Рішення № 103252203, 21.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2022 року Справа№200/16142/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 25.10.2021 про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, згідно п. 2 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати відповідача з урахуванням висновків суду у справі повторно розглянути заяву позивача від 19.02.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, із зарахуванням періодів з 03.11.1984 по 05.01.1987, з 25.04.1987 по 09.06.1987 до його спеціального (пільгового) стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

22 листопада 2021 року судом відкрито провадження в адміністративні справі в порядку прощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З 30 грудня 2021 року по 14 січня 2022 року суддя перебував у відпустці.

05 січня 2022 року від відповідача до суду надійшла витребувана ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі копія матеріалів пенсійної справи позивача.

12 січня 2022 року від відповідача до суду надійшов відзив відповідача на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити а задоволенні позовних вимог позивача.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма – орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року по справі № 200/3193/21-а в жовтні 2021 року відповідачем здійснено повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За наслідками повторного розгляду заяви відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 25.10.2021 року, яке вмотивоване тим, що страховий стаж позивача складає 27 років 11 місяців 16 днів, в тому числі стаж, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 07 років 11 місяців 07 днів, з них 06 років 22 дні – робота в підземних умовах , 01 рік 10 місяців 15 днів військова служба, необхідний стаж – 8 років відсутній.

Позивач з таким рішенням відповідача не погодився, та вважає, що до його пільгового стажу, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, безпідставно не зараховано період навчання в Селидівському гірничому технікумі, оскільки відносить його до закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

На підтвердження періоду навчання позивачем надано до суду копію диплому НОМЕР_3 від 09..06.1987 року, згідно якого ОСОБА_1 закінчив Селидівський гірничій технікум за спеціальністю «будівництво гірничих підприємств» та здобув кваліфікацію «гірничий технік-шахтобудівник».

В наданому документі відсутні відомості відносно періоду навчання та форми навчання.

Позивачем також надано до суду Довідку Селидівського гірничого технікуму від 17.11.2021 року №02/192, з якої суд встановив, що позивач навчався на денному відділенні Селидівського гірничого технікуму в період з 03.11.1984 року по 09.06.1987 року.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 по справі № 200/3193/21-а Головним управлінням ПФУ в Донецькій області було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.02.2021 відповідно до п. 2 ч. З ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зараховано до пільгового стажу спірні періоди: з 06.01.1987 по 19.03.1987; з 25.06.1987 по 29.06.1987; з 01.07.1987 по 15.05.1989; з 21.08.1989 по 28.08.1989; з 20.11.1991 по 26.01.1993; з 02.03.1993 по 03.04.1993; з 11.06.1993 по 25.06.1993; з 06.09.1993 по 08.09.1993; з 08.01.1994 по 30.01.1994; з 13.06.1994 по 27.06.1994.

Відповідач вказує на те, що під час розгляду заяви про призначення пенсії позивачу зараховані відповідні періоди до пільгового стажу згідно рішення суду від 24.05.2021 № 200/3193/21-а, отже спір щодо не належного зарахування будь-яких періодів до пільгового стажу відсутній, при цьому, Головним управлінням встановлена недостатність пільгового стажу для призначення пенсії незалежно від віку згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (07 років 11 місяців 07 днів замість необхідних 8 років), про що зазначено у рішенні від 25.10.2021.

Період навчання в Селидівському гірничому технікумі з 03.11.1984 по 05.01.1987, з 25.04.1987 по 09.06.1987 відповідачем зараховано тільки до загального страхового стажу позивача, оскільки у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 від 12.01.1987 відсутній запис щодо періодів навчання позивача, а у дипломі позивача відсутні відомості щодо форми навчання та періоду навчання.

Також відповідач вважає, що відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в постанові від 23.04.2015 року по справі №227/2693/14, Селидівський гірничий технікум не відноситься до професійно-технічних навчальних закладів, час навчання в яких зараховується до пільгового стажу, оскільки Закон УРСР від 28.06.1974 р. № 2778-УІІІ "Про народну освіту" відносив технікуми до середніх спеціальних навчальних закладів, а Закон України від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ "Про освіту" (в редакції, яка була чинною до 06.09.2014 р.) - до вищих навчальних закладів.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що згідно запису №3 трудової книжки позивача НОМЕР_4 з 01.09.1983 року по 19.06.1987 року позивач навчався в Селидівському гірничому технікумі.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини та підстави винесення оскаржуваного рішення відповідачем визнаються, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-IV, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено в статті 56 Закону України від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "д" частини третьої вказаної статті до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Поряд з цим, згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ, час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах (статті 13 і 14).

Відповідно до ст. 38 Закону України від 10.02.1998 р. № 103/98-ВР "Про професійно-технічну освіту", час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (абзац 2).

Закон УРСР від 28.06.1974 р. № 2778-VIII "Про народну освіту" відносив технікуми до середніх спеціальних навчальних закладів, а Закон України від 23.05.1991 р. № 1060-XII "Про освіту" (в редакції, яка була чинною до 06.09.2014 р.) - до вищих навчальних закладів.

Тобто, в контексті зазначених приписів законодавства, можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (стаття 38 Закону України від 10.02.1998 р. № 103/98-ВР "Про професійно-технічну освіту", стаття 8 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Таким чином, Селидівський гірничий технікум не відноситься до професійно-технічних навчальних закладів, час навчання в яких зараховується до пільгового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2015 року по справі №227/2693/14.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що відповідачем правомірно не зараховано до пільгового стажу позивача періоду навчання в Селидівському гірничому технікумі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання правової оцінки недолікам заповнення документу про освіту позивача, оскільки це не впливає на висновки суду в даній справі.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Підстави для розподілу судових витрат також відсутні.

Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому він просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 25.10.2021 про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, згідно п. 2 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати відповідача з урахуванням висновків суду у справі повторно розглянути заяву позивача від 19.02.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, із зарахуванням періодів з 03.11.1984 по 05.01.1987, з 25.04.1987 по 09.06.1987 до його спеціального (пільгового) стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» – відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 21 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко