Рішення № 103251920, 12.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року Справа№200/9932/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Загацької Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Скрипник К.О.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача Мигаль Х.О.,

представника відповідача Тичиніни Я.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Університетська, 6) з вимогами (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог):

- визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ в.о.керівника Донецької обласної прокуратури від 12.10.2020№ 1376-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 15.10.2020;

- поновити ОСОБА_1 у прокуратурі Донецької області прокуратурі (код ЄДРПОУ 25707002) на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 16.10.2020;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 25707002) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.10.2020 по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 у прокуратурі Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002) на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 16.10.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури 2005 року на різних посадах. Під час виконання службових обов`язків неухильно додержувався Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України, Присяги працівника прокуратури та сумлінно виконував свої службові обов`язки, за час роботи в органах прокуратури неодноразово отримував заохочення, що підтверджується записами у трудовій книжці. Наказом в.о.керівника Донецької обласної прокуратури від 12.10.2020№ 1376-к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 15.10.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Підставою для видання вказаного наказу є рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора «Про неуспішне проходження прокурором атестації» № 7 від 06.07.2020 “Про неуспішне проходження прокурором атестації”. Не погоджуючись з висновками кадрової комісії позивачем було подано позовну заяву до Донецького окружного адміністративного суду про скасування зазначеного рішення. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №200/9932/20-а визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора «Про неуспішне проходження прокурором атестації» № 7 від 06.07.2020. Разом з тим, позивач, посилаючись на приписи Конституції України, Закону України “Про прокуратуру”, Кодексу законів про працю України, Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, судову практику вважає, що наказ Донецької обласної прокуратури про його звільнення сам по собі має ознаки протиправності та є необґрунтованим, тобто, виданий без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, оскільки скорочення кількості прокурорів Донецької обласної прокуратури фактичного не відбулося - наразі відсутні нормативні акти, видані у встановленому законом порядку, що підтверджують факт скорочення кількості прокурорів прокуратури Донецької області та/або Донецької обласної прокуратури. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній вважає спірний наказ законним та обґрунтованим. Також представник відповідача зазначив, що відповідно до рішення №7 від 06.07.2020 четвертої кадрової комісії ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію, та не може бути переведеним до Донецької обласної прокуратури на посаду прокурора. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури. Вважає, що в наказі правомірно зазначено підставу звільнення відповідно до формулювання п. 19 розділу її «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, Відтак наказ виконувача обов`язків керівника Донецької обласної прокуратури №1259-к від 25.09.2020 видано у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом. У зв`язку з чим, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 24.11.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у задоволенні клопотання представника позивача про об`єднання в одне провадження справ №200/9932/20-а та №200/8696/20-а відмовлено. У задоволенні клопотань представників сторін про відкладення підготовчого засідання відмовлено. Зупинено провадження в адміністративній справі №200/9932/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – до набрання чинності рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/8696/20-а.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2021 поновлено провадження в адміністративній справі №200/9932/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Продовжено розгляд справи. Призначено підготовче засідання на 21.12.2021.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 Клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи Easycon задоволено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2022.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2021 Клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи Easycon задоволено.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав наведених у відзиві, надав суду аналогічні пояснення. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 відповідно до наказу Прокуратури Донецької області № 594-к від 26 липня 2018 року обіймав посаду прокурора відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Донецької області.

Для переведення на посаду в обласній прокуратурі, що мала бути створена в процесі подальшої реформи органів прокуратури, позивач повинен пройти атестацію прокурорів.

За результатами перших двох етапів: тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 набрав 78 балів із 100 можливих (70 для успішного проходження), 70 % яких стосувались кримінального права та процесу; за результатами тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки – 95 балів (93 для успішного проходження).

ОСОБА_1 допущено до третього етапу атестації у формі виконання практичного завдання та проведення співбесіди.

06 липня 2020 року Четвертою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від № 7 прийнято рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

За обґрунтуванням цього рішення під час проведення співбесіди комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції: під час виконання практичного завдання № 7 продемонстровано низький рівень теоретичної підготовки, зокрема, неповно надано відповіді на перше та трете питання, взагалі не надано відповіді на четверте питання; під час співбесіди продемонстровано відсутність базових знань щодо основних положень кримінального процесуального законодавства України.

За змістом відповіді Офісу Генерального прокурора на запит позивача від 20 липня 2020 року: повідомлення в порядку перевірки доброчесності позивача не надходили, службові розслідування не проводились, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності не приймались.

21 серпня 2020 року виконуючим обов`язки прокурора області надана позитивна характеристика на позивача.

Вказані обставини встановлені у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2021 по справі №200/8696/20-а та не підлягають доказуванню згідно ч.4 ст.78 КАС України.

Наказом Донецької обласної прокуратури від 12.10.2020№ 1376-к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 15.10.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Четвертої кадрової комісії №7 від 06.07.2020 (том 1 арк. справи 54).

Позивач, не погоджуючись з наказом від 12.10.2020№ 1376-к, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Згідно з пунктом 6 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру”.

За приписами пункту 7 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Як встановлено у пунктах 10-14 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора;

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 16 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ).

Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. (пункт 17 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ).

Пунктом дев`ятим розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року №221 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, затверджено (далі - Порядок №221).

Відповідно п. 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно з пунктом 19 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ № 1376-К від 12.10.2020 «Про звільнення позивача» видано на підставі рішення Четвертої кадрової комісії від 06.07.2020 №7 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2021 по справі №200/8696/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора “Про неуспішне проходження прокурором атестації” № 7 від 06 липня 2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (ЕДРПОУ: 00034051, вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати в розмірі 5 840 (п`ять тисяч вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2021 залишено без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №200/8696/20-а (т. 3, а.с. 63-70).

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 200/8696/20-а набрало законної сили 15.11.2021.

Враховуючи, що рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора “Про неуспішне проходження прокурором атестації” № 7 від 06 липня 2020 року, яке було підставою для видання спірного наказу, визнано судом протиправним та скасовано, суд дійшов висновку, що наказ №1376-К від 12.10.2020 «Про звільнення позивача» підлягає скасуванню.

Водночас, суд вважає необгрунтованим довод позивача щодо порушення при звільненні останнього норм Закону України «Про прокуратуру» як окрему підстава для скасування оскаржуваного наказу, оскільки звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем.

Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі № 480/5544/20.

Стосовно позовних вимог про поновлення позивача у прокуратурі Донецької області на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 16.10.2020, суд зазначає наступне.

Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №1697-VII, не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.

Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018р. по справі №П/9901/101/18 (провадження №11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018р. по справі №826/12916/15, від 06.03.2019 по справі № 824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі № 826/751/16, від 27.06.2019 по справі № 826/5732/16, від 26.07.2019 по справі №826/8797/15, від 09.10.2019 по справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 по справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі №816/584/17, від 15.04.2020 по справі № 826/5596/17, від 19.05.2020 по справі №9901/226/19.

У разі зміни внутрішньої (організаційної) структури установи (ліквідації одного структурного підрозділу із створенням або без створення іншого структурного підрозділу, змін в найменуванні установи, підрозділу або посади тощо) незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на тій посаді, яку він обіймав на момент звільнення, після чого роботодавець зобов`язаний вчинити дії щодо працевлаштування такого працівника з урахуванням змін, що відбулися.

Водночас поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права позивача може викликати новий спір з приводу визначення «рівнозначної» посади та відповідного структурного підрозділу, де така посада передбачена.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі №280/3167/20

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.19 пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 у прокуратурі Донецької області на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 16.10.2020 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його стягнення, суд дійшов таких висновків.

Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року по справі № 6-2123цс15).

Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з абзацом вісімнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 слідує, що згідно з чинним законодавством нарахування середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число робочих днів за цей період.

Отже, розрахунок середнього заробітку позивача необхідно здійснити із сум отриманої ним заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню.

Згідно з довідкою Донецької обласної прокуратури від 22.10.2020 за №21-85-63 ОСОБА_1 у серпні 2020 року фактично відпрацював 20 робочих днів, у вересні 2020 року – 22 робочі дні. Сума нарахованої заробітної плати, яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати, за вересень 2020 року складає 21897,86 грн, а за жовтень 2020 року – 12950,59 грн. (т. 3, а.с. 99).

Розмір заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, за серпень і вересень 2020 року становить 34848,45 грн. (21897,86 грн. + 12950,59 грн.).

Середньоденна заробітна плата позивача становить 829,73 грн. (34848,45 грн./42 робочих днів).

Вимушений прогул позивача слід обраховувати з 16.10.2020 по день ухвалення судового рішення – 12.01.2022.

У періоді вимушеного прогулу з 16.10.2020 по 12.01.2022 було 310 робочих днів (у жовтні 2020 року – 11 робочих днів, у листопаді 2020 року – 21 робочий день; у грудні 2020 року – 22 робочих дні, у січні 2021 року – 19 робочих днів, у лютому 2021 року – 20 робочих днів, у березні 2021 року – 22 робочих дні, у квітні 2021 року – 22 робочих дні, у травні 2021 року – 18 робочих днів, у червні 2021 року – 20 робочих днів, у липні 2021 року – 22 робочих дні, у серпні 2021 року – 21 робочий день, у вересні 2021 року – 22 робочих дні, у жовтні 2021 року – 20 робочих днів, у листопаді 2021 року – 22 робочих дні, у грудні 2021 року – 22 робочих дні, у січні 2022 року – 6 робочих днів).

Таким чином, середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу з 16.10.2020 по 12.01.2022 складає 257216,30 грн. (310 робочих днів х 829,73 грн. середньоденна заробітна плата).

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Таким чином, Донецька обласна прокуратура, як податковий агент відповідно до норм Податкового Кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язана виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.10.2020 по 12.01.2022 складає 257216,30 грн, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Надаючи правову оцінку доказам на підтвердження заявленого клопотання, суд зазначає наступне.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже вище вказано, представник позивача зазначає, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн.

Представником позивача надано суду договір про надання правничої допомоги від 14.07.2020 №02-08/177-2020, відповідно до якого ОСОБА_1 уповноважує адвокатське об`єднання «ГРАНУМ» в особі керуючого партнера Мигаль Х.О. здійснювати захист прав та законних інтересів довірителя.

Відповідно до додатку №2 до Договору про надання правничої допомоги від 14.07.2020 №02-08/177-2020 адвокат Мигаль Х.О. та клієнт - ОСОБА_2 підписали додаток, яким домовились, що вартість послуг (гонорару) адвоката становить 10000,00 гривень.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про задоволення клопотання позивача про розподіл судових витрат.

Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір”, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250, 251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Донецької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 25707002, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ в.о.керівника Донецької обласної прокуратури від 12.10.2020№ 1376-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 15.10.2020.

Поновити ОСОБА_1 у прокуратурі Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002) на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 16.10.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 25707002) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.10.2020 по 12.01.2022 у розмірі 257216,30 грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 у прокуратурі Донецької області на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області та в частині нарахування та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 12.01.2022.

Повний текст рішення складено 21.01.2022.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька