Рішення № 103225941, 09.02.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року справа № 580/2672/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду правилами загального позовного письвомого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У Черкаський окружний адміністративний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул.Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) (далі – відповідач), в якій з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмету позову (вх.№2634/22 від 18.01.2022) просив:

визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 37520,91грн.;

стягнути вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що становить 37520,91грн;

стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати належних позивачу при звільненні сум коштів з 30.10.2019 по день фактичного розрахунку;

стягнути з відповідача судові витрати, а саме на правничу допомогу;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за 1 місяць;

зобов`язати відповідача подати суду звіт про виконання рішення суду в місячний термін з дня набрання ним законної сили, а в частині, що допущена до негайного виконання, у місячний термін з дня ухвалення рішення.

Обґрунтовуючи зазначає, що всупереч вимог ст.ст.40, 44 Кодексу законів про працю України та судовій практиці в подібних спорах роботодавець під час звільнення не виплатив йому вихідні допомогу. Оскільки таким чином здійснено неповний розрахунок, позивач вважає, що має право на компенсацію за несвоєчасний розрахунок відповідно ст.ст.116-117 КЗпП, обчислену із середньоденної зарплати на кожен бюджетний рік з урахуванням коефіцієнту підвищення до заробітної плати працівника за прирівняною до позивача посадою. Необхідність встановлення судового контролю обґрунтовує тим, що він є складовою судового розгляду справи.

Ухвалою від 22.07.2020 Черкаський окружний адміністративний суд відкрив загальне позовне провадження у справі.

10.08.2020 на адресу суду надійшов відзив відповідача з проханням у задоволенні позову відмовити повністю. Оскільки позивач звільнений на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» із-за рішення про неуспішне проходження атестації, відсутні підстави для виплати йому вихідної допомоги при звільнені. Стверджує, що вказаний закон такої виплати не передбачає.

17.09.2020 ухвалою суду задовольнив клопотання відповідача та залишив позовну заяву без розгляду з підстав пропуску строку на звернення до суду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 вказану ухвалу скасовано з підстав, що строк звернення до суду не пропущений, а справу направлено для продовження розгляду до Черкаського окружного адміністративного суду.

14.12.2020 ухвалою суд прийняв до свого провадження адміністративну справу, продовжив строк підготовчого провадження для її розгляду на тридцять днів.

Під час підготовчого провадження суд долучив всі подані учасниками докази.

Ухвалою від 22.12.2020 суд зупинив провадження у справі до часу набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/23454/19 у спорі між тими ж сторонами щодо поновлення позивача на посаді.

У черговому підготовчому засіданні 19.01.2022 суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі та продовження її розгляду, прийняв до розгляду заяву про зміну (доповнення) предмету позову (вх.№2634/22 від 18.01.2022).

31.01.2022 засобами електронного зв`язку та 01.02.2022 поштою на адресу суду надійшов відзив відповідача з проханням у задоволенні позову відмовити. Стверджує, що в ст.40 КЗпП України внесені зміни, відповідно до яких особливості виплати вихідної допомоги регулюються спеціальними закону. При цьому закон про прокуратуру не передбачає її виплати, якщо особа не подала заяву на переведення в окружну прокуратуру та не пройшла успішно атестацію. Отже, відсутня вина відповідача щодо такої невиплати та, відповідно, підстави для компенсації за затримку її виплати.

03.02.2022 суд задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, закрив підготовче провадження та вирішив спір розглянути в письмовому провадженні на підставі наявних письмових доказів.

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові докази, оцінивши заявлені доводи, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.

З трудової книжки НОМЕР_2 суд установив, що позивач працював на різних посадах в органах прокуратури.

Наказом Генеральної прокуратури України від 28.10.2019 №1244ц позивача звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.10.2019.

Розрахунковим листом за жовтень 2019 року підтверджується виплата позивачу грошового забезпечення за жовтень 2019 року, компенсація за невикористану відпустку за 47днів та індексації доходів, що в сумі нарахувань становить 93074,52грн (у т.ч. податки та збори).

27.11.2019 Генеральна прокуратура України видала позивачу довідку №18-985зп про виплату йому заробітної плати за серпень-вересень 2019 року та обчислену відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 №100 середньоденну заробітну плату, що становить 1786,71грн.

Позивач оскаржив згаданий наказ про своє звільнення до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа №640/23454/19), а з приводу виплати вихідної допомоги до Черкаського окружного адміністративного суду у цій справі.

Вирішуючи спір суд урахував, що правомірність наказу Генеральної прокуратури України про звільнення позивача з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.10.2019 із-за неподання ним заяви про проходження атестації підтверджене рішенням від 30.04.2021 у справі №640/23454/19 Окружного адміністративного суду міста Києва, що набрало законної сили 09.11.2021.

Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі – Закон №1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Статтею 40 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП України) встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до ч.4 ст.40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року в справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року в справі №813/150/16.

Законом №113-IX статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом №113-IX внесені зміни також і до КЗпП України, а саме статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Згідно зі ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 4 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються:

виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Аналіз вказаних норм у контексті питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» провів Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі №380/1662/20 щодо подібних правовідносин, розглядаючи касаційну скаргу, однією з підстав якої зазначено, що після внесення Законом №113-IX змін до Закону №1697-VII та КЗпП України відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Іншою підставою для касаційного оскарження слугувала незгода відповідача із розміром стягнутої на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, розрахунок якого не відповідає приписам Порядку №100.

Висновки Верховного Суду щодо застосування норм права обов`язкові для врахування судами нижчих інстанцій на підставі ч.5 ст.242 КАС України.

Позиція Верховного Суду полягає в наступному.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Внесені Законом №113-IX зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Верховний Суд дійшов висновку, що частиною п`ятою ст.51 Закону №1697-VII та частиною четвертою ст.40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Водночас у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19 і Верховний Суд у цій справ не вбачає підстав відступати від неї.

Оскільки на день звільнення Генеральною прокуратурою України не виплачена позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Верховний Суд зауважує, що приписами пункту 4 Постанови №100 визначено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Тому вказав на необхідність дослідження складових нарахованої та виплаченої заробітної плати для вірного обчислення середньоденної заробітної плати та середнього заробітку, як вихідної допомоги.

Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо протиправної бездіяльності, яка полягає у не вчиненні дій з нарахування та виплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та його посилання на неповний розрахунок при його звільненні. Оскільки звільнення проводила Генеральна прокуратура України, саме вона допустила порушення його прав.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду: від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.

ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т. ч. затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

Згідно зі ст.117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що всупереч норм чинного законодавства не здійснено з позивачем повного розрахунку при звільненні, що підтверджується протиправністю бездіяльності щодо виплати вихідної допомоги, суд дійшов висновку про виникнення з такої підстави права у позивача на компенсацію за несвоєчасний розрахунок за рахунок відповідача.

З приводу обчислення розміру середнього заробітку вихідної допомоги суд урахував відомості довідки відповідача №18-985зп щодо розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 1786,71грн, та середньої заробітної плати в сумі 37520,91грн (1786,71грн*21 середня планова кількість робочих днів за серпень-вересень 2019 року), які обчислені з дотриманням вимог Постанови №100.

Отже, позовна вимога щодо протиправної бездіяльності з приводу невиплати позивачу вихідної допомоги в розмірі 37520,91грн обґрунтована та підлягає задоволенню. Належним способом відновлення порушеного цього права є зобов`язання відповідача, як правонаступника роботодавця позивача, її нарахувати та виплати з вирахуванням податків і зборів. Позовна вимога її стягнути не обґрунтована, оскільки вказана сума коштів обчислена без вирахування податків та обов`язкових платежів та не була відповідачем нарахована як роботодавцем, що є головним розпорядником бюджетних коштів.

