Рішення № 103251844, 17.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року Справа№200/14485/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.08.2021 №050130001656 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву за № 1283 від04.08.2021р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши з дня порушення відповідачем прав позивача до страхового стажу період проходження військової служби з 12.11.1983 по 21.10.1985р. та періоди роботи з 30.06.1989 по 17.07.2017р. до пільгового стажу роботи за вислугу років, а саме: з 30.06.1989 по 29.05.1996р. помічника машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 29.05.1996 по 31.08.1996р. машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 01.09.1996 по 14.07.2016р. машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017р. машиністом тепловоза в регіональній філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”; стягнути з відповідача на користь позивача 6 000,00 грн. витрати на правничу допомогу.

08 листопада 2021 року судом відкрито провадження в адміністративні справі в порядку прощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 06 грудня 2021 року.

06 грудня 2021 року розгляд справи відкладено на 14 грудня 2021 року.

13 грудня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якої відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

З 30 грудня 2021 року по 14 січня 2022 року суддя перебував у відпустці.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма – орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 04.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою №1283 про призначення пенсії за вислугу років робітникам локомотивних бригад, згідно п. 2 -1 прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням №050130001656 від 10.08.2021р. позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки пільговий стаж роботи за вислугу років станом на 11.10.2017р. не підтверджено, а в періоді проходження військової служби з 12.11.1983 по 21.10.1985р. дату початку проходження військової служби дописано іншим кольором.

Позивач претендує на призначення пенсії за вислугу років та зарахуванні періодів роботи з 30.06.1989 по 17.07.2017р. до стажу за вислугою років, а саме: з 30.06.1989 по 29.05.1996 року помічником машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата-Східне «Донецька ордена Леніна залізниця»; з 29.05.1996 по 31.08.1996 року машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата-Східне «Донецька ордена Леніна залізниця»; з 01.09.1996 по 14.07.2016 року машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017 року машиністом тепловоза в регіональній філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 12.11.1983 року по 21.10.1985 року.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача №050130001656 від 10.08.2021 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та не зарахуванням до страхового стажу періоду проходження строкової служби оскільки військовий квиток містить всі необхідні записи, а тому відповідач необґрунтовано дійшов висновку щодо відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу період проходження військової служби позивачем з 12.11.1983 по 21.10.1985.

Також позивач вважає, що законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.

У трудовій книжці позивача записи про трудову діяльність оформлені належним чином (мають номери наказів, дати їх винесення, підписи та посади осіб, які вносили вказані записи, печатки підприємств), тобто, в повному обсязі підтверджують факт роботи позивача на визначених роботах.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що до заяви про призначення пенсії за вислугу років були додані наступні сканкопії документів: довідка про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; трудова книжка від 24.10.1989 р. серії НОМЕР_3 ; диплом від 28.06.1989 р. серії НОМЕР_4 ; свідоцтво про навчання від 04.06.1986 р; військовий квиток від 12.11.1983 р. серії НОМЕР_5 ; паспорт.

Рішенням від 10.08.2021 року № 050120001656 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що спеціальний стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, не підтверджено, разом з цим повідомлено, що період проходження строкової військової служби з 12.11.1983 по 21.10.1985 року не зараховано до страхового стажу, дата з якої особа матиме право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» ст. 55 Закону 1788 з 04.08.2021 року за умови повторного звернення до ПФУ в тримісячний термін з наданням довідки про підтвердження безпосереднього здійснення організації перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті та метрополітенах.

Оскаржуване рішення відповідач мотивує тим, що позивачем до заяви № 1283 від 04.08.2021 року не було додано довідок на підтвердження безпосереднього здійснення організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, тому у Головного управління не має законних підстав для зарахування спірних періодів роботи до спеціального стажу роботи який дає право на пенсію за вислугу років.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду проходження строкової військової служби з 12.11.1983 року по 21.10.1985 року, відповідач зазначив, що згідно до п. 2.3 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» від 20.06.1974 №162 (діяла до 1993року) та до п. 2.4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» від 29.07.1993 №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу,переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58).

Тож, з позиції відповідача період проходження строкової військової служби з 12.11.1983 року по 21.10.1985 року не зараховано до страхового стажу, оскільки дату початку проходження військової служби дописано іншим кольором, в порушення вимог п. 2.4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Відомості щодо трудового стажу позивача підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_6 від 24.10.1983 року, зокрема і щодо спірних періодів:

- Запис № 6 – в період з 12.11.1983 року по 21.10.1985 року позивач проходив службу в Радянській Армії (військовий квиток НОМЕР_7 );

- Записи №№13-21 в періоди: з 30.06.1989 по 29.05.1996р. помічником машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 29.05.1996 по 31.08.1996р. машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 01.09.1996 по 14.07.2016р. машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017р. машиністом тепловоза в регіональній філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”.

