Рішення № 103253475, 14.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2022 року Справа № 280/200/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код за ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, які полягають у неврахуванні періоду навчання позивача у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В.Я.Чубаря згідно диплому РВ №735339, з урахуванням архівної довідки №39-114/2806 від 26 жовтня 2020 року, виданої Національним університетом “Запорізька політехніка” (до перейменування - Запорізький машинобудівний інститут ім. В.Я.Чубаря) з 01 вересня 1982 року по 16 листопада 1983 року та з 23 грудня 1985 року по 30 червня 1989 року;

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з недостатністю страхового стажу, викладену у формі Повідомлення від 06 жовтня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 період навчання у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В.Я.Чубаря згідно диплому РВ №735339, з урахуванням архівної довідки №39-114/2806 від 26 жовтня 2020 року, виданої Національним університетом “Запорізька політехніка” (до перейменування - Запорізький машинобудівний інститут ім. В.Я.Чубаря) з 01 вересня 1982 року по 16 листопада 1983 року та з 23 грудня 1985 року по 30 червня 1989 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, починаючи моменту виникнення в мене такого права, а саме з 24 вересня 2020 року.

Ухвалою суду від 18 січня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 (провадження №Пз/9901/32/20).

Ухвалою суду від 30 листопада 2021 року поновлено провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Проте, 13 жовтня 2020 року, не отримавши жодного документу, зокрема, рішення про призначення/відмову в призначенні пенсії, або Повідомлення про прийняте рішення, позивач знову звернувся до органів, що призначають пенсії, через ВЕБ-портал із зверненням за роз`ясненнями. Вказує, що на своє звернення, 13 жовтня 2020 року від Хортицького відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя Головного управління Пенсійного фонду України (сервісного центру) отримав відповідь, з якої вбачається, що Рішенням від 30 вересня 2020 року №083950007465 мені відмовлено в призначенні мені пенсії за віком на пільгових умовах. Підставою відмови значилось, що пунктом 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають чоловіки після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах з особливо шкідливих умовах праці за Списком №2. Також зазначено, що відповідно наданих позивачем документів, його страховий стаж складає 22 роки 3 місяці 13 днів. Пільговий стаж за Списком №2 з урахуванням результатів атестації робочих місць складає 12 років 7 місяців 22 дні. Зазначає, що додатково позивача повідомлено, що до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року, оскільки період перетинається з проходженням військової служби та рекомендовано для зарахування періоду навчання надати уточнюючу довідку про навчання із зазначенням форми навчання (денна/заочна). Вказує, що з метою своєчасної реалізації свого права на пільгове пенсійне забезпечення, з урахуванням рекомендацій органів, що призначають пенсії для додаткового підтвердження періоду мого навчання у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В .Я.Чубаря, позивачем були подано додатковий документ, зокрема: архівна довідка №39-114/2806 від 26 жовтня 2020 року. Окрім того, позивачем було відправлено звернення через офіційний ВЕБ-портал з вимогою переглянути незаконно прийняте рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Проте, вказує, що 17 листопада 2020 року знову отримав відповідь, аналогічну попередній, від 13 жовтня 2020 року. Вважає відмову Хортицького відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 неправомірною, оскільки в позивача наявні всі умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач вказує, що із відповідною заявою про призначення пенсії він звернувся надавши увесь необхідний пакет документів, в тому числі, на підтвердження його страхового стажу. При цьому звертає увагу, що про необхідність подання додаткових документів (зокрема, довідки про навчання), відповідач повідомив лише у відповідь на звернення позивача, тобто, 13 жовтня 2020 року, однак, рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято 30 вересня 2020 року. Тим самим, відповідач позбавив позивача можливості у відповідний термін (3 місяці із дня повідомлення про надання додаткового документу) надати довідку на підтвердження періоду його навчання у Запорізькому машинобудівному інституті. Крім того звертає увагу, що відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на отримання додаткових відомостей, на підтвердження обґрунтованості та достовірності, або уточнення даних, що містяться у поданих позивачем документах, зокрема, записах трудової книжки та дипломі, в якому зазначений період мого навчання. При цьому, зазначає, що будь-яких неточностей, закреслень, виправлень, записи в поданих позивачем документах, не міститься, та, відповідно, не могли ставитися під сумнів органами, що призначають пенсії. Тому, вважає, що відповідачем безпідставно не взято до розрахунку страхового стажу позивача період його навчання у ВНЗ, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До того ж позивач обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, зокрема зазначає, що на день звернення до Хортицького відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії та відповідним пакетом документів в позивача були наявні всі необхідні умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Позивач вважає, що розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 29 січня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№5608), в якому зазначає, що пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та за Списком № 2 призначаються відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також посилається на статтю 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно якої працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: - з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок. Вказує, що відповідачем було встановлено, відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 від 14 вересня 1989 року), наданих документів, що підтверджують стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2 та за даними системи персоніфікованого обліку, що загальний страховий стаж позивача становить: 22 роки 3 місяці 13 днів, в тому числі стаж роботи за Списком № 2 складає 12 років 7 місяців 22 дні, що є меншим ніж передбачено статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, з копії диплому та копії військового квитка вбачається, що позивача призвано до військової служби у період навчання, тому період з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року не враховано до страхового стажу ОСОБА_1 оскільки термін навчання згідно копії диплому НОМЕР_3 від 13 червня 1989 року перевищує встановлену тривалість навчального процесу у зв`язку з призивом на військову службу. Крім того вважає, що рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивача.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

28 вересня 2020 року позивач звернувся, до відповідача через ВЕБ-портал електронних послуг ПФ України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

13 жовтня 2020 року, не отримавши жодного документу, зокрема, рішення про призначення/відмову в призначенні пенсії, або Повідомлення про прийняте рішення, позивач знову звернувся до органів, що призначають пенсії, через ВЕБ-портал із зверненням за роз`ясненнями.

На звернення від 13 жовтня 2020 року від Хортицького відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя Головного управління Пенсійного фонду України (сервісного центру) позивач отримав відповідь від 13 жовтня 2020 року №9223-9139/С-02/8-0800/20, у якій зазначено, що «…Рішенням від 30 вересня 2020 року №083950007465 Вам відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки право на пенсію за віком на пільгових умовах мають чоловіки після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім і тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків. Відповідно до наданих документів Ваш страховий стаж складає 22 роки 3 місяці 13 днів, пільговий стаж за Списком №2 з урахуванням результатів атестації робочих місць складає 12 років 7 місяців 22 дні. До страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року, оскільки період перетинається з проходженням \ військової служби. Для зарахування періоду навчання Вам необхідно надати уточнюючу довідку про навчання із зазначенням форми навчання (денна/заочна)…».

Позивачем на підтвердження спірного періоду стажу було подано довідку №39-114/2806 від 26 жовтня 2020 року.

Крім того, було відправлено звернення через офіційний ВЕБ-портал з вимогою переглянути прийняте рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

17 листопада 2020 року позивач отримав відповідь від 17 листопада 2020 року №10220-9978/С-02/8-0800/20, аналогічну попередній.

Позивач, не погодившись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, вважаючи такі дії протиправним, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

1. Щодо не зарахування відповідачем періодів роботи позивача з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року до його пільгового стажу суд зазначає наступне.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ІІ відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Судом встановлено, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах вже досяг 55 річного віку.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За приписами частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Частиною 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право органів, що призначають пенсії, вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до п. 2 п. 2.3. Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах управління має право проводити планові та позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях, фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, пов`язаних із призначенням пенсії, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості, зокрема письмові, з питань, що виникають у процесі таких перевірок.

Згідно пунктами 3, 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом від 18 листопада 2005 року № 383 Міністерства праці та соціальної політики України (надалі Порядок) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пунктів 3,4 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій та посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою КМУ від 01 серпня 1992 року №442, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків, за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. При призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинно бути підтверджено за результатами атестації. Результати атестації застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно пункту 10 Порядку застосування Списків №1 та №2 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Тобто, основним документом який підтверджує наявний трудовий стаж є трудова книжка, і лише за її відсутності або відсутності у трудовій книжці відповідних записів, приймають уточнюючі довідки про періоди роботи не зазначені у трудовій книжці.

Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що використання норм Постанови № 637 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

Отже суд дійшов висновку, що згідно пункту 1.1 Розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993року за № 110 (далі Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Суд звертає увагу, що аналогічні висновки викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду справи № 334/11778/13-а (адміністративне провадження № К/9901/12505/18), від 19 грудня 2018 року (яке набрало законної сили 19 грудня 2018 року).

Суд зазначає, що спірним питанням є не зарахування відповідачем до загального стажу періоду навчання згідно диплому з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року, оскільки період перетинається з проходженням \ військової служби.

З цього приводу суд зазначає, що при вирішенні даного спору необхідно встановити наявність у Позивача спірного періоду страхового стажу.

Судом досліджені наступні документи.

Згідно долученої до матеріалів справи копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 14 серпня 1989 року судом встановлено, що позивач з 09 листопада 1983 року по 04 грудня 1985 року служив у лавах Радянської армії (Запис №1).

Крім того, судом досліджено копії:

-військового квитка НОМЕР_4 , згідно записів якого, позивач у період з 09 листопада 1983 року – 04 грудня 1985 року проходив військову службу у Збройних силах Союзу РСР, також у розділі «Освіта» зазначено «Запорізький машинобудівний інститут у 1989 році по спеціальності «ливарне виробництво чорних та кольорових металів»;

- диплому серії НОМЕР_3 про навчання у Запорізькому машинобудівному інституті ім.В.Я.Чубаря;

- архівної довідки №39-114/2806 від 26 жовтня 2020 року, виданої Національним Університетом «Запорізька Політехніка», у якій зазначено: «У документах архівного фонду Національного університету «Запорізька політехніка» є дані про те, що наказом №1036 від 30 серпня 1982 року (мовою оригіналу): « ОСОБА_2 был зачислен с 01 сентября 1982 года студентом первого курса дневного обучения по механико- металлургическому факультету Запорожского ордена «Знак Почета» машиностроительного института им.В.Я.Чубаря».

