСОБА_5 , яка виконувала роботу продавця продовольчих товарів з 01.06.2021 на підставі цивільно-правового договору від 01.06.2021 №1. У кафе-кіоску за адресою АДРЕСА_2 працює у позивача ОСОБА_4 , яка виконує роботу готувача напоїв за цивільно-правовим договором № 14 від 10.06.2021. У кіоску «Випічка» працює ОСОБА_7 , яка виконує роботу продавця продовольчих товарів на підставі цивільно-правового договору №9 від 15.05.2021.У кіоску №107 на КП Вознесенський ринок працює ОСОБА_3 , яка виконує роботу продавця продовольчих товарів на підставі цивільно-правового договору № 4 від 01.06.2021. ОСОБА_6 працює продавцем продовольчих товарів -продаж випічки з осені 2020 на підставі цивільно-правового договору № 8 від 01.06.2021. Визначені п.2.1 цивільно-правових договорів обов`язки належать до робіт постійного характеру, тобто їх можуть виконувати тільки працівники за відповідною професією.

Вищезазначені особи фактично приступили до виконання обов`язків працівників відповідних професій та виконують функціональні обов`язки продавця продовольчих товарів, готувача напоїв.

Таким чином, в порушення вимог ч.1 ст.21 КЗпП, ч.1,3 ст.24 КЗпП, постанови КМУ № 413 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 фактично були допущені до роботи позивачем без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника та повідомлення про прийняття на роботу працівника.

06.09.2021 відповідачем прийнята постанова про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № МК 2416/304/АВ/П/ПТ/ТД-ФС в сумі 300000грн.

Також прийнято протокол про адміністративне правопорушення № МК/2416/304/АВ/П/ПТ від 18.06.2021 про притягнення позивача до відповідальності відповідно до ч.3 ст.41 КУпАП, оскільки під час проведення інспекційного відвідування позивач, яка здійснює підприємницьку діяльність допустила порушення ч.1ст.21 КЗпП,ч.3 ст.24 КЗпП, абз.1 постанови №413 та допустила до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 без укладання трудового договору, оформленого наказом, розпорядженням.

Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21.07.2021 по справі № 473/2488/21 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 8500 грн.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані положенням закону України від 5.04.2017 № 877 « Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пп.3 п.5 Постанови Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 інспекційні відвідування проводяться: рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Ст. 265 КЗпП встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Об`єктивна сторона порушення відповідно до ст.265 КЗпП полягає у фактичному допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Суд звертає увагу, що і стаття 265 Кодексу законів про працю України, і стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості.

Ключовою відмінністю статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 Кодексу законів про працю України) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення).

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи.

Частини 3, 4 статті 265 Кодексу законів про працю України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф.

Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності.

Нормативне номінування штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності.

За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає.

Водночас, частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору .

Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе:

- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;

- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem);

- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні;

- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016 р.).

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус.

Правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).

Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає.

Фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.(Аналогічна позиція висловлена в постанові ВС від 22.12.2020 по справі № 260\1743\19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постанова Верховного Суду.

Доводи позивача стосовно того, що перевірка здійснена без достатніх підстав на підставі звернення юридичної особи, що не передбачено ч.2 ст.6 Закону № 877,не приймається судом до уваги, оскільки Законом № 1320 від 04.03.2021 внесені зміни до ч.1 ст.6 ЗУ №877, яким передбачено, що підставами для здійснення позапланових заходів є: звернення посадових осіб органів місцевого самоврядування про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства у випадках, коли право на подання такого звернення передбачено законом. Підставою для перевірки позивача був лист управління соціального захисту населення Вознесенської міської ради.

Посилання позивача на те, що пояснення працівниками позивача надавались під диктовку, тому вони не мають юридичної сили, не приймаються судом до уваги, оскільки такі докази відсутні в матеріалах справи.

Оскільки позивача вже притягнуто до відповідальності на підставі постанови Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21.07.2021 по справі № 473/2488/21 штрафу за порушення ч.3 ст.41 КУпАП в розмірі 8500 грн., то її неможливо притягнути до відповідальності за порушення ст.265 КЗпП, тому спірна постанова є протиправною та її належить скасувати.

Судовий збір розподіляється відповідно до ст. 139 КАС України та підлягає поверненню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1,Миколаїв,54003 39787411) задовольнити повністю. 2.Визнати протиправною та скасувати постанову про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06.09.2021 № МК 2416/304/АВ/П/ПТ/ТД-ФС. 3. Стягнути з Управління Держпраці в Миколаївській області,(54003, м. Миколаїв, вул. Маршала Василевськогог,40/1, ідентифікаційний код 39787411) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір у сумі 3000 грн. (три тисячі гривень), сплачений платіжним дорученням № 147 від 24.09.2021 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т. О. Гордієнко