Рішення № 103226374, 31.01.2022, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/4726/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0284 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:

- винести рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0284 (далі - відповідач), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину А0284, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- стягнути із Військової частини А0284 на користь ОСОБА_1 , середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 08.10.2019 року по день фактичного розрахунку з розрахунку 700,82 грн в день.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в період з 08.10.2013 р. по 07.10.2019 р. проходив військову службу у Збройних Силах України. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, що є порушенням вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем подано відзив на позов, відповідно до змісту якого заперечував щодо задоволення позовних вимог. Вказував, що на час звільнення позивача, відповідачем здійснено всі необхідні розрахунки. Зазначав, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не передбачена законодавством.

Дослідивши письмові докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.09.2015 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

04.10.2019 р. згідно витягу з наказу №108-РС старшого сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта - командира міномета мінометного взводу мінометної батареї десантно-штурмового батальйону, звільнено з військової служби відповідно до п.2 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у запас за підпунктом "а" (у зв`язку з закінченням контракту).

позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

12.07.2021 р. листом військова частина А0284 повідомила позивача, що виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій, здійснюється виключно на підставі відповідних рішень суду.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку вказаним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон, який встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи є Закон України "Про відпустки" від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР)

Статтею 4 Закону 504/96-ВР встановлені види щорічних відпусток, а саме основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3552-XII від 22.10.93 визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (далі - Закон 3551-ХІІ).

Статтею 12 Закону №3551-ХІІ встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п.12).

Згідно статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Статтею 10 Закону №504/96-ВР розділу ІІ "Щорічні відпустки" регламентований порядок надання щорічних відпусток.

Згідно з пункту 8 частини 13 статті 10 Закону №504/96-ВР щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказані норми аналогічні нормам п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Системний аналіз наведеного вище, дає підстави вважати, що позивачеві, який не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні відповідачем повинно нараховуватись та виплачуватись компенсація за невикористану відпустку.

Слід зазначити, що Верховний Суд у рішенні від 16.06.2019 року по справі №620/4218/18 зазначив, що відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року, залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.06.2019 року по зразковій справі №620/4218/18, також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 №3551-ХІІ з 2015 року по 2019 рік, що на думку суду є протиправною бездіяльністю відповідача.

Стосовно стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні з 08.10.2019 по день фактичного розрахунку з розрахунку 700,82 грн в день, суд зазначає наступне.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153/2008, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Згідно п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ст.117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Суд враховує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233,116,117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19.

Враховуючи те, що повного розрахунку із позивачем на момент винесення рішення у справі не проведено, докази протилежного у матеріалах справи відсутні, суд вважає, що саме після набрання рішенням законної сили виникне обов`язок щодо сплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. У випадку невиконання такого обов`язку, у позивача виникне право на звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають як передчасно заявлені.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені обставини та норми законодавства, які їх регулюють, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд не вирішує питання про відшкодування судових витрат позивача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0284, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину А0284, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Військова частина А0284 (вул. Стрийська, 88, м.Львів, 79026, код ЄДРПОУ 08474967)

Суддя І.В. Маренич