Наказом №1077 від 16 листопада 1983 року « ОСОБА_2 отчислен из института в связи с призывом в Вооруженные Силы СССР».

Наказом №170-05 від 23 грудня 1985 року « ОСОБА_2 восстановлен в число студентов, ранее отчисленный в связи с призывом в ВС СССР в гр. ММ-514 дневного обучения».

Наказом №149-05 від 30 червня 1989 року «на основании решения Государственной зкзаменационной комиссии ОСОБА_2 отчислен из института с 01 июля 1989 года в связи с окончанием полного курса обучения по специальности «Литейное производство черных и цветных металлов» и присвоением квалификации инженер-металлург»…».

Таким чином, посилання відповідача, що до страхового стажу не зараховується період навчання згідно диплому з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року, оскільки період перетинається з проходженням \ військової служби - є необґрунтованим, оскільки вищенаведені документи містять інформацію про періоди навчання у Вищому навчальному закладі та період проходження військової служби.

До того ж суд звертає увагу, що при розгляді первинно поданих позивачем документів на призначення пенсії відповідачем про необхідність подання додаткових документів (зокрема, довідки про навчання) позивача не повідомлено, зокрема позивач дізнався про необхідність надання додаткових уточнюючих документів лише у відповідь на своє 13 жовтня 2020 року, в той час як рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято 30 вересня 2020 року.

Таким чином, відповідач позбавив позивача можливості у відповідний термін надати уточнюючі документи.

Крім того суд звертає увагу, що відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на отримання додаткових відомостей, на підтвердження обґрунтованості та достовірності, або уточнення даних, що містяться у поданих позивачем документах.

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Як з`ясовано судом з наданих документів, та зазначалось вище, позивач у спірний період з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року – навчався у Машинобудівному інституті ім.В.Я.Чубаря, та проходив військову службу у Збройних силах Союзу РСР.

Таким чином позивач навчався у вищому навчальному закладі у періоди:

з 01 вересня 1982 року по 16 листопада 1983 року,

з 23 грудня 1985 року по 01 липня 1989 року, - що у підсумку складає 4 роки 8 місяців 25 днів.

Разом з тим у період з 09 листопада 1983 – 04 грудня 1985 року позивач проходив військову службу у Збройних силах Союзу РСР, що складає 2 роки 0 місяців 26 днів.

Враховуючи наведене та матеріали справи, позивачем документально доведено необхідність зарахування до загального страхового стажу період навчання згідно диплому з 01 вересня 1982 року по 13 червня 1989 року (що складає 4 роки 8 місяців 25 днів).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у позивача страхового стажу більше, ніж встановлені пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 25 років.

2. Спір також полягає у неправомірному незастосуванні відповідачем норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі – Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі – Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі – Закон № 213- VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік та стаж роботи.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та страхового стажу. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивач досяг необхідного визначеного пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку, мав необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.

Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачу відповідач не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останнього, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV - є протиправною.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що позивач набув право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, отже, його позов підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі “Ковач проти України” від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі “Мельниченко проти України” від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі “Швидка проти України” від 30 жовтня 2014 року тощо).

Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи все вищенаведене, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно дійшов висновку про відсутність у Позивача права на призначення пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за Списком № 2.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано і неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Крім того суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В.Я.Чубаря з 01 вересня 1982 року по 16 листопада 1983 року та з 23 грудня 1985 року по 30 червня 1989 року, та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу, пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року,

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та про задоволення позовних вимог позивачки у повному обсязі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код за ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, які полягають у неврахуванні періоду навчання ОСОБА_1 у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В.Я.Чубаря згідно диплому РВ №735339, з урахуванням архівної довідки №39-114/2806 від 26 жовтня 2020 року, виданої Національним університетом “Запорізька політехніка” (до перейменування - Запорізький машинобудівний інститут ім. В.Я.Чубаря) з 01 вересня 1982 року по 16 листопада 1983 року та з 23 грудня 1985 року по 30 червня 1989 року.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з недостатністю страхового стажу, викладену у формі Повідомлення від 06 жовтня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 період навчання у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В.Я.Чубаря згідно диплому РВ №735339, з урахуванням архівної довідки №39-114/2806 від 26 жовтня 2020 року, виданої Національним університетом “Запорізька політехніка” (до перейменування - Запорізький машинобудівний інститут ім. В.Я.Чубаря) з 01 вересня 1982 року по 16 листопада 1983 року та з 23 грудня 1985 року по 30 червня 1989 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, починаючи моменту виникнення в мене такого права, а саме з 24 вересня 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 840,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення складено та підписано 14 лютого 2022 року.

Суддя Д.В. Татаринов