Рішення № 103226477, 26.01.2022, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/5364/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Філянович О.І., позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Сорохана І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Чернівецького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно позовної заяви в новій редакції від 27 жовтня 2021 року, позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/240-к “Про звільнення ОСОБА_1 ”;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді помічника судді Чернівецького апеляційного суду з переведенням на вакантну посаду помічника судді, строком до моменту зайняття вакантної посади судді, за якою закріплена вакантна посада помічника;

- стягнути з Чернівецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 вересня 2021 року до дня поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 01 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано докази у Чернівецького апеляційного суду.

Ухвалою суду від 10 листопада 2021 року клопотання позивача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження задоволено та вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 11 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує про незаконність її звільнення із займаної посади помічника судді Чернівецького апеляційного суду, оскільки відповідачем порушено вимоги пунктів 11 та 12 Положення про помічника судді, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 18 травня 2018 року №21. Зокрема, позивач зазначала про подання нею письмової заяви на переведення на вакантну посаду помічника судді і згоду на виконання повноважень додаткового помічника та про наявність у Чернівецькому апеляційному суді декількох вакантних посад помічників судді. Однак, на її думку, відповідачем безпідставно не було враховано указаних обставин та протиправно 09 вересня 2021 року прийнято наказ про звільнення із займаної посади помічника судді. Крім цього, позивач наголошувала на незаконності оскаржуваного звільнення 09 вересня 2021 року і з огляду на перебування її у тимчасовій непрацездатності (на лікарняному) в період з 08 вересня 2021 року по 17 вересня 2021 року, що є порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідач щодо позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні повністю. У поданих до суду заявах по суті справи вказував про законність звільнення позивача із займаної посади. При цьому зазначав, що позивач призначена на посаду помічника судді за трудовим договором на визначений строк – час виконання суддею Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_2 повноважень зі здійснення правосуддя та не довше ніж на період перебування судді у штаті суду. У зв`язку із поданням вказаного судді, якого звільнено у відставку та відраховано зі штату суду 09 вересня 2021 року, про звільнення помічника судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 від 09 вересня 2021 року, позивача і було звільнено в цей же день із займаної посади згідно пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України. Поряд з цим відповідач вказував і про відсутність подань інших суддів Чернівецького апеляційного суду щодо призначення позивача на посаду помічника судді (додаткового помічника). Щодо тверджень позивача про незаконність її звільнення із займаної посади під час перебування на лікарняному, то відповідач вказував про безпідставність таких, оскільки Кодексом законів про працю України заборона на звільнення працівників, які знаходяться на лікарняному, розповсюджується лише на випадки звільнення з ініціативи роботодавця. Між тим, в даному випадку позивача звільнено зі займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

У судовому засіданні 26 січня 2022 року позивач заявлені у позовній заяві в новій редакції вимоги підтримала з підстав, викладених у поданих нею заявах по суті справи. Просила суд позов задовольнити повністю.

Натомість відповідач щодо задоволення позову заперечував з підстав, наведених у поданих ним заявах по суті справи. Просив суд у позові відмовити повністю.

Крім цього, ухвалами суду, постановленими без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, від 26 січня 2022 року клопотання позивача про визнання доказів недостовірними та недопустимими і допит свідків, а також про відсторонення від представництва юридичної особи в суді ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі частини другої статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді помічника судді Чернівецького апеляційного суду.

Так, згідно подання судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_2 від 09 листопада 2018 року, заяви про призначення на посаду від 09 листопада 2018 року та наказу Чернівецького апеляційного суду від 09 листопада 2018 року №05-05/40-к, позивач була призначена на посаду помічника судді Чернівецького апеляційного суду з 09 листопада 2018 року за строковим трудовим договором на час виконання ОСОБА_2 повноважень зі здійснення правосуддя у Чернівецькому апеляційному суді.

07 вересня 2021 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення №1944/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Чернівецького апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».

