Рішення № 103213871, 11.02.2022, Нововолинський міський суд Волинської області

справа № 165/4022/21

провадження №2/165/241/22

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2022 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі головуючого судді Ференс-Піжук О.Р., за участю секретаря Король І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Нововолинську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП "Шахта №9 Нововолинська" про стягнення розрахункових належних працівнику при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив:

08.12.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП "Шахта №9 Нововолинська" про стягнення розрахункових належних працівнику при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював на ВП "Шахта №9 Нововолинська" ДП «Волиньвугілля» підземним електрослюсарем з повним робочим днем під землею.

Наказом №34-к від 26.07.2021 позивач був звільнений з підприємства за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства умов колективного чи трудового договору з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

У день звільнення роботодавець не виплатив ОСОБА_1 розрахункових сум належним йому при звільненні в розмірі 83733,60 грн., що складаються із заробітної плати та вихідної допомоги, відповідно до довідки №166 від 07.09.2021.

Також зазначає, що Нововолинським міським судом Волинської області 16.09.2021 було видано судовий наказ, яким стягнуто з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 83733,60 грн. 75 коп. розрахункових належних при звільненні; 25123,68 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2021 по 15.09.2021 включно; та судові витрати по справі.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 22.10.2021 вищезазначений судовий наказ було скасовано за заявою боржника.

Зазначає, що станом на 01.05.2021 проведено фактичний виділ відокремленого підрозділу «Шахта №9 «Нововолинська» в окреме Державне підприємство «Шахта №9 «Нововолинська» та розпочато його самостійну діяльність. Відповідно до Наказу міністерства енергетики та вугільної промисловості №550 від 21.08.2015 «Про створення ДП «Шахта №9 «Нововолинська» шляхом виділу було створено ДП «Шахта №9 «Нововолинська», яка є правонаступником прав та обов`язків ДП «Волиньвугілля», пов`язаних з діяльністю ВП «Шахта №9 «Нововолинська».

Наголошує, що відповідач і на даний час не провів з позивачем повного розрахунку і не виплатив сум, належних позивачу при звільненні і вказує, що заборгованість, розмір якої не оспорюється відповідачем, становить 83733,60 грн., яку просить стягнути з відповідача на його користь.

Враховуючи, що середньоденний заробіток позивача становив 697,88 грн, просить суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 65600,72 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2021 по 07.12.2021 та судові витрати по справі.

У поданому відзиві представник відповідача ДП «Шахта №9 «Нововолинська» просить у задоволені позову відмовити з підстав наведених у відзиві. Вказує, що станом на 17.01.2022 відповідач не виплатив позивачу заробітну плату в розмірі 73951,31. Вважає розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який вказаний позивачем, таким, що значно перевищує суму основного боргу, і є додатковим фінансовим тягарем для підприємства. Співмірною сумою компенсації вважають 32472,30 грн із розрахунку зазначеному у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову. Також просить зменшити витрати на правову допомогу з 4000 грн на 2000 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

На підставі вказаної норми процесуального права, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.

Як встановлено судом, позивач працював на ВП «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» та 26.07.2021 був звільнений на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства, умов колективного чи трудового договору, з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, згідно з ст.44 КЗпП України) (а.с.9).

Станом на 01.05.2021 проведено фактичний виділ відокремленого підрозділу «Шахта №9 «Нововолинська» в окреме Державне підприємство «Шахта №9 «Нововолинська» та розпочато його самостійну діяльність. Відповідно до Наказу міністерства енергетики та вугільної промисловості №550 від 21.08.2015 «Про створення ДП «Шахта №9 «Нововолинська» шляхом виділу було створено ДП «Шахта №9 «Нововолинська», яка є правонаступником прав та обов`язків ДП «Волиньвугілля», пов`язаних з діяльністю ВП «Шахта №9 «Нововолинська».

Позивач просить стягнути з відповідача 83733,60 грн розрахункових належних при звільненні, в тому числі заборгованості вихідної допомоги при звільненні, відповідно до довідки №166 від 07.09.2021 (а.с. 11).

Згідно з довідкою відповідача від 17.01.2022 (а.с.23), заборгованість відповідача станом на 17.01.2022 перед ОСОБА_1 становить 73951,31 грн., з них: 32022,22 грн вихідна допомога.

Тобто, відповідачем частково було погашено заборгованість, розмір заборгованих сум розрахункових при звільненні становить 73951,31 грн, які суд стягує з відповідача на користь позивача.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Також у Пленумі Верховного Суду України в пункті 25 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня

після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступивши від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд, з урахуванням конкретних обставин, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відшкодування, яке нараховується відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунку при звільненні.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до статті 1 КЗпП України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи, як зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності виробництва, зміцненню трудової дисципліни, що свідчить про врахування та захист інтересів роботодавців, так і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, всемірну охорону трудових прав працівників.

