Рішення № 103210378, 10.02.2022, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2022 року м. Рівне №460/15639/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Харитонюк В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник Безпалов А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доОфіс Генерального прокурора Рівненська обласна прокуратура стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду, зазначаючи про несвоєчасність виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, у зв`язку із чим на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року було відкрито провадження в адміністративній справі №460/15639/21 за правилами загального позовного провадження .

03 грудня 2020 року Рівненською обласною прокуратурою було подано відзив на позовну заяву

Відповідач у письмовому відзиві просив відмовити у задоволенні позову, оскільки право позивача на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі пов`язується виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу та фактичним допуском незаконно звільненого працівника до роботи; підстави для застосування коефіцієнта підвищення при обчисленні заробітної плати за час затримки виконання судового рішення відсутні.

З аналогічних підстав 10 грудня 2020 року Офісом Генерального прокурора було подано відзив на позовну заяву.

У поданій 14 грудня 2021 року відповіді на відзив позивач повторно наголосив на обґрунтованості позовних вимог зазначивши, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці; закон пов`язує таку виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Рівненської області задоволено в повному обсязі щодо наступних позовних вимог: визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1470к від 23.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Рівненської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області (код ЄДРПОУ 02910077, адреса: 33028, м. Рівне, вул. 16-го Липня, 52) з 24 жовтня 2014 року; стягнуто з прокуратури Рівненської області (код ЄДРПОУ 02910077, адреса: 33028, м. Рівне, вул. 16-го Липня, 52) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 16 липня 2020 року у розмірі 2 037 340, 52 грн. (два мільйони тридцять сім тисяч триста сорок гривень 52 копійки). зобов`язано Генеральну прокуратуру України (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року на посаді заступника прокурора Рівненської області (код ЄДРПОУ 02910077, адреса: 33028, м. Рівне, вул. 16-го Липня, 52) та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

У зв`язку із невиконанням вказаного судового рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Правові положення аналогічного змісту містяться також в статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.

З огляду на зазначене, після прийняття рішення Окружним адміністративним судом міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Суд звертає увагу на те, що станом на момент прийняття рішення у цій справі, доказів негайного поновлення позивача на посаді до суду не надано.

Разом з тим, відповідач зазначає, що невиконання вказаного рішення зумовлене тим, що позивач не подавав до Офісу Генерального прокурора заяви про виконання вказаного рішення чи інших виконавчих документів, а також у зв`язку з наявністю обставин щодо несумісності посади прокурора та адвокатської діяльності позивача.

З приводу вказаних доводів відповідача суд зазначає, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, за виключенням непереборних.

Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а та від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19.

Також, стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

З огляду на викладене, посилання відповідача на ненадходження заяви від позивача чи інших виконавчих документів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, як на підставу невиконання рішення, є необґрунтованими.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 червня 2020 року у справі №816/1895/18 та від 10 травня 2019 року у справі №816/1791/17.

В частині доводів відповідача щодо несумісності посади прокурора із зайняттям адвокатською діяльністю, як на підставу, що унеможливила виконання рішення, суд звертає увагу на таке.

Статтею 18 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.

На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».

Пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Статтею 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено вимоги щодо несумісності діяльності адвоката, серед яких робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що посада прокуратура є несумісною із діяльністю адвоката, при цьому у разі виникнення обставин несумісності, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Суд звертає увагу, що обставиною несумісності, виникнення якої обумовлює обов`язок адвоката зупинити адвокатську діяльність, в контексті спірних правовідносин є видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді.

Разом з тим, у даному випадку, обставини несумісності не виникли, оскільки рішення суду про поновлення позивача на посаді, відповідач не виконав.

Суд також звертає увагу на те, що норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі, або провадить адвокатську діяльність, а питання несумісності повинно вирішуватись після поновлення позивача на посаді.

Таким чином, доводи відповідача щодо неможливості виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з огляду на несумісність посади прокурора із адвокатською діяльністю позивача також є безпідставними.

Доводи відповідача про те, що у разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», суд також не приймає до уваги, оскільки згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці.

Враховуючи викладене, відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 року у справі №826/17805/14 починаючи з 31 липня 2020 року (день отримання рішення Офісом Генерального прокурора).

При визначенні періоду за який належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає таке.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Як встановлено в ході судового розгляду, що знайшло своє відображення у зазначеному вище рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2020 у справі № 826/17805/14, яке вступило в законну силу, відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 № 18-1456зп за період роботи у прокуратурі області з серпня 2014 року середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передували звільненню 23.10.2014, складала 742,16 грн. та розмір посадового окладу позивача на день звільнення складав 2790 грн.

Згідно проведеного позивачем розрахунку, період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі становить:

з 31.07.2020 по 27.09.2021 - 1 день (липень 2020) + 20 днів (серпень 2020) + 22 дні (вересень 2020) + 21 день (жовтень 2020) + 21 день (листопад 2020) + 22 дні (грудень 2020) + 19 днів (січень 2021) + 20 днів ( лютий 2021) + 22 дні (березень 2021) + 22 дні (квітень 2021) + 18 днів (травень 2021) + 20 днів (червень 2021) + 22 дні (липень 2021) + 21 день (серпень 2021) + 19 днів (вересень 2021) = 290 робочих днів. Пунктом 10 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевою бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Частинами другою, третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Окружним адміністративним судом м. Києва в ході судового розгляду також встановлено, що в період з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505) відбулося підвищення розміру посадового окладу позивача з 2790,00грн. до 3488,00грн.

Тому суд прийшов до висновку, що відповідно до п. 10 Порядку коефіцієнт підвищення тарифних ставок та посадових окладів розраховується наступним чином: 3488,00грн. / 2790,00грн = 1,25.

Також, як зазначено в рішенні суду, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 657 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505» внесено зміни, в тому числі і до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур», яка вступила в силу 06.09.2017 року.

Відповідно до внесених змін до схеми посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур (додаток № 2) (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 місячний посадовий оклад заступника прокурора становив 8170,00гривень.

Таким чином, судом зроблено висновок про те, що відповідно до п. 10 Порядку коефіцієнт підвищення тарифних ставок та посадових окладів, з урахуванням змін, що вносилися 30 серпня 2017 р. до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури, розраховується наступним чином: 8170,00грн./3488,00грн = 2,34.

В подальшому суд зазначив, що з 16 січня 2020 року набрала чинності постанова КМУ №1155 від 11.12.2019 року «Про умови оплати праці прокурорів», посадовий оклад позивача було вчергове підвищено до 34578,00грн. Відповідно коефіцієнт підвищення тарифних ставок та посадових окладів становить: 4,23 (34578грн./8170).

Зазначені висновки, викладені у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2020 у справі № 826/17805/14 Постановою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року не скасовані, тому в силу вимог ст.78 КАС України такі обставини не підлягають доказуванню.

12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» (далі по тексту - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку виключено.

Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до абз. 2 п.2 мотивованої частини Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним сили, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Таким чином, до спірних відносин слід застосувати положення Постанови КМУ № 100 в редакції, що діяла на час їх виникнення, тобто з врахуванням положень п.10. Більше того, вказані положення п. 10 застосовувалися, як зазначалось вище, при розгляді судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, та визначені в ході судового розгляду цих судів коефіцієнти корегування середньоденного заробітку позивача знайшли своє відображення у відповідних рішеннях, які є чинними, тобто набули законної сили і вони мають враховуватися при розгляді судом даного позову.

Відповідна правова позиція щодо необхідності застосування п. 10 Постанови КМУ № 100 у аналогічних спірних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі за № 826/17798/14.

Верховний Суд у наведеній постанові від 30.06.2021 зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій у даній справі, якими не було застосовано п. 10 Порядку, не відповідають висновкам Верховного Суду у постановах від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 17.06.2020 у справі № 820/1505/18, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14 та від 15.10. 2020 у справі № 826/5842/15, згідно з якими при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства. Тобто, зазначена правова позиція повністю підтверджує висновки щодо необхідності застосування коефіцієнту корегування середньоденного заробітку позивача, оскільки підвищення посадових окладів відбулося в період дії п. 10 Постанови КМУ № 100, як і не суперечить цій правовій позиції і проведений позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб`єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.

Зокрема, за змістом роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, розміщеному 24.12.2020 на офіційному веб-сайті, щодо порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» вказано, якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11.12.2020 (включно), то застосовуються положення постанови № 100 без змін, внесених постановою № 1213. Якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, з 12.12.2020 і пізніше, то необхідно застосовувати положення постанови №100 з урахуванням змін, внесених постановою № 1213.

За приписами пункту другого постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. №100, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України уповноважено надавати роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, позаяк висловлена правова позиція цього органу щодо порядку застосування профільного нормативно-правового акту має вагомий рекомендаційний характер для належного правозастосування його норм.

На момент виникнення спірних правовідносин пункт 10 Порядку №100 при розрахунку середньоденного заробітку підлягав застосуванню та відповідно, безумовно підлягає застосуванню до втрати ним чинності. Водночас Порядок № 100 не містить норм, які-б передбачали зменшення вже застосованого коефіцієнту, відтак застосований коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на 11.12.2020 (кінцевий день чинності пункту 10 Порядку № 100) має бути застосовано і у період вимушеного прогулу після 12.12.2020.

За таких умов на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 910 407, 672 грн. (742,16 (середньоденна заробітна плата) х 4,23 (коефіцієнт підвищення тарифних ставок) х 290 (кількість днів затримки виконання рішення суду)

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі - задовольнити повністю.

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки Офісом Генерального прокурора виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2020 у справі № 826/17805/14 про поновлення ОСОБА_1 з 24.10.2014 на посаді заступника прокурора Рівненської області, за період з 31.07.2020 по 27.09.2021, в розмірі 910 407 ( дев`ятсот десять тисяч чотириста сім ) гривень, 67 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15,м. Київ,01011, ЄДРПОУ/РНОКПП 00034051) Відповідач - Рівненська обласна прокуратура (вул.16 Липня,52,м.Рівне,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 02910077)

Повний текст рішення складений 10 лютого 2022 року

Суддя Д.Є. Махаринець