На підставі вказаного рішення наказом Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/238-к «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 » припинено трудові відносини ОСОБА_2 , судді Чернівецького апеляційного суду, з Чернівецьким апеляційним судом та відраховано його зі штату суду 09 вересня 2021 року у зв`язку зі звільненням з просади судді у відставку.

Водночас 09 вересня 2021 року суддею ОСОБА_2 подано керівнику апарату Чернівецького апеляційного суду Сорохану І.В. подання про звільнення помічника судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 .

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 07 вересня 2021 року №1944/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_2 з посаді судді Чернівецького апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», наказу Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/238-к «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 », подання судді Колотило О.О. від 09 вересня 2021 року, наказом Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/240-к “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено з посади помічника судді з 09 вересня 2021 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що у заяві від 09 вересня 2021 року, адресованій керівнику апарату Чернівецького апеляційного суду Сорохану І.В., ОСОБА_1 просила перевести її на рівнозначну посаду, а саме: на вакантну посаду помічника судді Чернівецького апеляційного суду з дотриманням гарантій, передбачених законодавством.

У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначено і про те, що з 08 вересня 2021 року вона перебуває на лікарняному, про що повідомлено 08 вересня 2021 року відділ кадрів у телефонному режимі.

Також у заяві ОСОБА_1 надає згоду на виконання повноважень додаткового помічника іншого судді, у якого найбільше судове навантаження у разі написання ним подання.

Вказану заяву отримано Чернівецьким апеляційним судом 13 вересня 2021 року, вх.6657/21, про що свідчать відповідні відмітки на заяві.

У листі від 15 вересня 2021 року №05-22/62/2021, адресованому позивачу, керівник апарату суду повідомив про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки така надійшла на адресу суду після винесення наказу про її звільнення, а також з огляду на відсутність відповідного подання судді про виконання позивачем повноважень додаткового помічника на момент звільнення.

Згідно наявних у справі матеріалів та визнавалось її сторонами у судовому засіданні, позивач ознайомилась із наказом Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/240-к “Про звільнення ОСОБА_1 ” та отримала трудову книжку 13 вересня 2021 року.

За таких обставин, не погоджуючись із звільненням з посади помічника судді, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту частини першої статті 92 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі – Закон №889-VIII у редакції на час виникнення спірних відносин) до посад патронатної служби належать посади помічників суддів.

Згідно частин другої та третьої статті 92 Закону №889-VIII працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи або на час діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений.

Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи або припинення діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.

Частиною четвертою статті 92 Закону №889-VIII передбачено, що на працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41-43-1, 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Так, згідно статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі – Закон №1402-VIII у редакції на час виникнення спірних відносин) кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і вільно володіє державною мовою. Помічники суддів Верховного Суду повинні також мати стаж професійної діяльності у сфері права не менше трьох років.

Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді.

Відповідно до вимог Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу» розроблено Положення про помічника судді, що затверджено Рішенням Ради суддів України 18 травня 2018 року №21 (далі – Положення №21 у редакції на час виникнення спірних відносин), яке визначає єдині засади й умови діяльності, правовий статус особи, яка займає посаду помічника судді.

Пунктом 1 Положення №21 передбачено, що відповідно до частини першої статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України. Правовий статус, умови діяльності помічників судді визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 92 Закону України «Про державну службу», нормативно-правовими актами з питань оплати праці працівників патронатних служб і цим Положенням.

Посади помічників судді належать до посад патронатної служби, на які не поширюється дія Закону України «Про державну службу», крім статті 92 Закону України «Про державну службу».

Згідно пункту 2 Положення №21 помічник судді - це працівник патронатної служби у суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя.

Відповідно до пункту 7 Положення №21 судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Пунктом 8 Положення №21 визначено, зокрема, що помічник судді призначається на посаду на строк повноважень безпосереднього керівника та не довше ніж на період перебування безпосереднього керівника у штаті суду.

