Рішення № 103225355, 02.02.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року справа № 580/6458/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого Руденко А., розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному провадженні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2021 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо необхідності проведення своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, в сумі 170 000,00 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу Управління Служби безпеки України в Черкаській області 31.12.2017, проте всупереч вимогам чинного законодавства України відповідачем не було проведено з ним своєчасний повний розрахунок при звільненні, а саме: індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2017 виплачена лише 13.08.2021, тобто через 1 321 день після звільнення.

З посиланням на ст. 116, 117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач проти позову заперечив. У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 27.09.2021, зазначив, що індексація грошового забезпечення не є винагородою за виконану роботу чи додатковою виплатою щодо стимулювання праці у розумінні її відплатності згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ст. 94 КЗпП України, а є компенсаційною виплатою, що не входить до структури грошового забезпечення, право на яку виникає не у зв`язку з виконаною роботою, а у разі настання відповідних чинників функціонування економіки країни, отже її несвоєчасна виплата не обумовлює застосування правових наслідків, визначених приписами КЗпП України.

Щодо посилання позивача на постанови Верховного Суду, то жодне з них не стосується виплати індексації заробітної плати.

Посилається на відсутність вини щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення, позаяк є регіональним органом СБУ і в силу свого організаційно-правового статусу виконував норми відомчих нормативно-правових актів, виданих головним розпорядником коштів, тобто Службою безпеки України, які не передбачали виплату індексації військовослужбовцям СБУ у спірний період.

Зазначає, що спірні відносини не підпадають під регулювання ст. 117 КЗпП України, оскільки вказаною статтею визначено санкції до роботодавця лише у випадку спору про розмір певної виплати, а не про право на неї як таке.

Стверджує, що індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №580/3110/21, тому між сторонами виникли правовідносини лише щодо виконання цього рішення, які не створюють наслідків щодо стягнення середнього заробітку. Такий висновок грунтується на практиці Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010.

Крім цього, зазначає, що позивач, будучи обізнаним щодо невиплати індексації грошового забезпечення через відсутність бюджетного фінансування, звернувся до суду з позовом через 3 роки 4 місяці і 19 днів, тобто поза межами розумних строків, а заявлена до стягнення сума не є співмірною щодо суми індексації заробітної плати, оскільки перевищує її в 10 разів, і її розмір не обгрунтований.

Позивач 27.10.2021 надав до суду відповідь на відзив, у якій вказав, що згідно рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 (справа №1-18/2013) індексація заробітної плати, а відтак і грошового забезпечення військовослужбовців є складовою заробітної плати.

Також відповідно до рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 №22-рп/2004 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати мають компенсаторний характер і як складові належної працівнику заробітної плати спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аргументи відповідача щодо відсутності вини у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення спростовуються рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №580/3110/21.

Щодо доводів відповідача в частині посилання на рішення Європейського суд з прав людини у справі «Меньшакова проти України», то відповідач не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №821/1083/17, згідно з якою непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні по дату фактичного розрахунку.

Аргументи про відсутність відповідних бюджетних асигнувань для своєчасної виплати індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим відсутня вина відповідача, є нікчемними, оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то позов подано в межах місячного строку від дати фактичного розрахунку.

Щодо необгрунтованості суми позову, то позивач зменшив вчетверо суму позовних вимог враховуючи принципи справедливості та співмірності.

Вважає необгрунтованими посилання відповідача на відсутність достатніх грошових коштів, оскільки річний кошторис на виплату співробітникам грошового забезпечення формується з розрахунку 100% укомплектованості регіонального підрозділу СБУ, в той же час протягом останніх не менше 5 років понад 10% усіх посад утримуються вакантними, за рахунок чого утворюється так званий «фонд фактично невиплаченого грошового забезпечення».

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що позивач звернувся до суду щодо індексації грошового забезпечення через 3 роки і 8 місяців без поважних причин на таке зволікання, тому при вирішенні даної справи є усі підстави для застосування принципу досягнення при вирішенні спору розумного балансу інтересів, який знайшов своє відображення у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 17.10.1986 у справі «Ріс проти Сполученого Королівства», у рішенні від 07.07.1989 у справі «Сорінг проти Сполученого королівства».

Також не погоджується з доводами про наявність грошових коштів для здійснення розрахунків за рахунок економії грошового забезпечення, оскільки відповідач зобов`язаний виконувати відомчі нормативні акти, які не передбачали виплату індексації грошового забезпечення, та здійснює видатки в межах кошторисних призначень і не є розпорядником бюджетних коштів. Отже відповідач діяв в межах наданих йому повноважень.

