Рішення № 103250530, 14.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2022 року Справа№200/13725/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини 3057 Національної гвардії України (87525, Донецька обл., місто Маріуполь, просп.Нахімова, буд.186, код ЄДРОПУ 23313948) про визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 25.08.2021 по 15.09.2021; зобов`язання Військової частини 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 25.08.2021 по 15.09.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем виплачена премія, компенсація за невикористану щорічну основну відпустку, компенсація за додаткову відпустку, вихідну допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, із суттєвим порушенням строків виплати, проте середній заробіток за час затримки розрахунку не виплачено, що зумовило звернення до суду.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що строк звернення до суду щодо вирішення публічно-правового спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, що становить один місяць. Відповідач вважає, що оскільки з позивачем проведено розрахунок 15.09.2021, ураховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом тільки 18.10.2021, то позивачем пропущено строк звернення до суду. суму 9833,60 грн. Також відповідач вказував, що повний розрахунок із позивачем було проведено після надходження відповідних бюджетних асигнувань, запит на отримання яких військовою частиною було направлено заздалегідь. У задоволенні позову просив відмовити.

15.11.2021 відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.03.2017.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини 3057 Національної гвардії України від 25.08.2021 №167 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою старшого офіцера (начальника групи) групи гуманітарного забезпечення сектору по роботі з особовим складом окремого загону спеціального призначення «Азов», звільненого відповідно до ст.26 ч.5 п.2 згідно з підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 16.08.2021 №155 о/с в запас з правом носіння військової форми одягу, та направлено його на військовий облік до Кременчуцького РТЦК та СП Полтавської області, з 25.08.2021.

Цим наказом визначено: виплатити премію за період з 01 по 25 серпня 2021 року у розмірі 100% від посадового окладу; виплатити компенсацію за 21 (двадцять один) календарний день невикористаної основної щорічної відпустки за 2021 рік; матеріальна допомога на оздоровлення за 2021 рік виплачувалась; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2021 році не виплачувалась; виплатити грошову компенсацію за 70 (сімдесят) календарних днів додаткової відпустки, відповідно до статті 16 Закону України «Про відпустки» та статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки; згідно ст.15 закону «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплатити вихідну допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік; вислуга років на військовій службі станом на 25 серпня 2021 року складає: у календарному обчисленні - 25 років 01 місяць 03 дні; у пільговому (без урахування календарної) - 07 років 10 місяців 03 дні; служба разом - 32 роки 11 місяців 064 днів; для виплати одноразової грошової допомоги - 25 років 01 місяць 03 дні.

Кошти у сумі 327789,90 грн від військової частини 3057 Національної гвардії України отримані позивачем на його картковий рахунок 15.09.2021 з позначкою «зарплата, військова частина 3057».

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті другої Закону № 2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з приписами ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу 25.08.2021, а фактичний розрахунок при звільненні проведено 15.09.2021.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з положеннями ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 по справі №240/11214/19 прийшла до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Також, відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, усі виплати при звільненні належать до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України та застосування передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі нездійснення фактичного розрахунку на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

В межах даної справи судом встановлено, що в день звільнення позивачу не було в повному обсязі виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. У подальшому позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вказаних виплат.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність ВЧ 3057 НГУ, яка полягає у ненарахуванні та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 25.08.2021 по 15.09.2021.

При цьому суд зазначає, що розрахунок суми покладається на відповідача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.12.2020 року по справі 521/21718/16-а, від 30.09.2020 року по справі №280/676/19, від 20.02.2018 року по справі №522/5664/17.

За приписами ч.1 та ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Щодо твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 дійшов висновку що у спірних правовідносинах пов`язаних зі звільненням з публічної служби при обчисленні строку звернення до суду, підлягають застосуванню положення КАС України, яким передбачено місячний строк звернення до суду. При цьому для обрахування строку звернення до суду, Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 береться до уваги як момент початку його перебігу саме день остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 15.09.2021. При цьому, до суду із цим позовом позивач звернувся засобами поштового зв`язку 13.10.2021, що вказує на дотримання місячного строку звернення до суду.

Відтак, процесуальний строк позивачем не пропущено.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908 грн.

Отже, оскільки позов задоволено, стягненню на користь позивача підлягає 908 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (87525, Донецька обл., місто Маріуполь, просп.Нахімова, буд.186, код ЄДРОПУ 23313948) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 25.08.2021 по 15.09.2021.

Зобов`язати Військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 25.08.2021 по 15.09.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В.Загацька