Рішення № 103236975, 04.02.2022, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/407/21

Провадження № 2/486/38/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року м. Южноукраїнськ

Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,

при секретарі Деменко К.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнськ Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Южноукраїнська міська ради Миколаївської області про позбавлення права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом примусового виселення без надання іншого житла,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_3 , третя особа Южноукраїнська міська рада Миколаївської області

В С Т А Н О В И В:

16 березня 2021 року до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом примусового виселення без надання іншого житла.

Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до заповіту померлої ОСОБА_4 , яка була її тіткою, вона є спадкоємцем її майна, а саме, двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Син ОСОБА_4 – ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями. В даній квартирі за згодою матері, як член її сім`ї зареєстрований ОСОБА_2 . Після набуття нею права на спадщину останній продовжує проживати в квартирі без відповідних правових підстав. Вона має намір проживати у зазначеній квартирі разом із своєю сім`єю, однак не мають можливість цього зробити, оскільки відповідач порушує її права як власника житла. У добровільному порядку відповідач відмовляється звільнити житло та знятись з реєстрації.

Ухвалою суду від 01 квітня 2021 року залучено до участі у розгляді цивільної справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Южноукраїнську міську раду Миколаївської області.

Позивач в судовому засіданні в режимі відеоконференції позов підтримала в повному обсязі. Пояснила, що вона працює одна, у неї одна дитина-інвалід, відповідач не сплачує комунальні послуги з моменту приїзду в м. Южноукраїнськ, тобто з 1993 року, тому вона звернулась до суду із позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Вона спочатку сплачувала заборгованість за комунальні послуги, а потім перестала сплачувати. Брат відповідача погрожує їй, що її діти залишаться сиротами. З даного приводу в поліцію вона не зверталась. Чому мати відповідача склала заповіт на неї вона не знає. Бажає розпорядитись належною їй квартирою.

Відповідач позов не визнає, вказує, що не має іншого житла. Заборгованість за комунальні послуги він оплатив. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача пояснив, що ОСОБА_2 проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 1993 року, іншого житла немає. Як зазначала в позові позивач, квартиру їй заповіли для збереження житла. Крім того, розпорядитись вказаним майном позивач може і без визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Тому підстави для його виселення у позивача відсутні.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав суду клопотання із проханням розглядати справу без участі представника.

Заслухавши позивача, відповідача та його представника, дослідивши докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 липня 2020 року /а.с. 8/ на підставі заповіту, посвідченого Коноваленко В.В., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області 10 вересня 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 525 спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , э ОСОБА_1 . Спадщина складається з квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 /а.с. 9/.

Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) станом на 09 лютого 2021 року /а.с. 10/ в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2 з 1993 року. Вказане підтверджується відповіддю на запит ЦНАП від 18 березня 2021 року /а.с. 18/.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Зазначений висновок містить постанова Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).

А, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла, про що зазначив Качаційний цивільний суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження провадження № 61-1634св19).

У позові ОСОБА_1 , як новий власник спірної квартири, з посиланням на статтю 109 ЖК України просила позбавити відповідача права користування жилим приміщенням, усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом примусового виселення без надання іншого житла, як члена сім`ї колишнього власника житла без надання іншого житлового приміщення.

Суд вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло внаслідок яких ОСОБА_2 може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченком, оскільки іншого житла він не має.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 набув право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім`ї своєї матері ОСОБА_4 , яка, згідно позову є тіткою спадкоємиці.

ОСОБА_2 з 1993 року зареєстрований у спірній квартирі. Крім того, ОСОБА_1 знала, що ОСОБА_2 проживає у квартирі, та могла з`ясувати в нього підстави такого проживання, а також довідатися про його наміри щодо подальшого проживання у квартирі після її відчуження або про його відмову від свого права та готовність звільнити квартиру у такому випадку.

Тобто спадкоємець за певної обачності мав реальну можливість дізнатися про обтяження квартири у вигляді права користування члена сім`ї колишнього власника квартири.

Таким чином, заявник міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості, однак цього не зробила.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме частині 1 статті 2 ЦПК України, згідно якого завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Після смерті ОСОБА_4 та переходу права власності на підставі заповіту на квартиру до позивача, право власності ОСОБА_4 на квартиру припинилося, але на момент набуття права власності на квартиру ОСОБА_1 , син померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у спірній квартирі на час розгляду справи.

Підстави для виселення особи без надання іншого жилого приміщення передбачені у статті 116 ЖК України. Позивачем таких підстав не зазначено.

Необхідно зазначити, що відповідач не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й статтею 116 ЖК України, для його виселення відсутні.

Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Оскільки позивач, оформлюючи право власності на спадкове майно, знала про проживання в ньому відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, ймовірно, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявила розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясувала, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, то суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки ані у ЦК України, ані у ЖК України не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК України та стаття 405 ЦК України).

До того ж суд звертає увагу на той факт, що відповідач, у разі відсутності заповіту, міг бути спадкоємцем 1 черги після смерті матері.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Южноукраїнська міська ради Миколаївської області про позбавлення права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом примусового виселення без надання іншого житла.

Повне рішення буде складено протягом десяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. При проголошенні в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне ім`я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Каховка Херсонської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Каховка, Херсонської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне ім`я представника відповідача: ОСОБА_3 , адвокат, АДРЕСА_4 .

Повне найменування третьої особи: Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, 55002, вул. Дружби народів, б.48, м. Южноукраїнськ, Миколаївської області, код ЄДРПОУ 33850880.

Суддя Южноукраїнського

міського суду Г.А. ДАЛМАТОВА

__________

Повне рішення складено 14 лютого 2022 року.