Ухвалою суду від 14.09.2021 позовна заява прийнята до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Ухвалою суду від 02.02.2022 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області з 11.08.1993 по 31.12.2017, звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу наказом начальника Управління Служби безпеки в Черкаській області №130-ОС від 31.12.2017.

20.05.2021 позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконною бездіяльності Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2017.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі № 580/3110/21 визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 31.12.2017 включно.

На виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив позивачу платіжним дорученням №1205 від 11.08.2021 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2017 у сумі 17 196,30 грн. Компенсація грошового забезпечення перерахована на банківський рахунок позивача 13.08.2021.

Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (далі - Положення №1262/2007), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 (далі – Інструкція №772) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 27 Закону України "Про Службу безпеки України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначено Положенням №1262/2007.

Згідно з п. 68 Положення №1262/2007 днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.

Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Проте ні Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, ні іншими нормативними актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Згідно ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У постанові від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зауважував на тому, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» її належить обов`язково нараховувати й виплачувати (постанови від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17, від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17, від 16 вересня 2020 року у справі №815/2590/18 та інші).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частина друга статті 117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом із тим спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норм спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17.

За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.

Отже у відносинах публічної служби державний службовець має право звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протягом одного календарного місяця від дати повного фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби 31.12.2017, а виплата індексації грошового забезпечення у сумі 17 196,30 грн. проведена відповідачем 13.08.2021 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №580/3110/21.

Отже прострочення у виплаті індексації грошового забезпечення позивача за період з 31.12.2017 по 13.08.2021 склало 1 321 календарний день, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені частиною другою статті 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 і застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями п.8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 05.10.2021 №532 середньоденний заробіток позивача за останні повні два місяці, які передують звільненню, становить 492,82 грн.

Отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 492,82 грн х 1321 кал. день = 651 015,22 грн. Проте позивач просить стягнути з відповідача 170 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що згідно довідки Управління СБУ в Черкаській області від 05.10.2021 №21/533 позивачу на день звільнення були нараховані: грошове забезпечення у сумі 15031,04 грн, одноразова грошова допомога при звільненні – 210434,56 грн, компенсація за речове майно – 11 139,75 грн, всього 236 605,35 грн.

Враховуючи індексацію грошового забезпечення, загальна сума до виплати складала 236 605,35 + 17 196,30 грн =253 801,65 грн, що становить 100%

Частка індексації грошового забезпечення від вказаної суми складає:

17 196,30х100/253 801,65 = 6,78%

Отже середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення складає: 651 015,22 грн х 6,78% = 44 138, 83 грн та перевищує суму нарахованої індексації грошового забезпечення майже у 2,5 рази.

Враховуючи принцип співмірності між сумою індексації грошового забезпечення та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, існування спору щодо права позивача на виплату індексації грошового забезпечення та звернення позивача до суду з позовом про виплату індексації грошового забезпечення більш ніж через три роки після звільнення зі служби, що спричинило штучне збільшення строку виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду, суд вважає, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, та вважає достатньою компенсацією втрат позивача від несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення 50% від суми індексації грошового забезпечення, а саме: 17 196,30 х 50%= 8 598,15 грн.

Отже позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню частково у сумі 8 598,15 грн.

Доводи відповідача щодо того, що статті 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати судом відхиляються, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 (справа № 821/1083/17) та від 13.05.2020 (справа № 810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Також є необгрунтованими доводи відповідача про відсутність його вини внаслідок недостатності бюджетного фінансування.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже відсутність бюджетних призначень на виплату індексації грошового забезпечення не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо інших доводів відповідача. то вони спростовуються вищенаведеним.

Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволеним вимогам.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 1700,00 грн за позовну вимогу про стягнення 170 000 грн.

Враховуючи, що на користь позивача стягнуто 8 598,15 грн, що становить 5,06% від 170 000,00 грн, на відповідача покладаються судові витрати зі сплати судового збору у сумі 86,02 грн. Розрахунок: 1700,00 грн. х 5,06% = 86,02 грн.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240, 18002, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8 598 (вісім тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 15 копійок.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240, 18002, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 86 (вісімдесят шість) гривень 02 копійки.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 2 лютого 2022 року.

Головуючий Алла РУДЕНКО