Тобто у самому кодексі законодавець так урегулював взаємовідносини сторін трудових правовідносин, за яких враховано інтереси кожної із них.

Зазначений нормативний акт уточнює і розвиває конституційне право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. А держава, у свою чергу, гарантує на рівні закріплення у Конституції України у статті 43, у тому числі, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Саме на деталізацію та гарантування дотримання вказаного конституційного положення і прийнято ряд законодавчих актів, якими є як КЗпП України, так і Закон № 108/95-ВР.

Відповідно до статті 1 Закону № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статті 25 цього Закону передбачено, що забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Тобто із системного аналізу. як міжнародних нормативних актів, так і Конституції України, законів України, норм КЗпП України, можна зробити висновок, що на виконання своїх зобов`язань у соціальній сфері держава урегулювала питання виплати заробітної плати, а також передбачила гарантії того, що її своєчасна і у повному обсязі виплата є реальною, оскільки гарантована негативними для власника наслідками фінансового характеру у разі порушення вказаних імперативних норм.

Стаття 117 КЗпП України передбачає не санкції у розумінні ЦК України за невиконання фінансового зобов`язання, а саме гарантії дотримання роботодавцем прав найманого працівника на своєчасне та у повному обсязі отримання заробітної плати.

Відповідно до статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто сам законодавець чітко передбачив право найманого працівника звертатися до суду про стягнення заробітної плати без обмеження будь-якими часовими межами.

Як встановлено судом, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , як вбачається з довідки № 167 від 07.09.2021 виданої ДП «Шахта №9 Нововолинська» становить 697,88 грн. (а.с.10).

З урахуванням того, що 26.07.2021 року позивача було звільнено з посади підземного електрослюсаря з повним робочим днем під землею ДП «Шахта №9 Нововолинська» на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, та з вини підприємства належні звільненому працівникові суми у строки зазначені в ст.116 КЗпП України не були виплачені, суд визначає розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, таким чином: 65600,72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2021 по 07.12.2021 включно, із розрахунку 697,88 грн. (середньоденний заробіток) х 94 (робочі дні за вищевказаний період) = 65600,72 грн.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи те, що розмір заборгованості становить 73951,31 грн, з них 32022,22 грн вихідної допомоги, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2021 (наступний день після звільнення) по 07.12.2021 (день звернення до суду) включно становить 65600,72 грн , а сума за статтею 117 КЗпП не перевищує реальну заборгованість, відсутність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, суд вважає за справедливе не користуватися своїм правом щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Оскільки, саме з вини підприємства належні звільненому працівникові суми у строки зазначені в ст.116 КЗпП України не були виплачені і не виплачені на даний час, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача ДП «Шахта №9 «Нововолинська» в користь позивача ОСОБА_1 65600,72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2021 по 07.12.2021.

Крім того з відповідача в користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України, підлягає до стягнення 908 грн. сплаченого судового збору щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджується документально (а.с.1,2) та 908 грн. судового збору в дохід держави щодо позовної вимоги про стягнення заборгованих розрахункових.

Також до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає понесені витрати на професійно правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог в розмірі 3700 грн, що підтверджені документально (а.с.13,14).

Керуючись ст.13, ст.12, ст.81, ст.141, ст.211, ст.259, ст.263, ст. 279 ЦПК України, на підставі ст.47, ст.116, ст.117 КЗпП України, ст.1, ст.2, ст.5, ст.7, ст.10, ст.15 Закону України Про оплату праці, суд,

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41936988, адреса: вул. Шахтарська, 37, село Литовеж Іваничівського району Волинської області, в користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят три тисячі дев`ятсот п`ятдесят одну) грн. 31 коп. розрахункових, 65600 (шістдесят п`ять тисяч шістсот) грн. 72 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2021 року по 07 грудня 2021 року, 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. сплаченого судового збору, 3700 (три тисячі сімсот) грн. 00 коп. понесених витрат на професійно правничу допомогу, всього 144160 (сто сорок чотири тисячі сто шістдесят) грн. 03 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Шахта №9 «Нововолинська», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41936988, адреса: вул. Шахтарська, 37, село Литовеж Іваничівського району Волинської області, в дохід держави 908 (дев`ятсот вісім) грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги через Нововолинський міський суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий підпис О.Р. Ференс-Піжук