Рішення № 103246486, 09.02.2022, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Шевченко С. В.

Справа № 644/1064/21

Провадження № 2/644/1215/22

09.02.2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді Шевченка С.В., за участю секретаря судових засідань Коломієць О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в процесі розгляду справи уточнивши розмір заявлених вимог збільшивши їх розмір, в кінцевій редакції якого просив стягнути з ТОВ «Українська ливарна компанія» на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 72 321,03 грн. та суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90 800 грн., зазначив, що просить стягнути саме цю суму з належних 209610, 14 грн., відповідно здійсненого ним розрахунку, виходячи з 586 робочих днів за період стягнення з 22.04.2020 року по 29.11.2021 року.

В обгрунтування вимог позивач вказав, що він працював на підприємстві з 07.10.2013 року, на посаді слюсаря по ремонту та обслуговування систем вентиляціх та кондиціонування 5 розряду в енергомеханічну службу ливарного виробництва до 21.04.2020 року. На підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України був звільнений з підприємства за угодою сторін 21.04.2020 року. Після звільнення відповідач не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі. Оскільки заборгованість по заробітній платі на час звернення з позовом до суду йому не виплачена, позивач також просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку та судові витрати.

25.02.2021 року судом постановлена ухвала, якою позовна заява залишена без руху та позивачеві наданий строк для усунення недоліків позову. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24.03.2021 року, після усунення позивачем недоліків вказаного позову, відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадженні з викликом сторін.

В судове засідання позивач та його представник не з’явилися, через канцелярію суду представник позивача подав заяву, в якій зазначив, що на задоволенні позовних вимог наполягає, розгляд справи просив проводити у його відсутність та у відсутність позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового засідань повідомлявся належним чином.

30.11.2021 року через канцелярію суду надійшов відзив підприємства на позовну заяву.

30.11.2021 року до канцелярії суду надійшла уточнена позовну заяву.

29.12.2021 року до канцелярії суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву з тексту якого вбачається, що відповідач не заперечує щодо наявності заборгованості підприємства перед ОСОБА_1 на час його звільнення. Також представник відповідача надав суду на виконання ухвали від 27.01.2021 року зведену відомість на перерахування заробітної плати та інших виплат «Заробітна плата», в яких вказані суми заробітної плати перераховані позивачу підприємством та розрахунковий листок за квітень 2020 р. в якій зазначений розмір заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , що становить 62621,03 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку 4770,92 грн. 77 коп.

Щодо вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати представник відповідача вказав, не погоджується з його розміром та просить відмовити в задоволенні вимог в цій частині. Крім того, вказав, що позивач просить стягнути середній заробіток вказавши суму без зазначення податків та зборів, які входять до неї, що порушує права роботодавця, оскільки призводить до подвійного стягнення з нього податків та зборів та сплаті надмірної суми позивачу. Крім того, відповідач зазначав, що відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, метою застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, є не покарання, а компенсація постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат. Вказав, що орієнтовні майнові втрати позивача у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені майже в 20 разів менші, ніж сума середнього заробітку, яка розрахована позивачем як відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що свідчить про те, що обсяг відповідальності роботодавця в даному випадку є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Стягнення з підприємства суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 90800 грн. призведе до перетворення відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, на каральну санкцію, що протирічить компенсаційному характеру заходів відповідальності в цивільному праві.

Крім того, представник відповідача вказав, що в діях підприємства відсутня вина, оскільки невиплата заборгованості по заробітній платі позивачеві пов`язана з неможливістю здійснити виплату у зв`язку із арештом всіх рахунків підприємства згідно постанови Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Східного міжрегіонального управління МЮ від 20.03.2020 р. за виконавчим провадженням № 61559441, а також обмеженням ведення господарської діяльності, у зв`язку з введенням карантину через гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вказані факти кожний окремо та всі у сукупності свідчать про незаконність та безпідставність позовних вимог, їх суперечність дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді слюсаря по ремонту та обслуговування систем вентиляцій та кондиціонування 5 розряду в енергомеханічну службу ливарного виробництва протягом періоду з 07.10.2013 року по 21.04.2020 року. ОСОБА_1 був звільнений за угодою сторін до ч.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується записами в трудовій книжці належній ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно розрахункового листа за квітень 2020 року борг підприємства на кінець місяця складає 73321,03 грн., в тому числі 4770,92 грн. - компенсація відпустки. З урахуванням сум, які виплачені позивачу підприємством, в розмірі 10700 грн., що підтверджується зведеними відомостями, сума заборгованості підприємства перед позивачем, яка не була йому виплачена на час звільнення, складає 62621,03 грн., в тому числі 4770,92 грн. компенсації відпустки.

Відповідно довідки ПФУ від 24.11.2011 р. сума середньоденної заробітної плати складає 355,99 грн., виходячи з наступного: нарахована заробітна плата за лютий 2020 року складає 12172,66 грн., кількість відпрацьованих днів за лютий 2020 р. - 29 днів; за березень 2020 року нарахована заробітна плата складає 9186,64 грн., кількість відпрацьованих днів за березень 2020 - 31 день.

При звільненні позивача відповідачем з ним не були проведені остаточні розрахунки, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду для захисту свого порушеного права.

Вказана обставина сторонами не оспорюється. Проте, відповідач не погоджуються з сумою розміру заборгованості з заробітної плати, яку просить стягнути з підприємства позивач, вказує, що ОСОБА_1 при зверненні до суду не враховані суми які підприємство виплатило йому в добровільному порядку.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ст.115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відсутність коштів у роботодавця не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з ним підприємством не були проведені остаточні розрахунки, що стало підставою для звернення до суду для захисту свого порушеного права.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв’язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Більш того, відповідно до частини 1 статті 115, ч. 5 ст. 97 КЗпП України, ст. 22, ч. 1 і 6 ст. 24, ч.3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівникам підприємств здійснюється в першочерговому порядку, всі інші виплати здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці.

Оскільки відповідачем було порушено право позивача на отримання заробітної плати в строк та враховуючи надану відповідачем довідку про наявну заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітної плати, з урахуванням вже виплачених позивачеві сум, суд доходить висновку, що вимога позивача є частково обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі наявної заборгованості перед позивачем.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд приймає до уваги наступне.

За змістом статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Крім того суд вказує, що відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому це відшкодування, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов’язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов’язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов’язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до абз. 1 п. 20, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 р. установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 р. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, та призначення пенсії.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють останнього від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини справи, є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. Між тим, суд також приймає до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п.91; 91п.1,2,3,4 постанови).

Судом встановлено, що на час подачі до суду позову, розмір заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 з заробітної плати становить 62621,03 грн., яка станом на час розгляду справи позивачу не виплачена. Суд зазначає, що вказану суму відповідач не оспорює, про що зазначає у відзиві.

Відповідно довідки ПФУ від 24.11.2011 р. сума середньоденної заробітної плати складає 355,99 грн., виходячи з наступного: нарахована заробітна плата за лютий 2020 року складає 12172,66 грн., кількість відпрацьованих днів за лютий 2020 р. - 29 днів; за березень 2020 року нарахована заробітна плата складає 9186,64 грн., кількість відпрацьованих днів за березень 2020 - 31 день.

При звільненні позивача підприємством з ним не були проведені остаточні розрахунки, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду для захисту свого порушеного права.

Вказана обставина сторонами не оспорюється.

Проте, відповідач не погоджуються з сумою такої виплати та взагалі вважає що відсутні підстави для її задоволення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Як роз`яснено судам у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява №26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України N2» наголошується на принципі рівності сторін, як одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод), який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Суд виходячи з положень ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ухвалу суду про витребування доказів відповідач в повному обсязі не виконав, в зв`язку з чим, згідно положень ст. 84 ЦПК України, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з доказів, поданих позивачем, і наявних в матеріалах справи.

Відтак, оскільки відповідач не надав суду запитувану інформацію щодо кількості відпрацьованих днів та розміру заробітної плати за відпрацьовані дні за лютий – квітень 2020 року, суд, згідно положень ст. 84 ЦПК України, при проведенні розрахунку виходить з доказів, поданих позивачем та наявних в матеріалах справи, а саме: приймає до уваги при здійсненні розрахунку середнього заробітку довідку ПФУ від 24.11.2021 р., надану позивачем, з якої вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 355,99 грн. Суд зауважує, що відповідачем не надано жодних документально підтверджених даних, які б спростовували вказаний розмір середньоденної заробітної плати.

В поданому до суду позові ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку станом з 22.04.2020 року по 29.11.2021 року, загалом за 586 днів (а.с.119).

Визначаючи період затримки розрахунку, суд виходить з того, що, оскільки відсутні інші дані, початком перебігу такого строку є наступний день після звільнення ОСОБА_1 , тобто 22.04.2020 року.

Отже, період затримки розрахунку, який починається з 22.04.2020 р. (наступний день після звільнення) та закінчується 29.11.2021 р., складає 402 робочі дні. Відтак, розмір середнього заробітку з цей період становить 143107,98 грн. (355,99 грн. х 402 днів).

Суд вказує, що позивачем кількість робочих днів вказана помилково, бо в цей період ним не враховані вихідні та святкові дні.

Поряд з цим, суд приймає до уваги, що відповідачем на час звернення позивача до суду не здійснена виплата заборгованості з заробітної плати. Між тим, суд також враховує, що позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку 16.02.2021 року, хоча судовий наказ про стягнення на користь ОСОБА_1 нарахованої але не виплаченої заробітної плати з відповідача був скасований 14.09.2020 року. Крім того суд, звертає увагу, що провадження по справі було відкрите 24.03.2021 р., оскільки позивачеві був наданий строк для усунення недоліків позовної заяви з якою позивач звернувся до суду. Відтак, враховуючи матеріали справи суд не вбачає випадків зловживання відповідача процесуальними правами які б обумовили затягування її розгляду. Також суд звертає увагу, що позивачем уточнені позовні вимоги 29.11.2021 р., хоча з часу відкриття провадження по справі він мав достатньо часу для їх уточнення. Відтак, уточнення позовних вимог після перебування справи в провадження суду з 24.03.2021 року по 29.11.2021 року, призвело до збільшення первісної суми вимог більш ніж в двічі, тобто штучного збільшення розміру компенсаторних виплат.

Також, суд приймає до уваги, що затримка у проведенні розрахунку з виплати позивачеві заборгованості з заробітної плати, пояснюється важким економічним становищем на підприємстві, про що зазначає відповідач у відзивах на позов та на уточнену позовну заяву, відповідно відсутності вини підприємства у невиплаті заборгованості з заробітної плати.

Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що така затримка спричинила йому майнові втрати, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, до 20000 грн., при цьому суд також приймає до уваги розмір заборгованості з заробітної плати (62621,03 грн.) та період затримки розрахунку з позивачем.

Доводи відповідача щодо необхідність у відмові в задоволенні оспорюваної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не приймаються судом, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства та інтересам позивача.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами пункту 171.1 статті 171, п. 14.1.180 ст. 14 ПК України, ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №359/10023/16-ц роз`яснено, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

В постанові по справі №569/3637/19 від 12 лютого 2020 року (провадження №61-14649св19) Верховний Суд також вказав, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає вказану суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Крім того, згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволені, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908 грн. (за заявлену вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі).

Позивачем був сплачений судовий збір з вимоги про стягнення середнього заробітку в розмірі 908 грн.

Оскільки вимога в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволена частково, відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 200 грн. (90800 грн.- заявлені позивачем вимоги : 20000 грн. - задоволені позовні вимоги =4,54 частина задоволених вимог; 908 грн : 4,54 = 200 грн).

На підставі до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 161, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 62621,03 грн.

Виплату заборгованості провести без утриманням з цієї суми відповідних податків та інших обов’язкових платежів.

На підставі до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 000 грн.

Виплату середнього заробітку провести з утриманням з цієї суми відповідних податків та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» на користь держави витрати з оплати судового збору у розмірі 908 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 200 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 14.02.2022 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Ливарна Компанія», код ЄДРПОУ 32759676, місцезнаходження: пр-т Московський, б.277, м.Харків, 61055.

Суддя С.В.Шевченко