Рішення № 103250282, 17.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 р. Справа№200/369/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А)

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила суд: скасувати рішення № 5324 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов`язати відповідача переглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та призначити пенсію з часу подання заяви, з урахуванням загального стажу роботи 32 років 0 місяців 28 днів; пільгового стажу за Списком № 2 - 27 років 11 місяців 1 день.

16 січня 2021 року судом відкрито провадження в адміністративні справі в порядку прощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 15 лютого 2021 року.

11 лютого 2021 року до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, до відзиву додано клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі № 360/3611/20.

15 лютого 2021 року сторони, повідомлені належним чином, в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, враховуючи положення ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суду вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

22 лютого 2021 року ухвалою суду провадження в адміністративній у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі № 360/3611/20.

03 листопада 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 у зразковій справі № 360/3611/20 задоволено частково, мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін, повний текст рішення опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2021 року.

09 грудня 2021 року ухвалою суду провадження у справі поновлено.

З 30 грудня 2021 року по 14 січня 2022 року суддя перебував у відпустці.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 .

Відповідач – Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 37755477, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85001, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А, організаційно-правова форма – орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 13.11.2020 року через портал ПФУ подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте рішенням № 5324 від 17.11.2020 року Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відмовлено в призначенні пенсії, яке вмотивоване тим, що позивач не досягнула 55 років та має загальний стаж роботи 31 рік 8 місяців 21 день, пільговий стаж за Списком № 2 складає - 10 років 9 місяців 22 дні.

Підставою для відмови в призначенні пенсії зазначено недосягнення необхідного пенсійного віку - 54 років.

Позивач вважає дії відповідача протиправними щодо визначення необхідного пенсійного віку та посилається на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, справа № 1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року, згідно якого застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788X11 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-ІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, зокрема: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Щодо часткового неврахування періодів роботи позивача до пільгового стажу, позивач зазначила, що наявний трудовий стаж позивача, повний робочий день на посадах, які відносяться до Списку № 2 - підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує трудову діяльність.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, та вказує на те, що спірні правовідносини регулюються, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 - IV (далі по тексту - Закон № 1058), Постановою Кабінетом Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».

13.11.2020 року позивач звернулась до управління з заявою про призначення пенсії згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

17.11.2020 року головою комісії з припинення прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки на момент звернення позивач не досягла пенсійного віку згідно п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме 54 роки.

Також, зі змісту рішення вбачається, що до пільгового стажу за Законом №1058 не були зараховані періоди роботи з 04.05.1989 по 10.08.1989 на шахті «Красноармійська» у зв`язку з не наданням пакету документів для розгляду на комісії згідно постанови правління Пенсійного фонду України 18-1 від 10.11.2006 року та період роботи з 02.10.1989 по 10.12.1990 в якості машиніста конвеєра та з 11.12.1990 по 20.05.1999 в якості машиніста установок збагачення на ГЗФ «Красноармійська», оскільки позивачем не було надано довідку підтверджуючу пільговий характер.

Відповідач зазначив, що за таких обставин, загальний страховий стаж ОСОБА_1 склав 31 рік 08 місяців 21 день, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 складає 10 років 09 місяців 22 дні.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, серед іншого: 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року (абзац 2 пункту 2 частини другої статті 114 Закону України № 1058-ІУ).

Відповідач звертає увагу суду на те, що станом на час звернення із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла віку 51 рік 10 місяців, при цьому, згідно спірного рішення, підставою для відмови у призначенні пенсії є недосягнення позивачкою віку 54 роки.

Відповідач зазначає, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Управління зазначає, що станом на дату набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії", 11 жовтня 2017 року, позивачу виповнилось 48 років 9 місяців 6 днів, відтак умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають визначатись за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки позивачкою не було досягнуто усіх необхідних умов, а саме віку 50 років.

Отже, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 з моменту набрання законної сили Законом України № 2148-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" з 11 жовтня 2017 року.

Дослідивши надані сторонами докази по справі, суд встановив наступне.