Щодо обчислення розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок.

Відповідно до правової позиції в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Отже, наведений позивачем розрахунок суми компенсації, обчисленої позивачем із сум коштів, які не стосуються виплаченого йому під час несення служби у відповідача, періоду заробітних плат прокурорів та без урахуванням майнових втрат невиплатою вихідної допомоги, не обґрунтований.

Оскільки спір щодо виплати вихідної допомоги вирішив суд у цій справі, згідно зі вказаною вимогою ст.117 КЗпП України обчислення розміру компенсації, враховуючи вказані вище чинники, є дискреційним повноваженням суду першої інстанції.

Тому суд взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу права на виплату вихідної допомоги при звільненні, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.

Згідно з п.2 Порядку №100 для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд врахував, що бездіяльність відповідача має закінчитися датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів, пов`язаних із проходженням публічної служби. Оскільки такий факт не відбувся, тривалість несвоєчасного розрахунку при звільненні становить з 28.10.2019 (дата звільнення) до 09.02.2022 (дата ухвалення рішення суду у цій справі), тобто 836 днів (65днів у 2019році, 366днів у 2020 році, 365днів у 2021 році, 40 днів у 2022році).

Вказана тривалість пов`язана з безпосередніми діями позивача. Зокрема, ініціювання позову щодо виплати вихідної допомоги позивач вчинив 17.07.2020, тобто більше як через півроку після звільнення. При цьому до дати такого звернення позивачоскаржив факту його звільнення, що є взаємовиключними з позовними вимогами у цій справі (підтверджено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2021 у цій справі), в Окружний адміністративний суд міста Києвау грудні 2019 року (справа №640/23454/19) та не повідомляв суд у цій справі. З`ясування таких фактів судом стало підставою для зупинення провадження у цій справі. Тому для обчислення компенсації суд виключає період вирішення його спору щодо поновлення (з 12.12.2019 (дата ухвали щодо відкриття провадження у справі №640/23454/19) до 09.11.2021 (дата набрання законної сили рішенням суду в справі №640/23454/19).

Отже, кількість днів, за які позивач має право на компенсацію, становить 138днів = 46днів (з 28.10.2019 до 12.12.2019) + 92 (з 10.11.2021 до 09.02.2022).

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача із-за неповного розрахунку при звільненні, обґрунтованим є зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок пропорційно виплаченим із затримкою коштів, зважаючи, що загальна сума доходу, що мала бути виплачена позивачу на день звільнення, повинна становити 130595,43грн = 93074,52грн (у т.ч. податки та збори) (нарахована та виплачена згідно з розрахунковим листом за жовтень 2019 року) + 37520,91грн (без вирахування податків і зборів) присуджена в цій справі сума вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку).

Співвідношення (майнові втрати) суми присудженої допомоги до загальної суми заробітної плати, належної до виплати під час звільнення позивача, становить: 130595,43грн / 37520,91грн ~3,5.

За порушення строків виплати коштів позивачу має бути виплачена частина середнього заробітку щодо прострочення 138 днів виплати вихідної допомоги: 138*1786,71грн (середньоденна заробітна плата) / 3,5 = 70447,42 грн.

Отже, позовні вимоги обґрунтовані та задоволенню підлягають виключно у частині наявності підстав для зобов`язання відповідача виплатити позивачу вказану суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у вказаній сумі. В іншому розмірі - не доведені. Стягнення такої допомоги не є належним способом захисту, оскільки для її виплати позивач повинен здійснити нарахування та виплату обов`язкових податків та зборів.

Тому суд дійшов висновку, що позов обґрунтований у вказаних вище частинах та підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про допуск судового рішення до негайного виконання.

Перелік судових рішень, що підлягають негайному виконанню, врегульований ст.371 КАС України.