Згідно наданої позивачем довідки №168-777/02 від 27.09.2021 року Локомотивного депо Ясинувата Транспортного концерна «Железные дороги» Государственного предприятия «Донецкая железная дорога» (мовою оригіналу) так званої ДНР, ОСОБА_1 в тому, що він працював повний рабочий день в Локомотивному депо Ясинувата-Східне Донецької залізниці в період з 30.06.1989 року по 28.05.1996 року помічником машиниста тепловозу (наказ № 217 від 29.06.19890); в період з 29.05.1996г по 31.08.1996г машинистом тепловозу (наказ № 81 від 27.05.1996 року; наказ № 239 від 31.08.19960); в Локомотивному депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці в період з 01.09.1996 року по 13.07.2016 року - машинистом тепловозу (наказ № 243 від 02.09.1996 року; наказу № 2/ос от 13.07.2016 року); у Виробничому підрозділі «Ясиноватське локомотивне депо» в період з 14.07.2016 року по 17.07.2017 року машинистом електровозу (наказ № 2/ос від 13.07.2016 року; наказу № 5409/ДН-ос від 10.07.2017 року) виконував роботу з перевезення вантажу та багажу на залізничних магістралях та забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті на посаді помічник машиниста тепловозу, машиниста тепловозу, яка передбачена Списком «вислуга років», підстава Постанова Кабинету Министрів України від 12.10.1992 року № 583, п «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стаж за вислугою років, згідно вказаної довідки, складає 28 років 00 місяців 19 днів.

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) трудовий стаж позивача набутий в період з 01.01.2010 року по березень 2017 року включно обліковується за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ055А1.

Згідно Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року N 435, чинного на момент закінчення спірних періодів пільгового стажу) (далі – Порядок №435), під кодом ЗПЗ055А1 обліковуються робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах,- за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення".

Згідно військового квитка НОМЕР_7 позивача направлено на військову службу 12.11.1983 року, 21 жовтня 1985 року позивача демобілізовано, цифри «12.11» дописано іншим кольором пасти.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, підстави та обставини прийняття оскаржуваного рішення визнаються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до пункту 2-1 «Перехідних положень» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно п. 16 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Згідно пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Виходячи з суті рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Конституції України.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII неконституційними.

З позиції Конституційного Суду України, внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» . А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За змістом оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. а ст. 54, пунктами а, б, в, г, д, е, є, ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказані норми пункту а статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 та від 24.12.2015 № 911 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Матеріалами адміністративної справи встановлено, що позивачу 22 жовтня 2020 року виповнилось 55 років.

Згідно наданої позивачем довідки його пільговий стаж, який підлягає врахуванню для визначення права на пенсію за вислугу років становить 28 років 00 місяців 19 днів.

Надаючи правову оцінку доцільності застосування вказаної довідки при вирішенні адміністративного спору суд вважає, що в даному випадку до вказаних правовідносин підлягають застосуванню "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать .

В такому випадку, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Поряд з цим, аналізуючи записи трудової книжки суд зазначає наступне.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років входять машиністи і помічники машиністів тепловозів; машиністи і помічники машиністів електровозів.

Стаття 48 КЗпП України встановлює, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Згідно підпункту 1 пункту 2.1., пункту 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. До заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1. цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Записи трудової книжки, якими посвідчено спірні періоди, містять найменування професії за якою працював позивач, та яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення».

Щодо незарахування до загального стажу роботи позивача строку військової служби через допис дати іншим кольором пасти суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

В спірних правовідносинах перебування позивача на військовій службі в Радянській Армії підтверджується не тільки даними військового квитка, а і записами трудової книжки, зокрема записом № 6, який не містить жодних недоліків.

Крім того, навіть не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Тож, суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

За приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що саме відповідачу Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню тощо.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано по стажу за вислугою років періоди роботи позивача з 30.06.1989 року по 29.05.1996 року помічником машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 29.05.1996 року по 31.08.1996 року машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 01.09.1996 року по 14.07.2016 року машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 року по 17.07.2017 року машиністом тепловоза в регіональній філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, та до загального стажу строку військової служби з 12.11.1983 року по 21.10.1985 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 10.08.2021 року №050130001656 щодо відмови у призначені пенсії позивачу та його скасування.

Щодо позовних вимог відносно зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до загального стажу та до стажу за вислугою років суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови досягнення встановленого законом пенсійного віку та звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - призначення пенсії, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування спірних періодів до загального стажу та до стажу за вислугою років позивача є варіантів правомірної поведінки від якого він протиправно ухилився.

Враховуючи викладене, зарахування спірних періодів в контексті даного адміністративного спору, не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.

Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід враховувати приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

Щодо розподілу судових витрат відносно сплати судового збору суд зазначає наступне.

Згідно квитанції № 99275 від 25.10.2021 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 726,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в повному обсязі.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Поряд з цим, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 17.08.2021 року та додаткову угоду №1 до договору № 20 про надання правової допомоги.

Згідно додаткової угоди № 1 гонорар адвоката визначається в фіксованій сумі у розмірі 6000,00 грн за складання позовної заяви, оплата гонорару за цим Договором за надання юридичної допомоги проводиться клієнтом при підписання цього договору.

Відповідач в свою чергу проти задоволення вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу заперечує, обґрунтовуючи це завищеним та неспівмірним розміром гонорару.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Враховуючи викладене, оцінивши зміст та складність позовної заяви, суд вирішив відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.08.2021 №050130001656 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву за № 1283 від 04.08.2021р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби з 12.11.1983 по 21.10.1985р. та періоди роботи з 30.06.1989 по 17.07.2017р. до пільгового стажу роботи за вислугу років, а саме: з 30.06.1989 по 29.05.1996р. помічника машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 29.05.1996 по 31.08.1996р. машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне “Донецька ордена Леніна залізниця”; з 01.09.1996 по 14.07.2016р. машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017р. машиністом тепловоза в регіональній філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 2 000,00 (Дві тисячі) грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 726,40 (Сімсот двадцять шість) грн 40 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 17 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко