Ухвала суду № 103243992, 10.02.2022, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу "10" лютого 2022 р.

Справа 937/11731/21

Провадження № 2/937/1197/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«10» лютого 2022 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Сметаніної А.В.,

за участі секретаря – Овечкіної Т.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 20 406,93 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15 624,00 грн.

Ухвалою суду від 06.12.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 10.02.2022 року об 14-00 годині.

Представник позивача в судове засідання не з?явився, від нього надійшла заява з проханням розглядати справу за його відсутності та відсутності відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить особистий підпис уповноваженої особи в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Під час вивчення матеріалів справи виявлено обставини, які свідчать про недодержання позивачем вимог, передбачених законом для звернення до суду, які перешкоджають розгляду справи та дають підстави для залишення зазначеної позовної заяви без руху.

Судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 ЦПК України.

Так, відповідно до п. 5 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивач зазначає, що його було звільнено з посади 19.05.2020 року.

До суду з позовними вимогами позивач звернувся 01.12.2021 року.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпПУкраїни, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати N 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі N 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулуза своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 910/4518/16 (провадження N 12-301гс18) та постанові Об?єднаної Палати Верховного Суду у справі N 369/10046/18 (провадження N 61-9664сво19).

Оскільки КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду, то встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 559/321/16-ц (провадження 4-367цс18).

Проте позивач, звернувшись до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не порушує питання про поновлення цього строку та не зазначає поважні причини його пропуску.

Враховуючи викладене, позивачу необхідно, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, уточнити зміст позовних вимог та виклад обставин, які підтверджують поважність причин пропуску звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку.

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Оскільки за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плата поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 910/4518/16 (провадження N 12-301гс18).

Згідно п. 1.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з відповідними змінами, станом на 01 січня 2021 року, за розгляд позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Оскільки позивач звернувся до суду 01.12.2021, то відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року складає 2 270,00 гривень.

Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку у розмірі 908 грн. за наступними реквізитами: р/р отримувача UA968999980313171206000008491, отримувач коштів - Мелітопольське УК/Мелітополь/ 22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), коди отримувача (код ЄДРПОУ) 37941997, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу 101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків – фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області (назва суду, де розглядається справа).

Відповідно до ч.ч. 11-13 ст.187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

За таких підстав, після відкриття провадження у справі, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 ЦПК України, суд у відповідності до ч. 11 ст.187 ЦПК України залишає позовну заяву без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених вище недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 95, 175, 177, 185, 187, 260, 261 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Мелітопольський завод «Гідромаш» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 5 /п`ять/ днів з дня отримання ним копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

У разі, якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк встановлений судом, позовну заяву буде залишено без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду

Запорізької області: А.В Сметаніна