Ухвала суду № 103218898, 14.02.2022, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/17177/21

Провадження № 1-кп/643/682/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року Московський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Харченко А.М.

за участю секретаря – Шестакової К.С.

прокурора – Гусєвої Т.А.

захисників – адвокатів Ніконова М.М., Коросташевського П.М., Звєряки О.С.,

Назаренко І.С.

представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради –

Макарійчук А.В.

законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 – ОСОБА_2

обвинувачених – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

неповнолітнього обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021221170001305 від 12.06.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України,

в с т а н о в и в:

01.10.2021 року з Салтівської окружної прокуратури м. Харкова до Московського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021221170001305 від 12.06.2021 року, за підозрою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 296, ч.2 ст. 121 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України.

Ухвалою від 05 жовтня 2021 року суд призначив по вказаному кримінальному провадженню підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 – адвокат Ніконов М.М. звернувся до суду з клопотанням про повернення обвинувального акту №12021221170001305 прокурору для усунення недоліків. В обгрунтування клопотання зазначив, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, яка полягає у наступному: обвинувальний акт не містить процесуального рішення про визнання будь-кого у вказаному кримінальному провадженні в якості потерпілого, анкетних відомостей потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство), що не відповідає вимогам п.3 ч.2 ст. 291 КПК України; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, суперечить матеріалам кримінального провадження. Неправильно вказані місце початку бійки та її закінчення (бійка почалася біля нічного клубу «Малина» по пр. Московському, 47, а закінчилася біля будинку № 54 по пр. Московському, на території Слобідського району м. Харкова). Неправильно вказана адреса відділення «Приват Банку». Чим керувалася сторона обвинувачення, призначаючи обвинуваченими саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , не зрозуміло, бо із відеозаписів вбачається, що у бійці брало участь значно більше коло осіб, які відомі слідству. Але рішення у відношенні цих осіб не прийнято. Згідно із матеріалами кримінального провадження ініціаторами бійки були громадяни Республіки Узбекистан. На відеозаписах із камер спостереження видно як громадяни Республіки Узбекистан порушують громадський порядок, б`ють гр. ОСОБА_4 та інших, кидають каміння. Під час цих дій один із громадян Республіки Узбекистан заподіяв три ножових поранення гр. ОСОБА_3 . Цей факт в обвинувальному акті, матеріалах кримінального правопорушення взагалі не згадано, хоча ця обставина має суттєве значення для кваліфікації дій ОСОБА_3 . Якщо мотив учинення цього правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавила її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Незважаючи на те, що чинним КПК України не передбачені наслідки незбігу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, а тим більше – в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленому до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК України. Що стосується зазначеного кримінального провадження, то обвинувальний акт, направлений до суду, істотно відрізняється від повідомлення про підозру. По суті це призвело до ситуації, коли протягом досудового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у п. «а» ч.3 ст. 6 Конвенції, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення. Також в обвинувальному акті не вказано розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта вказаний лише по одній із 14 проведених у кримінальному провадженні експертиз. Формулювання обвинувачення неконкретне, не містить відомостей про те, хто із обвинувачених якими саме діями, які саме тілесні ушкодження заподіяв потерпілому. Не вказано які саме дії кожного із обвинувачених які ознаки кожного із інкримінованих злочинів утворюють. У формулюванні обвинувачення містяться суперечливі висновки. Так, у абзаці другому обвинувального акту вказано, що обвинувачені передбачали реальну можливість настання суспільно- небезпечних наслідків у вигляді умисного тяжкого тілесного ушкодження у потерпілого. У цьому ж абзаці вказано, що вони свідомо допускали можливість настання смерті, що є ознакою іншого злочину. Формулювання обвинувачення повинно грунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведення даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо. Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісний і повний її захист і, як наслідок, має бути беззаперечною підставою для скасування вироку. Згідно з положеннями п.п. «а» п.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

Захисник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Звєряка О.С. підтримав клопотання захисника – адвоката Ніконова М.М. про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки обвинувальний акт не містить даних про потерпілих, участь яких є обов`язковою в підготовчому судовому засіданні. Крім того, на стадії досудового слідства було відомо, що загиблий має батьків.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат Коросташевський П.М. підтримав клопотання захисника – адвоката Ніконова М.М. про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки в обвинувальному акті не зазначені потерпілі.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – адвокат Назаренко І.С. покладався на розсуд суду.

Обвинувачені підтримали позиції своїх захисників стосовно повернення обвинувального акту прокурору.

Прокурор заперечувала проти повернення обвинувального акту та просила призначити кримінальне провадження до судового розгляду. Крім того, зазначила, що клопотання захисника – адвоката Ніконова М.М. не містить посилань на ст. 291 КПК України. До прокуратури зверталася нібито представник потерпілих Гуцман Л.М., яка не є адвокатом, та їй письмово роз`яснювалося, що представником потерпілих може бути адвокат, однак прокурор зазначений лист суду не надала. Одночасно заявила, що ОСОБА_6 зверталася до прокуратури в електронному вигляді та роз`яснення було направлено на електронну пошту.

Законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 – ОСОБА_2 підтримала позицію захисника – адвоката Звєряки О.С.

Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Макарійчук А.В. покладалася на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, перевіривши доводи клопотання, вивчивши обвинувальний акт, суд прийшов до наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66кс18) вказано, що поняття «потерпілий» є міжгалузевим, оскільки використовується як у кримінальному праві, так і в кримінальному процесі.

Поняття «потерпілий» у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожними. У кримінально-правовому розумінні потерпілий - це особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або матеріальна шкода (або існує безпосередня загроза її заподіяння). Поняття «потерпілий» у кримінальному праві не має законодавчої дефініції.

Натомість законодавством визначено кримінально-процесуальне розуміння поняття «потерпілий». Так, у частині 1 статті 55 КПК України встановлено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Поняття «потерпілий» в кримінально-правовому значенні є первинним щодо його розуміння в кримінальному процесі, оскільки в кримінальному праві потерпілий з`являється об`єктивно, в результаті вчинення проти нього кримінального правопорушення.

Процесуальними умовами появи потерпілого як учасника кримінального провадження є необхідність подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, надання згоди на визнання потерпілим (у разі, якщо така заява ним не подавалась) або подання заяви про залучення до провадження як потерпілого.

У частині 2 статті 55 КПК України визначається момент виникнення в особи статусу потерпілого як учасника кримінального провадження: права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Особа у кримінально-правовому розумінні є потерпілим з моменту вчинення щодо неї кримінального правопорушення, а не з моменту подання нею відповідної заяви, як це передбачено у частині 2 статті 55 КПК України.

Таким чином, потерпілий в кримінально-правовому розумінні як жертва посягання з`являється вже з моменту вчинення цього посягання, незалежно від того, чи закріплений (юридично легалізований) такий статус процесуально.

Кримінальний процесуальний закон (статті 55-59 КПК України) юридично закріплює статус потерпілого - учасника кримінального провадження, наділяючи його певними процесуальними правами та обов`язками саме як учасника процесу.

Водночас у частині 6 статті 55 КПК України передбачено так зване правонаступництво у кримінальному провадженні. Згідно з положеннями цієї норми, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Таким чином, чинний КПК України передбачає юридичну фікцію, відповідно до якої інша особа визнається власне потерпілим, хоча їй безпосередньо не заподіяна шкода в результаті вчинення кримінального правопорушення. Водночас КПК України закріплює перехід до такої особи не тільки прав потерпілого, а й перехід самого процесуального статусу потерпілого.

Тобто в кримінальному процесі у разі смерті особи потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Однак, стороною обвинувачення не було враховано вищезазначеного. Крім того, наявність батьків у загиблого стороною обвинувачення не заперечується.

Невизнання статусу потерпілого перешкоджає реалізації всіх його прав, насамперед оскаржити рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, зокрема оскаржити постанову про закриття кримінального провадження. Зволікання з визнанням статусу потерпілого негативно впливає на його психологічний стан у зв`язку з усвідомленням потерпілими, які не є громадянами України, того, що держава відмовляється визнавати кримінальне правопорушення, завдану їм шкоду. Як наслідок, потерпілий зневірюється у подальшому розслідуванні.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини іноді критикує випадки, коли розслідування не було доступним для рідних або ж не надавало громадськості можливості належного контролю, а саме, коли: – сім`я жертви не мала доступу ні до попереднього слідства, ні до судових документів (Oрur проти Туреччини) або ж їй не повідомляли про важливі зміни, що мали місце під час розслідування (Betaiev і Betaieva проти Росії); – дружина жертви не отримала жодної інформації про просування розслідування; вона не могла ознайомитись з матеріалами справи і їй не було надано жодного документа ні стосовно показів свідків, ні щодо інших слідчих дій (Mezhiyeva проти Росії); – батькові жертви не повідомили про закриття провадження через відсутність складу злочину (Gulec проти Туреччини); – аби мати можливість брати участь у слідчому провадженні, рідні повинні були подати заяву про відкриття кримінального провадження і визнання їх цивільними позивачами (Slimani проти Франції); – прокуратура намагалась перешкодити заявникам ознайомитись з матеріалами розслідування (Benzer і інші проти Туреччини).

Крім того, неконкретність пред`явленого обвинувачення, істотні суперечності при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення позбавляє розуміння його змісту, обрання ефективних засобів захисту та грубим порушенням права на захист, а також порушенням вимог ст. 291 КПК України, що є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

З урахуванням того, що в обвинувальному акті відсутнє чітке формулювання обвинувачення у розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, а за правилами ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд приходить до висновку про наявність обставин, що перешкоджають судовому розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

Крім того, прокурор заявила клопотання про продовження (застосування) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , посилаючись на те, що на теперішній час ОСОБА_3 обгрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 121, ч.2 ст. 296 КК України. Зазначене цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обгрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини «Влох проти Польщі»). На сьогоднішній день виникла необхідність продовжити строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що зміна підозрюваному запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід може перешкодити кримінальному провадженню. Відповідно до положень ст.ст. 197, 199 КПК України за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на непов`язаний з ізоляцією від суспільства, строк тримання підозрюваного під вартою може бути продовжено у разі неможливості закінчення досудового розслідування в частині доведеного обвинувачення у строки, встановлені ст. 219 КПК України. Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, в якій його переслідують та міжнародними контактами. Під час досудового розслідування, в тому числі шляхом проведення слідчих та інших процесуальних дій, отримано докази того, що з високим ступенем ймовірності підозрюваний ОСОБА_3 може вчинити дії, які містять ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема: існує ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 дій, передбачених п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, санкція за який передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, останній буде переховуватися від органів досудового розслідування, з метою уникнення покарання. Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду з прав людини, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність утримання під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Крім того, підозрюваний не одружений, офіційно не працює, та в нього відсутні стабільні соціальні зв`язки, які утримують останнього від спроби втечі. Існує ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 дій, передбачених п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншого підозрюваного. Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні насильницьких кримінальних правопорушень, перебуваючи на волі, він може шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на потерпілих, свідків, інших підозрюваних з метою зміни їх показів. Тому просила продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 на 60 днів та не визначати йому розмір застави. Крім того, заявила клопотання про продовження (застосування) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , посилаючись на те, що на теперішній час ОСОБА_4 обгрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 121, ч.2 ст. 296 КК України. Зазначене цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обгрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини «Влох проти Польщі»). На сьогоднішній день виникла необхідність продовжити строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що зміна підозрюваному запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід може перешкодити кримінальному провадженню. Відповідно до положень ст.ст. 197, 199 КПК України за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на непов`язаний з ізоляцією від суспільства, строк тримання підозрюваного під вартою може бути продовжено у разі неможливості закінчення досудового розслідування в частині доведеного обвинувачення у строки, встановлені ст. 219 КПК України. Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, в якій його переслідують та міжнародними контактами. Під час досудового розслідування, в тому числі шляхом проведення слідчих та інших процесуальних дій, отримано докази того, що з високим ступенем ймовірності підозрюваний ОСОБА_4 може вчинити дії, які містять ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема: існує ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, санкція за який передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, останній буде переховуватися від органів досудового розслідування, з метою уникнення покарання. Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність тримання під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Крім того, підозрюваний не одружений, офіційно не працює, та в нього відсутні стабільні соціальні зв`язки, які утримують останнього від спроби втечі. Існує ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 дій, передбачених п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншого підозрюваного. Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні насильницьких кримінальних правопорушень, перебуваючи на волі, він може шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на потерпілих, свідків, інших підозрюваних з метою зміни їх показів. Тому просила продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 на 60 днів та не визначати йому розмір застави. Крім того, заявила клопотання про продовження (застосування) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 , посилаючись на те, що на теперішній час неповнолітній ОСОБА_1 обгрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 121, ч.2 ст. 296 КК України. Зазначене цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обгрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини «Влох проти Польщі»). На сьогоднішній день виникла необхідність продовжити строк тримання під вартою неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що зміна підозрюваному запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід може перешкодити кримінальному провадженню. Відповідно до положень ст.ст. 197, 199 КПК України за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на непов`язаний з ізоляцією від суспільства, строк тримання підозрюваного під вартою може бути продовжено у разі неможливості закінчення досудового розслідування в частині доведеного обвинувачення у строки, встановлені ст. 219 КПК України. Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, в якій його переслідують та міжнародними контактами. Під час досудового розслідування, в тому числі шляхом проведення слідчих та інших процесуальних дій, отримано докази того, що з високим ступенем ймовірності підозрюваний ОСОБА_1 може вчинити дії, які містять ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема: існує ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 дій, передбачених п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, санкція за який передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, останній буде переховуватися від органів досудового розслідування, з метою уникнення покарання. Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність тримання під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Крім того, підозрюваний не одружений, офіційно не працює, та в нього відсутні стабільні соціальні зв`язки, які утримують останнього від спроби втечі. Існує ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 дій, передбачених п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншого підозрюваного. Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні насильницьких кримінальних правопорушень, перебуваючи на волі, він може шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на потерпілих, свідків, інших підозрюваних з метою зміни їх показів. Тому просила продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 на 60 днів та не визначати йому розмір застави.

Захисник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Звєряка О.С. заперечував проти клопотання прокурора щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки прокурором не обгрунтована неможливість застосування до його підзахисного інших запобіжних заходів. Клопотання прокурора обгрунтоване лише тяжкістю злочину, в якому обвинувачується неповнолітній ОСОБА_1 , тому просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 – ОСОБА_2 підтримала позицію захисника.

Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Макарійчук А.В. заперечувала проти клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 – адвокат Ніконов М.М. заперечував проти клопотання прокурора щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки прокурором не підтверджена наявність зазначених у клопотанні ризиків. Його підзахисний не намагався впливати на свідків. Тому просив змінити запобіжний захід на непов`язаний з триманням під вартою.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат Коросташевський П.М. заперечував проти клопотання прокурора, оскільки ризики, зазначені прокурором не підтверджені. Його підзахисний не намагався впливати на свідків. ОСОБА_4 , 1999 року народження, не судимий, є внутрішньо переміщеною особою, брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення. Просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітній ОСОБА_1 підтримали позицію захисників.

Відповідно до ч.3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються під час судового провадження судом за клопотанням прокурора.

Виходячи з положень розділу ІІ КПК України, зокрема ст.ст. 131, 176 вказаного Кодексу, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Як вбачається з структури розділу ІV КПК України, судове провадження у першій інстанції в якості однієї із стадій включає підготовче провадження.

Таким чином, застосування запобіжних заходів під час підготовчого провадження, в тому числі вирішення питання щодо продовження тримання обвинуваченого під вартою на стадії підготовчого провадження, здійснюється згідно з положеннями розділу ІІ КПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, перевіривши доводи клопотань та матеріали справи, враховуючи конкретні обставини справи та особи обвинувачених вважає, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітньому ОСОБА_1 на стадії судового провадження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню, оскільки останні обвинувачуються у вчиненні тяжкого та нетяжкого злочинів (ст. 12 КК України).

З метою уникнення спроби обвинувачених переховуватися від суду, можливості незаконного впливу на свідків, які не допитані судом, вчинення інших кримінальних правопорушень, суд приходить до висновку, що стосовно обвинувачених необхідно продовжити строк тримання під вартою на шістдесят днів.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено, доказів не надано, тому клопотання захисників про зміну обвинуваченим запобіжного заходу задоволенню не підлягають.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів.

Суд приходить до висновку, що по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи – тримання під вартою, що завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухилення від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину, постала перед компетентними органами.

Відомості, які би свідчили про неможливість тримання обвинувачених під вартою, в матеріалах провадження відсутні.

Будь-яких інших обставин, які би свідчили про те, що застосований захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених судом, на даному етапі, не встановлено та захисниками не доведено.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітньому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Разом з тим, враховуючи вимоги п. 1 ч. 5 ст. 183 КПК України, а також обставини справи та вагомість наведених ризиків, суд вважає неможливим визначити розмір застави при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітній ОСОБА_1 підозрюються в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, вчиненому групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 205, 314 ч.3 п.3, 315, 331 КПК України, суд -

у х в а л и в:

Відмовити прокурору у задоволенні клопотання про призначення судового розгляду у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021221170001305 від 12.06.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021221170001305 від 12.06.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України, повернути прокурору Салтівської окружної прокуратури м. Харкова.

В задоволенні клопотань захисників про зміну стосовно обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на інші, не пов`язані з триманням під вартою – відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Харкова, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, тобто до 14 квітня 2022 року включно, без визначення розміру застави.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Красний Луч, Луганської області, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, тобто до 14 квітня 2022 року включно, без визначення розміру застави.

Продовжити неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Харкова, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, тобто до 14 квітня 2022 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня проголошення.

Суддя Харченко А.М.