Відповідно до пункту 11 Положення №21 у разі тривалої (понад два місяці) відсутності судді (соціальна відпустка, відрядження, відсторонення від посади тощо), а також з моменту закінчення (припинення) повноважень судді з відправлення правосуддя з визначених законом підстав або звільнення судді з займаної посади, припинення повноважень члена Ради суддів України у встановленому законом порядку, помічника (помічників) судді за його (їх) згодою за наказом керівника апарату суду може бути переведено на іншу посаду працівника апарату суду, яка не належить до посад державної служби.

Крім того, у зазначених випадках на такого (таких) помічника (помічників) судді може на певний строк у встановленому законом порядку покладатися виконання повноважень додаткового помічника іншого судді (суддів), у якого (яких) найбільше судове навантаження, про що на підставі подання відповідного судді та особистої заяви помічника судді видається наказ керівника апарату суду.

У разі відсутності згоди помічника (помічників) судді на переведення на іншу посаду працівника апарату суду чи виконання повноважень додаткового помічника іншого судді, або за умови неможливості переведення працівника за його згодою на посаду помічника судді або іншу посаду в апараті суду він (вони) підлягає (підлягають) звільненню з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Згідно ж пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до пункту 12 Положення №21 трудові відносини з помічником (помічниками) судді припиняються в день припинення повноважень безпосереднього керівника та/або в день відрахування безпосереднього керівника зі штату суду або в день ухвалення з`їздом суддів України рішення про обрання Ради суддів України в новому складі. Наказ про звільнення видається керівником апарату відповідного суду на підставі подання безпосереднього керівника та/або на підставі наказу про відрахування безпосереднього керівника зі штату суду.

Помічник судді може бути звільнений з посади за наказом керівника апарату суду в порядку, визначеному законодавством про працю, на підставі або заяви про звільнення за власним бажанням, або за поданням судді, в тому числі в зв`язку з дискредитацією помічника судді (вчинення такого проступку помічником, що підриває довіру та авторитет судової влади, суду та/або конкретного судді в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби в якості помічника судді), або у випадках, визначених пунктом 11 цього Положення чи в порядку врегулювання конфлікту інтересів згідно із законодавством.

У разі припинення повноважень судді відповідного суду та звільнення судді з займаної посади у встановленому законом порядку, помічник судді звільняється із займаної посади з дотриманням гарантій, передбачених законодавством.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що посада помічника судді належить до патронатної служби, призначення на яку та звільнення з якої проводиться керівником апарату суду за поданням судді, який самостійно здійснює добір помічника. При цьому призначення на посуду помічника судді обумовлено строком повноважень безпосереднього керівника, тобто судді, та не довше ніж на період перебування безпосереднього керівника у штаті суду.

Також указаними нормами визначено умови, за яких помічник судді у разі звільнення судді із займаної посади може й надалі працювати в апараті суду.

Так, у разі звільнення судді з займаної посади помічника судді за його згодою наказом керівника апарату суду може бути переведено на іншу посаду працівника апарату суду, яка не належить до посад державної служби.

Крім цього, у разі звільнення судді з займаної посади на помічника такого судді може на певний строк у встановленому законом порядку покладатися і виконання повноважень додаткового помічника іншого судді, у якого найбільше судове навантаження. Для цього необхідна як особиста заява помічника судді, так і подання судді, після чого керівником апарату суду видається відповідний наказ.

Однак, якщо помічник суді не надав своєї згоди на переведення на іншу посаду працівника апарату суду чи згоди на виконання повноважень додаткового помічника іншого судді, або за умови неможливості переведення працівника за його згодою на посаду помічника судді або іншу посаду в апараті суду, то він підлягає звільненню з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, тобто у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Підставами для звільнення помічника судді із займаної посади за наказом керівника апарату суду є або його заява про звільнення за власним бажанням, або подання судді, в тому числі в зв`язку з дискредитацією помічника судді, або випадки, визначені пунктом 11 Положення №21 чи в порядку врегулювання конфлікту інтересів згідно із законодавством.

Водночас встановлено і обов`язок дотримання гарантій, передбачених законодавством, при звільненні помічника із займаної посади у разі звільнення судді із займаної посади.

Як вбачається з обставин справи, позивач була призначена на посаду помічника судді Чернівецького апеляційного суду за строковим трудовим договором на час виконання суддею цього суду ОСОБА_2 повноважень зі здійснення правосуддя. Після прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Чернівецького апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, відповідачем прийнято наказ про відрахування указаного судді зі штату суду, а суддею ОСОБА_2 , у свою чергу, подано керівнику апарату суду подання про звільнення позивача із займаної посади помічника судді. При цьому жодним іншим суддею Чернівецького апеляційного суду не було подано керівнику апарату суду подання щодо призначення позивача його помічником (додатковим помічником).

За таких обставин та враховуючи наведені вище норми, якими передбачено особливий порядок призначення на посаду та звільнення з посади помічника судді, суд приходить до висновку про наявність у відповідача підстав для звільнення позивача із займаної посади помічника судді у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Щодо посилань позивача на подання нею керівнику апарату суду заяви від 09 вересня 2021 року, у якій вона просила перевести її на рівнозначну посаду - на вакантну посаду помічника судді Чернівецького апеляційного суду, а також надавала згоду на виконання повноважень додаткового помічника іншого судді, у якого найбільше судове навантаження, то така заява сама по собі без наявності письмового подання судді Чернівецького апеляційного суду щодо призначення позивача на посаду помічника такого судді (у разі відсутності у судді Чернівецького апеляційного суду помічника) або щодо призначення додатковим помічником (для суді, у якого найбільше судове навантаження), не могла слугувати підставою для задоволення вимог заяви та прийняття керівником апарату суду відповідного наказу.

Суд, з огляду на наведені вище норми, наголошує, що однією із обов`язкових умов для призначення особи на посаду помічника судді чи покладення на особу, яка перебуває на посаді помічника судді, якого звільнено із займаної посади, виконання повноважень додаткового помічника іншого судді, у якого найбільше судове навантаження, є наявність відповідного подання судді цього суду, що фактично свідчить про його бажання працювати з такою особою.

Втім, як вбачається зі встановлених обставин справи, жодним із працюючих суддів Чернівецького апеляційного суду не було подано керівнику апарату суду відносно позивача указаного подання.

Крім цього, згідно матеріалів справи та повідомлень відповідача у листах від 08 листопада 2021 року №05-22/83/2021 вих., від 22 грудня 2021 року №05-22/103/2021 вих., в Чернівецькому апеляційному суді станом на час виникнення спірних відносин не було вакантних посад помічника судді, про що зазначала позивач.

Також суд звертає увагу і на те, що у зв`язку із звільненням судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_2 із займаної посади та відрахуванням його зі штату суду, позивач ні у заяві від 09 вересня 2021 року, ні в будь-якій іншій заяві не надавала своєї згоди на переведення її на іншу посаду працівника апарату суду, яка не належить до посад державної служби, що згідно приписів пункту 11 Положення №21 у разі звільнення судді із займаної посади є одним із варіантів не звільнення з роботи помічника такого судді та залишення його в апараті суду.

Водночас матеріалами справи і не підтверджується наявність у Чернівецькому апеляційному суді станом на час виникнення спірних відносин вакантних посад працівників апарату суду, які не належать до посад державної служби.

Враховуючи викладене, доводи позову про порушення відповідачем норм Положення №21 щодо процедури звільнення з посади помічника судді є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні позивачем норм матеріального права, які врегульовують спірні відносини. На переконання суду, відповідач мав правові підстави для звільнення позивача із займаної посади.

Поряд з цим суд погоджується із твердженням позивача про неврахування відповідачем при винесенні оскаржуваного наказу вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року N 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України .

Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Згідно статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Частиною п`ятою статті 88 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що рішення чи висновок Суду є остаточним і не може бути оскарженим.

Наведене в сукупності із приписами абзацу 3 пункту 12 Положення №21 дає суду підстави вважати, що положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України розповсюджуються і на осіб, які займають посаду помічника судді, а тому суд відхиляє доводи відповідача про їх не застосування до спірних у цій справі відносин.

Згідно із частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі №389/2004/16-ц (провадження №61-3903св20) міститься висновок щодо застосування частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Судом касаційної інстанції зазначено, що наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Аналогічний за змістом висновок висловлений також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №545/1151/16-ц (провадження N 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі №522/3410/15-ц (провадження N 61-43676св18), від 16 червня 2020 року у справі №750/8456/17 (провадження N 61-22946св18).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18 (провадження №14-670цс19) відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі №6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі №6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі №640/10761/14-ц. Зокрема, зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

З наявного у справі листка непрацездатності Серія АДР №965161 Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 з 08 вересня 2021 року по 17 вересня 2021 року звільнена від роботи, стати до роботи вказано 18 вересня 2021 року.

Таким чином, оскільки з 08 вересня 2021 року по 17 вересня 2021 року включно позивач була тимчасово непрацездатна (перебувала на лікарняному), то відповідач не вправі був її звільняти із роботи із займаної посади саме 09 вересня 2021 року, про що протиправно зазначено в оскаржуваному наказі.

У ході судового розгляду справи позивач наголошувала на тому, що відповідачу було відомо про перебування її на лікарняному.

Крім цього, як вбачається із заяви від 09 вересня 2021 року, у ній ОСОБА_1 зазначає відносно перебування з 08 вересня 2021 року на лікарняному та зазначає про повідомлення про це 08 вересня 2021 року відділ кадрів у телефонному режимі.

Особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак у ході судового розгляду цієї справи відповідачем не спростовано указаних вище тверджень позивача та на підставі належних і достовірних у розумінні статей 73 та 75 Кодексу адміністративного судочинства України доказів не доведено незнання про перебування позивача у тимчасовій непрацездатності станом на 09 вересня 2021 року. При цьому в ході судового розгляду справи відповідач визнавав факт відсутності позивача на роботі 09 вересня 2021 року.

Водночас, враховуючи указані вище висновки суду касаційної інстанції та висновки суду у спірних відносинах по цій справі, звільнення позивача в період її тимчасової непрацездатності не може слугувати для визнання незаконним оскаржуваного звільнення та, відповідно, для рішення про поновлення її на посаді помічника судді, а є фактично підставою для зміни дати звільнення з « 09 вересня 2021 року» на « 20 вересня 2021 року» (18 та 19 вересня 2021 року припадає на суботу та неділю, тобто на вихідні дні).

Повноваження адміністративного суду при вирішенні справи наведені у статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої цієї статті при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно пунктів 2 та 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/240-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині дати звільнення позивача із займаної посади помічника судді із одночасним зобов`язанням відповідача внести зміни до названого індивідуального акта щодо дати звільнення позивача із займаної посади помічника судді, а саме: з « 09 вересня 2021 року» на « 20 вересня 2021 року».

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої – третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів наявність підстав для звільнення позивача із займаної посади. Натомість доводи позивача в обґрунтування заявлених вимог, за виключенням посилань про неврахування відповідачем вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, є безпідставними та необґрунтованими. Тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/240-к “Про звільнення ОСОБА_1 ” в частині дати звільнення ОСОБА_1 із займаної посади помічника судді.

Зобов`язати Чернівецький апеляційний суд внести зміни до наказу Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року №05-05/240-к “Про звільнення ОСОБА_1 ” щодо дати звільнення ОСОБА_1 із займаної посади помічника судді, а саме: з « 09 вересня 2021 року» на « 20 вересня 2021 року».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 січня 2022 року.

Повне найменування учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Чернівецький апеляційний суд (58002, м. Чернівці, вул. Центральна площа, 9, ЄДРПОУ 42255464).

Суддя О.П. Лелюк