Трудовий стаж позивача підтверджується трудовою книжкою № НОМЕР_3 від 14.09.1987 року, згідно якої стаж роботи позивача в спірні періоди засвідчений записами:

- №№ 3-5 в період з 20.02.1989 року по 10.08.1989 року позивач працювала в ГЗФ «Красноармійська», згідно запису № 4 з 04.05.1989 року позивача переведено машиністом конвеєра 2 розряду, основне виробництво;

- №№ 6-7 в період з 02.10.1989 року по 11.12.1990 року позивач працювала в ГЗФ «Красноармійська» на основному виробництві машиністом конвеєра 2 розряду;

- №№ 7 (далі записи йдуть без нумерації) з 11.12.1990 року по 21.05.1999 року позивач працювала машиністом установки збагачення 2 розряду (навантаження).

Згідно наданої позивачем архівної довідки Виконавчого комітету Добропільської міської ради від 12.12.2018 року №13/06-05/23, ОСОБА_2 працювала на ГЗФ «Красноармійська» в основному виробництві на посаді машиніста конвеєра з 02.10.1989 року, переведена машиністом установок збагачення з 11 грудня 1990 року, звільнена 20.05.1999 року, згідно наказу по ГЗФ «Красноармійська» «Про висновки атестації робочих місць за умовами праці» від 22.12.1994 року №170, професії машиніст конвеєра та машиніст установок збагачення вугілля входять до переліку робочих місць, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням.

Відповідно до наданої позивачем архівної довідки Виконавчого комітету Добропільської міської ради від 12.12.2018 року №13/06-05/02, ОСОБА_2 працювала на ГЗФ «Красноармійська» працювала на посаді прибиральниці виробничих приміщень з 20.02.1989 року, з 04 травня 1989 року переведена машиністом конвеєра, 10 серпня 1989 року звільнена, згідно наказу по ГЗФ «Красноармійська» «Про висновки атестації робочих місць за умовами праці» від 22.12.1994 року №170, професія машиніст конвеєра входить до переліку робочих місць, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням.

На підтвердження викладеного позивачем надано до суду копію наказу по ГЗФ «Красноармійська» «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці» від 22.12.1994 року №170.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_4 від 06.05.2003 року, виданого Виконкомом Білозерської міської ради міста Добропілля Донецької області ОСОБА_2 укладено шлюб з ОСОБА_3 , прізвище дружини після укладення шлюбу « ОСОБА_4 ».

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були по-кладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах через недосягнення віку призначення пенсії та незарахування спірних періодів підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

09 липня 2003 року було прийнято Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

В пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Тобто, приписи п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV встановлюють збільшені показники віку в порівнянні з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Питання достатності у позивача страхового та пільгового стажу не є спірним між сторонами та відповідачем не заперечується.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішуючи спір відносно визначення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.

В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Крім того, колегія суддів зазначила, що «частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Щодо незарахування відповідачем до пільгового стажу позивача періоду роботи з 04.05.1989 по 10.08.1989 на ГЗФ «Красноармійська» у зв`язку з не наданням пакету документів для розгляду на комісії згідно постанови правління Пенсійного фонду України 18-1 від 10.11.2006 року та періоди роботи з 02.10.1989 по 10.12.1990 та з 11.12.1990 по 20.05.1999, оскільки позивачем не було надано довідку підтверджуючу пільговий характер, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву пільговий характер набутого позивачем стажу роботи в спірні періоди, оскільки у трудовій книжці відсутні необхідні записи, які визначають право на пільгове забезпечення.

Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Водночас, згідно пункту 18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, щодо якого вони підтверджують роботу заявника.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383), яким врегульовано застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року

Зазначена постанова набрала чинності 21.08.92, тобто при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право в цей періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації, відповідно до п. 4.1 Порядку № 383)

Згідно п. 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку №383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, Постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 № 18-1, затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії (далі – Порядок №18-1), який визначає, процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника.

Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України (пункт 2).