Зокрема, в ч.1 вказані ті, які негайно виконуються, в силу закону:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;

7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1 - 4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Частина 2 вказаної статті передбачає види судових рішень, які суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства;

4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Оскільки предмет заявленого спору не стосується періодичних платежів та суд визнав необґрунтованими позовні вимоги в частині заявленого способу – стягнути кошти, підстави для негайного виконання рішення суду в цій справі відсутні.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю.

Вказане питання врегульоване статтею 381 КАС України.

Зокрема, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Отже, зобов`язання відповідача подати суду звіт та накласти штраф є правом, а не обов`язком суду.

Зважаючи на статус учасників, предмет заявленого спору, досліджені докази та результат вирішеного спору, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав вважати, що за умови набрання законної сили рішенням суду відповідач уникатиме його виконання. Тому дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення заходів контролю в цій справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд урахував.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивач отримує пенсію з інвалідності з 29.04.2014 довічно.

Судового збору за звернення до суду позовною заявою не сплачував. Отже, такі витрати не підтверджені.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою вказаної статті КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, компенсації за рахунок іншої сторони підлягає не будь-яка правова допомога, а саме професійна правнича, виконавцем якої є адвокат.

Копією квитанції до прибуткового касового ордера №6 від 17.06.2020 підтверджується виплата позивачем адвокату Паламарчуку С.В. 7000,00грн за надання консультації, збирання доказів, підготовку позовної заяви. Водночас не зазначено, з приводу якого спору їх сплачено.

У матеріалах судової справи наявна копія запиту вказаного адвоката відповідачу від 08.05.2020 №11/20 щодо надання інформації про здійснення Генеральною прокуратурою України виплати позивачу вихідної допомоги та у разі невиплати повідомити щодо причин, а також надати інформацію про нараховані та отримані позивачем доходи у 2019 році та відповідну довідку для перерахунку пенсії. Відповідь на це запит відповідача листом від 20.05.2020 №21-1860вих-20. Будь-які інші документи, адресовані позивачу, відповідачу або суду від зазначеного адвоката відсутні.

Суд урахував, що одночасно із цим позовом розглядався судовий спір між тими ж сторонами щодо поновлення позивача на посаді (справа №640/23454/19) в Окружному адміністративному суді міста Києва, який на дату вказаної квитанції не був вирішений. Отже, наявні обгрунтовані сумніви вважати, що вказана в квитанції сума коштів стосується витрат у цій справі.

Вказаний адвокат здійснює професійну діяльність згідно зі свідоцтвом №682 від 06.09.2012 та уповноважений представляти інтереси позивача у Черкаському окружному адміністративному суді на підставі ордеру АМ №1003370, виписаному відповідно до договору доручення б/н від 2020.

Ані договір, ані акт виконаних робіт (наданих послуг) у цій справі суду не надані, про перешкоди їх надати не повідомлено.

Позовна заява виготовлена на 5листках, з яких лише 2аркуші стосуються викладу підстав і обґрунтування позовних вимог, підписана особисто позивачем та надійшла в суд 17.07.2020. Її зміст викликає обґрунтовані сумніви щодо підготовки її адвокатом. У підготовчих засіданнях брав участь позивач особисто без адвоката. Всі апеляційні скарги на ухвали суду в цій справі подані та підписані особисто позивачем, апеляційний їх розгляд відбувався у письмових провадженнях.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не подав клопотання щодо зменшення витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 висловлено правову позицію: "Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оскільки участь адвоката у цій справі не доведена, відсутні підстави для стягнення правової допомоги на користь позивача.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 37520,91грн.

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул.Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що становить без вирахування податків і зборів 37520,91грн (тридцять сім тисяч п`ятсот двадцять гривень дев`яносто одну копійку), а також зобов`язати виплатити середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні, що становить без вирахування податків і зборів 70447,42грн (сімдесят тисяч чотириста сорок сім гривень сорок дві копійки)

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копії рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання.

Суддя Анжеліка БАБИЧ

Рішення ухвалене, виготовлене у повному обсязі та підписане 09.02.2022.