Рішення № 103252201, 17.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року Справа№200/11929/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши за участю секретаря судового засідання Купріян В.Ю. в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Військової частини Національної гвардії України 3035

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини Національної гвардії України 3035, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3035 Національної Гвардії України щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 03 липня 2019 року по 16 серпня 2021 року включно у сумі 266 381,66 грн;

- зобов`язати Військову частину 3035 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2019 року по 16 серпня 2021 року включно у сумі 266 381,66 грн.

04 жовтня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 01 листопада 2021 року.

28 жовтня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

01 листопада 2021 року сторони, повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим суд вирішив відповідно до ч. 9 ст. 205 подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

10 листопада 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.

19 листопада 2021 року ухвалою суду вирішено подальший розгляд справи №200/11929/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 грудня 2021 року, повторно витребувано у відповідача довідку про середнє грошове забезпечення позивача на дату звільнення (середньоденне та середньомісячне), складену відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» .

02 грудня 2021 року від відповідача до суду надійшла довідка про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення.

14 грудня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 грудня 2021 року.

28 грудня 2021 року розгляд справи відкладено на 17 січня 2022 року.

17 січня 2022 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились про причини неявки не повідомили.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що в період жовтня 2016 року по 03.07.2019 року позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3035 Національної Гвардії України.

На момент звільнення, а саме 03.07.2019 року відповідач не провів остаточний розрахунок з позивачем, а саме не сплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки 14 календарних днів на рік, починаючи з 2017 року по 2019 рік, а також індексацію грошового забезпечення у період з жовтня 2016 року по 28.02.2018 року.

Рішенням Донецького окружного суду по справі № 200/3292/21-а від 31.05.2021 року зобов`язано Військову частину Національної гвардії України 3035 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.07.2019.

Відповідач виконав рішення суду 18.06.2021 року та сплатив на банківській рахунок позивача компенсацію в сумі 15 861,26 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 року по справі № 200/4162/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини Національної гвардії України 3035 щодо невиплати у повному розмірі позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 01 березня 2018 року та зобов`язано Військову частину Національної гвардії України 3035 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 01 березня 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Відповідач виконав рішення суду 16.08.2021 року та сплатив на банківській рахунок позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 59 653,31 грн.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.07.2019 року по 16.08.2021 року.

Позивачем наведено розрахунок, згідно якого грошове забезпечення за повні останні календарні місяці служби (червень та травень) складає 13270,65 (за червень) + 8802,29 (за травень) = 22072,94 грн / 44 (22 календарних робочих днів на місяць) = 501,66 грн (середній заробіток за 1 календарний робочий день).

501,66 грн * (з 03.07.2019 по 03.07.2021 - 500 робочих днів (із розрахунку 250 робочих днів на рік) + з 03.07.2021 по 16.08.2021 (день остаточного розрахунку) +11+20-531 робочий день (остаточна сума днів).

501,66 (середній заробіток) * 531 (кількість робочих днів за період з 03.07.2019 (дата звільнення) по 16.08.2021 (дата остаточного розрахунку) = 266 381,46 грн.

Відповідач – Військова частина Національної гвардії України 3035, код ЄДРПОУ: 23313902, місцезнаходження: 84100, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Добровольського, будинок 2.

Відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що при звільненні позивач був повністю забезпечений грошовим, речовим та харчовим забезпеченням.

Відповідач також вважає, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певну суму коштів ст.ст. 116, 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами права, в обґрунтування викладеного відповідач наводить правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 18.11.2019 року по справі № 0940/1532/18 та Верховного Суду від 28.01.2020 року по справі № 822/2663/15.

Відповідач з-поміж іншого зазначає, що позивач впродовж тривалого часу не звертався до суду за захистом свого порушеного права, що є, на думку відповідача, зловживанням правом, крім того, під час розгляду справи №200/3292/21 рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2021 року в стягненні середнього заробітку з відповідача на користь позивача було відмовлено з мотивів віднесення розрахунку суми компенсації за невикористану відпустку до повноважень відповідача та відсутності юридичної сили розрахунку позивача.

На виконання ухвали суду відповідачем надано довідку від 30.11.2021 року №530, згідно якої середньоденне грошове забезпечення на день звільнення 03.07.2019 року складає 314,70 грн.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У такому разі при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі №804/3772/17 (ЄДРСР №72693583), від 25 листопада 2020 року у справі №160/2867/19 (ЄДРСР №93119248).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч.1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України підлягають застосуванню з умови невиплата належних звільненому працівнику сум у відповідні строки та наявності вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум за відсутності спору про розмір таких сум.

У такому разі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постанові від 23.09.2021 року по справі № 340/1405/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду серед іншого зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Поряд з цим, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 стосовно того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Однак, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано правовий висновок, згідно якого синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає про те, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з дня наступного за днем звільнення і до моменту прийняття судом даного рішення.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 03 липня 2019 року, остаточний розрахунок проведено з відповідачем 16 серпня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується наступним чином.

По-перше, визначається відсоткове співвідношення загальної суми виплат, що підлягала виплаті, та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано.

Згідно наданої відповідачем довідки про грошове забезпечення з 01.01.2018 року по липень 2019 року від 04.02.2021 року №68, в липні 2019 року позивачу виплачено 22072,94 грн, невиплачена позивачу при звільненні сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів до бюджету становила 75514,57 грн.

Тобто загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 97587,51 грн (22072,94 грн + 75514,57 грн).

Тож відсоткове співвідношення буде становити 75514,57 / 97587,51 х 100% = 77,38 %.

Період затримки розрахунку з 04.07.2019 року (день наступний за днем звільнення) по 15.08.2021 року (останній день затримки) становить 774 календарні дні.

Середньоденний розмір грошового забезпечення – 314,70 грн.

Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 243577,80 грн (774 дні х 314,70 грн).

Враховуючи принцип співмірності сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки 77,38 %, становить: 188 480,50 грн (243577,80 грн / 100% * 77,38 %).

Враховуючи наведені вище правові позиції Верховного Суду та беручи до уваги компенсаційний характер заходів відповідальності, зважаючи на розмір грошового забезпечення позивача, виплаченого із затримкою, а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та визначити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Посилання відповідача на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 18.11.2019 року по справі № 0940/1532/18 та Верховного Суду від 28.01.2020 року по справі № 822/2663/15, суд відхиляє з огляду на те, що обставини цих справ не тотожні обставинам справи, що розглядається.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про застосування більш ефективного способу захисту порушеного права позивача у вигляді стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповідності до ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи викладене, 908 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Військової частини Національної гвардії України 3035 (код ЄДРПОУ: 23313902, місцезнаходження: 84100, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Добровольського, будинок 2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Національної Гвардії України щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 03 липня 2019 року по 15 серпня 2021 року включно.

Стягнути з Військової частини 3035 Національної Гвардії України на корись ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2019 року по 15 серпня 2021 року включно у сумі 10 000 (Десять тисяч) грн.

Стягнути з Військової частини 3035 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривен 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 17 січня 2022 року.

Повний текст рішення складено та підписано 24 січня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко