Рішення № 103226019, 04.02.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року справа № 580/10349/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Паланської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

01.12.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) про визнання незаконним та скасування рішення Паланської сільської ради (далі – відповідач) від 03.06.2021 №14-62/VIII про скасування рішення від 24.03.2021 №10-45/VIII “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 в адміністративних межах села Краснопілка (за межами населеного пункту)”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач без наявності законних підстав скасував власне рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність. Зазначає, що проект землеустрою відповідає вимогам законодавства України, містить у сі необхідні відомості та погоджений у встановленому законом порядку. Крім того, позивач стверджує, що орган місцевого самоврядування позбавлений можливості скасовувати власне рішення ненормативного характеру, яке вичерпало свою дію фактом виконання. Тому позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою від 06.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

31.12.2021 суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що спірне рішення прийняте у зв`язку з тим, що земельною комісією встановлено факт перебування земельної ділянки у прибережній захисній смузі р. Ревуха, що виключає передачу її у власність. Крім того, право власності на спірну земельну ділянку не було зареєстровано за позивачем, а отже рішення про надання її у власність (скасоване спірним рішенням) не виконане.

Вивчивши доводи сторін, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив таке.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 21.10.2020 №23-10507/14-20-СГ надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, розташовану в адмінмежах Краснопільської сільської ради Уманського району Черкаської області.

Відповідно до вказаного наказу та завдання на виконання робіт ФОП ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства, площею 0,8594 га, за адресою: Черкаська область, Уманський район, Краснопільська сільська рада (за межами населеного пункту).

Вказаний проект землеустрою погоджений експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області ОСОБА_3 висновком від 23.11.2020 №17359/82-20.

Згідно з п.8 цього висновку проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

03.03.2021 у ДЗК зареєстровано земельну ділянку сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,8594 га (кадастровий номер 7124384800:02:000:0021).

Рішенням відповідача від 24.03.2021 №10-45/VIII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Краснопільської сільської ради Уманського району Черкаської області (за межами населеного пункту). П.2 цього рішення передано позивачу безоплатно у власність земельну ділянку, площею 0,8594 га (кадастровий номер 7124384800:02:000:0021) для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Краснопільської сільської ради Уманського району Черкаської області (за межами населеного пункту).

Натомість, спірним рішенням від 03.06.2021 №14-62/VIII скасовано рішення від 24.03.2021 №10-45/VIII про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки, площею 0,8594 га (кадастровий номер 7124384800:02:000:0021) у власність позивачу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон №280/97-ВР) за якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.10 ст.59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Положенням статті 59 Закону №280/97-ВР стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування, дано офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.

В абзаці 3 пункту 3 цього Рішення зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Абзацами 5 та 6 пункту 5 зазначеного Рішення визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а та від 13 березня 2019 року у справі № 542/1197/15-а.

Суд врахував, що позивачем не зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,8594 га (кадастровий номер 7124384800:02:000:0021) на підставі рішення від 24.03.2021 №10-45/VIII, що підтверджується даними ДЗК.

Отже, станом на час скасування рішення від 24.03.2021 №10-45/VIII, у позивача не виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією вказаного рішення, а отже воно не вичерпало свою дію фактом виконання.

Тому протилежні доводи позивача суд вважає необґрунтованими.

Щодо підстав прийняття спірного рішення, суд зазначає таке.

Ст.14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Спірні правовідносини врегульовані Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-III (далі – ЗК України) (тут і далі у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.б ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. “в” ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Згідно зі ст.121 ЗК України земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства передаються у власність громадянам у розмірі не більше 2,0 гектара.

З огляду на це позивач, який, як підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта, є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Абз.2 ч.1 ст.123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно зі ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Вказаних норм щодо необхідності погодження проекту землеустрою позивач дотримався який, як встановлено вище, погоджений експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області Сорокою А.О. висновком від 23.11.2020 №17359/82-20.

Ч.9 ст.118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Суд врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.08.2019 у справі №817/586/17, які обов`язкові для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Верховний Суд у вказаному рішенні зазначив, що враховуючи вищевикладене правове регулювання Суд вважає, що в разі погодження проекту землеустрою у відповідності до статті 186-1 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, позбавлений можливості приймати альтернативні рішення крім як рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже у разі погодження проекту землеустрою у відповідності до статті 186-1 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, зобов`язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведеного, вбачається, що жодні інші правові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України, норми ст. 118 ЗК України не містять.

При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, від 24.01.2020 у справі №316/979/18.

Оскільки вищевказаний проект землеустрою погоджений у встановленому законом порядку, позивачем виконані всі вимоги, передбачені ст.186-1 ЗК України, а тому суд дійшов висновку, що перевірка його відповідності вимогам законодавства України після його затвердження та суперечить вищевикладеним нормам та висновкам Верховного Суду.

Крім того, суд зазначає, що підставою прийняття спірного рішення зазначено: «Розташування земельної ділянки в прибережній захисній смузі р. Ревуха».

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

На підставі ч.3 ст.60 ЗК України межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою.

Крім того, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно з положеннями абз.15 ч.3 ст..50 Закону України від 22 травня 2003 року №858-IV “Про землеустрій” включає перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

З наданої суду копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства, площею 0,8594 га, за адресою: Черкаська область, Уманський район, Краснопільська сільська рада (за межами населеного пункту), суд встановив, у розділі «Перелік обмежень у використанні земельної ділянки» наявність жодних обмежень, зокрема, «Водоохоронна зона», «Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах», не встановлено.

Крім того, згідно з листом регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області від 04.08.2021 №1377/01/10-23-21 річка Ревуха класифікується як мала річка.

Отже, відповідно до ч. 2 ст.60 ЗК України прибережна захисна смуга р. Ревуха становить 25 метрів.

З вищевказаного проекту землеустрою суд встановив, що у розділі «План меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки» схематично зображено прибережну захисну смугу р. Ревуха (25 метрів) та розташування відносно річки земельної ділянки, площею 0,8594 га (кадастровий номер 7124384800:02:000:0021).

На вказаній схемі земельна ділянка площею 0,8594 га (кадастровий номер 7124384800:02:000:0021) не потрапляє у межі прибережної захисної смуги р. Ревуха.

При цьому, жодних доказів протилежного відповідач під час вирішення спору не надав.

Отже, підстави прийняття спірного рішення, суд вважає необґрунтованими.

Тому воно є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Пунктом 3 ч.2 ст.4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI “Про судовий збір” (далі – Закон №3674-VI) встановлено, що за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір справляється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року розміром 2270 грн.

Отже, ставкою судового збору за подання даного позову є 908,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2-6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Паланської сільської ради від 03.06.2021 №14-62/VIII «Про скасування рішення від 24.03.2021 №10-45/VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 в адміністративних межах села Краснопілка (за межами населеного пункту)».

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Паланської сільської ради (20340, Черкаська обл., Уманський р-н, с. Паланка, вул. Грушевського, буд.11, код ЄДРПОУ 26261301) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