Відповідно до п.п. 4, 6 Порядку №18-1, комісії створюються при головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких обов`язково включаються представники органів соціального захисту населення, органів Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці. До складу Комісії за згодою включаються представники профспілок та організацій Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні та регіональних організацій роботодавців та їх об`єднань.

Основним завданням Комісії є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття за результатами їх розгляду рішень про підтвердження (відмову в підтвердженні) стажу роботи.

Згідно приписів п.п. 11-13 Порядку №18-1, із заявою про підтвердження стажу роботи (додаток 2) заявник (його законний представник або представник, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - його представник)) може звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування цього органу.

Для підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, до заяви додаються:

документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01 липня 2004 року та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр);

трудова книжка;

документи (за наявності), видані архівними установами, зокрема:

довідка про заробітну плату;

копії документів про проведення атестації робочих місць;

копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати.

Територіальні органи Пенсійного фонду України надають заявникам допомогу у зборі необхідних документів та отриманні через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, витягу з Єдиного державного реєстру в електронній формі для підтвердження стажу роботи.

Заява про підтвердження стажу роботи разом з документами, визначеними у пункті 11, абзаці дев`ятому пункту 12 цього Порядку, протягом п`яти робочих днів передаються на розгляд Комісії.

З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку, що приписи Порядку №18-1 застосовуються не у будь-якому випадку ліквідації юридичної особи-роботодавця без визначення правонаступника, а тільки у разі неможливості підтвердження пільгового характеру роботи особи у спосіб, визначений Порядком №637, тобто неможливості отримати зазначені в цьому Порядку документи (уточнюючі довідки, довідки архівних установ тощо), або відсутності/недостатності в них відповідних відомостей для однозначного встановлення факту виконання протягом визначеного періоду робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, у разі відсутності можливості усунути такі недоліки в інший спосіб.

В справі, що розглядається пільговий характер набутого стажу підтверджується записами трудової книжки (відомості про посаду, період роботи), архівними довідками (атестація робочих місць) та наказом про атестацію робочих місць.

Вказані документи відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення були досліджені.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно дослідивши доводи відповідача, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань його позиції щодо прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Крім того, відповідно до п/п. 14 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз`яснювальну роботу серед населення, надає страхувальникам консультації з питань застосування законодавства про ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, роз`яснює їхні права і обов`язки.

Суд зазначає, орган ПФУ при вирішенні питання про призначення пенсії та розгляді відповідних документів повинен об`єктивного та всебічно встановити всі обставини, які мають значення при прийнятті відповідного рішення (вік особи, наявність необхідного страхового та пільгового стажу), сприяти особі в реалізації її права на пенсійне забезпечення (визначити шляхи усунення недоліків, що стали підставою для неврахування певних періодів) та в межах наданих законом повноважень створювати умови для отримання всіх необхідних документів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 17.11.2020 року №5324 щодо відмови у призначені пенсії позивачу та його скасування.

Щодо позовних вимог відносно зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - зарахування стажу, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що застосування положень пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився.

Крім того, суд враховує наявність у позивача необхідного страхового та пільгового стажу та досягнення 50-тирічного віку.

Враховуючи викладене, призначення пенсії позивачу в контексті даного адміністративного спору, не може бути віднесене до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.

Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 17.11.2020 року № 5324 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та призначити пенсію з 13.11.2020 року з зарахуванням до пільгового стажу позивача періодів роботи з 04.05.1989 по 10.08.1989, з 02.10.1989 по 10.12.1990 та з 11.12.1990 по 20.05.1999 на ГЗФ «Красноармійська».

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід враховувати приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

Згідно квитанції № 0.0.2263012276.1 від 13.09.2021 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами сплату судового збору.

Згідно з ч. 8 ст. 139 КАС України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 ) до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А, ЄДРПОУ 37755477) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 17.11.2020 року № 5324 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та призначити пенсію з 13.11.2020 року з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи з 04.05.1989 по 10.08.1989, з 02.10.1989 по 10.12.1990 та з 11.12.1990 по 20.05.1999 на ГЗФ «Красноармійська».

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 (Вісімсот сорок) грн 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 17 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко