YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Київська область

/

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Ухвала суду № 103216136, 14.02.2022, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Дата ухвалення

14.02.2022

Номер справи

369/1730/22

Номер документу

103216136

Форма судочинства

Цивільне

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛІК ОМ"

Справа № 369/1730/22

Провадження №2/369/3529/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчко А.Я.

при секретарі: Миголь А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві ОСОБА_1 - про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК ОМ» про витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу та скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

28.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК ОМ про витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу та скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».

Одночасно з позовом 28.01.2022 позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступні земельні ділянки, що належать на праві власності ТОВ «ЛІК ОМ»:

-земельну ділянку площею 1.5401 та, кадастровий номер 3222485800:03:005:0039, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68503332224;

-земельну ділянку площею 1.5399 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0040, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68511032224);

-земельну ділянку площею 1.54 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0043, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 67813832224);

-земельну ділянку площею 2.0401 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0020, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво- Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 67856732224);

-земельну ділянку площею 1.5399 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0030, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68503732224);

-земельну ділянку площею 2.0139 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0021, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво- Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68307832224);

-земельну ділянку площею 1.54 га, кадастровий номер3222485800:03:005:0028, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68479332224);

-земельну ділянку площею 1.5399 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0027, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68456932224);

-земельну ділянку площею 1.7043 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0025, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68409532224);

-земельну ділянку площею 1.5401 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0026, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68437332224);

-земельну ділянку площею 2.0046 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0024, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68372732224);

-земельну ділянку площею 1.4899 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:5122, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Петрівська (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1036702932224).

Свої вимоги мотивував тим, що позивачем було подано до Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву до ОСОБА_2 , ТОВ «ЛІК ОМ» про витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу та скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Так, підставами його позову є та обставина, що він не надавав та навіть в теорії не міг надати згоду ОСОБА_2 на внесення земельних ділянок у кількості 13 штук до статутного капіталу ТОВ «ЛІ КОМ», які розташовані за адресою: Київська область, с/рада Петрівська.

Отже, ТОВ «ЛІК ОМ» вживаються реальні дії, спрямовані на відчуження як земельних ділянок, так і часток у статутному капіталі, незважаючи на дію рішень судів про заборону вчинення таких дій.

В зв`язку з цим, на його думку, описані вище дії ТОВ «ЛІК ОМ» дають всі підстави стверджувати, що у випадку невжиття заходів забезпечення по даній справі.

Земельні ділянки найближчим часом будуть відчужені, що в подальшому, безсумнівно, утруднить та швидше за все, унеможливить виконання рішення суду, що в свою чергу, призведе до необхідності вжиття мною додаткових заходів для поновлення своїх прав, зокрема, шляхом подання ще одного позову про визнання недійсними правочинів на користь третіх осіб, тощо.

Вказані обставини підтверджуються його закордонним паспортом, а також листом Державної прикордонної служби від 28.08.2018 р., відповідно до якого він в період з 18.09.2016 р. по 24.08.2017 р. перебував за межами України, а саме - у Китайській Народній Республіці.

В зв`язку з цим позивач стверджує, що ТОВ «ЛІК ОМ» незаконно набуло право власності на Земельні ділянки, на підставі чого таке нерухоме майно підлягає витребуванню з незаконного володіння ТОВ «ЛІК ОМ» на його користь та на користь ОСОБА_2 .

Земельні ділянки найближчим часом будуть відчужені, що в подальшому, безсумнівно, утруднить та швидше за все, унеможливить виконання рішення суду, що в свою чергу, призведе до необхідності вжиття мною додаткових заходів для поновлення своїх прав, зокрема, шляхом подання ще одного позову про визнання недійсними правочинів на користь третіх осіб, тощо.

Тобто, оскільки ТОВ «ЛІК ОМ», достовірно знаючи про перебування належних йому земельних ділянок під забороною відчуження, все одно відчужило одну із таких ділянок, в зв`язку з чим наявні всі підставі вважати, що інші земельні ділянки також можуть бути відчужені, що в подальшому безсумнівно утруднить та швидше за все, унеможливить виконання рішення суду, що в свою чергу, призведе до необхідності вжиття його додаткових заходів для поновлення своїх прав, зокрема, шляхом визнання недійсним правочинів на користь третіх осіб, тощо.

Тому позивач вважає, що на даний час у ТОВ «ЛІК ОМ» наявні всі можливості для відчуження спірних земельних ділянок, внаслідок чого подання позову по цій справі взагалі втратить сенс.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Зміст та форма заяви відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується в тому числі накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір з приводу про витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу та скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і за реєстрова на відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Згідно п. 4 даної постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення ст. ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому, накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідачів на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення слід зазначити наступне.

Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.

З матеріалів заяви вбачається, що предметом спору між сторонами є витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу та скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на які позивач просить накласти арешт, унеможлививши тим самим їх відчуження до вирішення справи.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення позову які просить позивач.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 149, 150, 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву позивача ОСОБА_1 - про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК ОМ» про витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу та скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - задовольнити.

Забезпечити позов шляхом накладення арешту на наступні земельні ділянки, що належать на праві власності ТОВ «ЛІК ОМ»