Рішення № 103251212, 18.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року Справа№200/14044/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – ГУ ПФУ, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії; - зобов`язати поновити нарахування і виплату пенсії з 01.09.2021.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на припинення виплати йому пенсії з підстав, які не передбачені ст. 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов. Зазначає, що позивач є внутрішньо переміщеною особою. 17.09.2021 представник позивача - Корнієнко А.А. звернувся із заявою щодо переведення виплати пенсії позивачу до головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні і не є отримувачем пенсії. Зазначає, що пенсія внутрішньо-переміщеним особам призначається (поновлюється) за відповідною заявою та місцем її подання. При чому, недоотримана сума за час припинення пенсії обліковується та виплачується в окремому порядку. Облік такої заборгованості відбувається за наслідком призначення (поновлення) пенсії. Вважає, що цей порядок ОСОБА_1 був порушений, оскільки була подана заява стосовно переведення виплати за новим місцем перебування, а не заява про поновлення та нарахування пенсії. Крім того зазначає, що заява від 17.09.2021 та додані до неї документи, подавалась представником позивача - ОСОБА_2 , який діяв на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, а не особисто позивачем з оригіналом паспорта громадянина України та ідентифікаційного номера, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. У зв`язку з вищезазначеними обставинами, в Управління не було можливості ідентифікувати особу ОСОБА_1 . Вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є правомірними, Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивач не звертався до Управління із заявою встановленого зразка, а саме про поновлення та нарахування пенсії та у зв`язку з тим, що не було можливості ідентифікувати особу ОСОБА_1 , виплата пенсії не може проводитись.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі. Відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі, витребувано докази.

Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21 грудня 2021 року.

Ухвалою суду від 21 грудня 2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 18 січня 2022 року.

Позивач і представник відповідача до судового засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Перешкоди для розгляду справи в судовому засіданні, визначені ст. 205 КАС України – відсутні.

Приписами ч. 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 05.09.1995.

Також до суду надана копія довідки від 16.09.2021 року № 3008-5000396515 про взяття на облік внутрішньо особи, за якою ОСОБА_1 перемістився з м. Шахтарськ до м. Київ.

Позивач звернувсь до ГУ ПФУ із заявою від 17.09.2021 якою просив провести виплату пенсії за новим місцем проживання.

З розпорядження УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя № 680972 від 13.05.2015 випливає, що позивачу призначена пенсія по інвалідності.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Святошинський район) № 923020839345 від 22.09.2021 виливає, що позивача взято на облік від ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Позивач надав до суду копію довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 8363 від 29.11.2021 в якій зазначено, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку у відповідача і отримає пенсію по інвалідності в розмірі 2 200,00 грн з 18.09.1995 довічно.

Відповідач надав до суду копію рішення Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві Державної адміністрації від 17.11.2021 № 100/35-01/03 «Про скасування дії довідки громадянину ОСОБА_1 ». Цим рішенням скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи громадянину ОСОБА_1 № 3008-5000396515 від 16 вересня 2021 року і внесено про це відомості до Єдиної інформаційної бази про взятих на облік внутрішньо переміщених осіб.

Спірні правовідносини виникли з приводу наявності у відповідача підстав для невиплати позивачу пенсії.

Відповідно до преамбули до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 4 ст. 4 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, про що зазначено в ч. 1 ст. 7 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.

Статтею 27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР передбачено, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Приписами п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом від 09.07.2003 № 1058-IV, не передбачено такої підстави для припинення (зупинення) виплати пенсії, як проживання пенсіонера на тимчасово неконтрольованій владою території України або не підтвердження проживання на певній території в Україні.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання на певній території України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі “Пічкур проти України” (Заява № 10441/06), п.п. 48, 49).

Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачем не доведено наявності об`єктивного та розумного обґрунтування необхідності припинення виплати позивачу пенсії лише через проживання позивача на тимчасово неконтрольованій владою території України або відсутність відомостей про фактичне проживання внутрішньо переміщеної особи.

Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону від 20.10.2014 № 1706-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Проте положення Закону від 20.10.2014 № 1706-VII не визначають правила умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Прийняття законодавцем вказаного Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.

Скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та/або невиконання внутрішньо переміщеною особою обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, не є підставою за наведеними Законами для припинення (призупинення) виплати пенсії.

Суд вважає, що посилання на приписи Закону від 20.10.2014 № 1706-VII, а також Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509; Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам і Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, Порядку здійснення верифікації та моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136, Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595, Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 646 – не може обґрунтовувати правомірність припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу в спірний період.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.

Статтею 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, встановлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України,

Але наведеним спеціальним Законом від 09.07.2003 № 1058-IV не передбачено виплату невиплачених за минулий час сум пенсій на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Щодо посилання відповідача на те, що до ГУ ПФУ звернувся не позивач, а його представник суд зазначає, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, передбачено можливість подання заяви представником заявника.

З урахуванням того, що позивач знаходиться на обліку у відповідача, суд вважає, що у ГУ ПФУ відсутні передбачені Законом від 09.07.2003 № 1058-IV підстави для невиплати пенсії.

Отже, з наведених мотивів суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на своєчасне отримання належної їй пенсії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи те, що позивачу було відстрочено сплату судового збору при поданні позовної заяви, а позов задоволено повністю, судовий збір у розмірі 908,00 грн підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 нарахування і виплату пенсії з 01.09.2021.

Постанова в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць – підлягає негайному виконанню.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повне рішення суду складено 18 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков