Рішення № 103210262, 09.02.2022, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 лютого 2022 року м. Рівне №460/17052/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини А 2798 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Військової частини А 2798 (далі по тексту – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” при нарахуванні грошового забезпечення у період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену вимогами пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити премію у відсотках визначених у наказах командира військової частини А2798 за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум;

зобов`язання відповідача відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення з 1 січня 2003 року по 1 січня 2008 року;

зобов`язання відповідача відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, здійснити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

За змістом позовної заяви та відповіді на відзив позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині А2798, та 02.09.2020 згідно з наказом командира військової частини А2798 №169 був виключений зі списків особового складу частини у зв`язку із звільненням з військової служби у запас. Після звільнення позивач з`ясував, що відповідачем порушувався порядок нарахування грошового забезпечення, що призводило до його зменшення. З такою бездіяльністю відповідача щодо не донарахування суми грошового забезпечення позивач не погоджується, вважає, що військова частина А2798 протиправно не виконувалися вимоги Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ”, що вплинуло на розмір премії та в цілому на розмір грошового утримання за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року. Враховуючи викладене, позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення з 1 січня 2003 року по 1 січня 2008 року та зобов`язати відповідача здійснити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. На підставі викладеного позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позов. На обґрунтування заперечення відповідач зазначає, що військова частина А2798 є підпорядкованою військовій частині А0515, здійснення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям, у яке входить преміювання, як складова частина, відбувається за рахунок коштів військової частини А0515 у межах виділених асигнувань. Надбавка у розмірі 100% від посадового окладу виплачувалася військовослужбовцям військової частини А2798 з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року за нормами, встановленими для військовослужбовців Служби безпеки України відповідно до Указів Президента України №925 від 04 жовтня 1996 року, №568/2001 від 26 липня 2001 року, №1138цт/2003 від 02 жовтня 2003 року, про що на думку відповідача позивачу відомо, оскільки він обіймав посаду помічника командира військової частини А2798 з правових питань і до його прямих обов`язків входила організація правової роботи, спрямована на правильне застосування, неухильне додержання вимог законодавства. Відповідач зазначає, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 від 19 жовтня 2000 року №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 17.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи ухвалено провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2798.

Наказом командира військової частини А0515 від 31.07.2020 №172дск, підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру з оперативної роботи – начальника оперативного відділу Головного центру спеціального радіозв`язку, звільнено з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Наказом командира військової частини А2798 від 02.09.2020 №169, ОСОБА_1 02.09.2020 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

05.07.2021 позивач звернувся до військової частини А2798 із заявою надати довідки про розмір його грошового забезпечення виплаченого за період з 01 січня 1998 року по 30 листопада 2008 року з зазначенням у них сум основних та додаткових видів по кожному з складових окремо та узагальнену суму грошового забезпечення за місяць, (в т.ч. зазначити суми грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій виплачених відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та інше), індексації грошового забезпечення.

На вказану заяву військовою частиною А2798 надано відповідь від 02.08.2021 №436 та додано витяги з карток особового рахунку військовослужбовця за 1998-2008 роки, з аналізу яких позивачем встановлено порушення порядку зарахування грошового забезпечення, зокрема відповідачем не виконувались вимоги пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ”, яким установлена військовослужбовцям (крім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби) щомісячні надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), яку почали виплачувати військовослужбовцям з 1 січня 2003 року. При цьому, на виконання пункту 3 Указу №173/2002 військовою частиною А2798 з 1 січня 2003 року було припинено виплату надбавки у розмірі 40% посадового окладу, зазначене свідчить, що Указ №173/2002 розповсюджувався на військовослужбовців військової частини А2798.

З зазначеною бездіяльністю військової частини А2798 позивач не погоджується, вважає порядок нарахування грошового забезпечення з 1 січня 2003 року по 1 січня 2008 року протиправним, оскільки військовою частиною А2798 невиконані вимоги Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ”, що призвело до зменшення розміру грошового забезпечення визначеного законодавством, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

З наявних в матеріалах справи витягів з карток особового рахунку ОСОБА_1 встановлено, що надбавка 100% грошового забезпечення виплачувалася позивачу починаючи з січня 2001 року по лютий 2002 року у сумі 353,75 грн, в березні 2002 року – 360,00 грн, в квітні 2002 року – 357,60 грн, в квітні 2002 року – 357,60 грн, в травні 2002 року – 358,59 грн, з червня по липень 2002 року – 360,00 грн, у період серпень-грудень 2002 року – 362,50 грн.

З вересня 1999 року по 01 січня 2003 року позивачу також виплачувалася надбавка 40% посадового окладу, встановлена Указом Президента України від 14 липня 1999 року №847 “Про додаткові заходи щодо впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України (далі – Указ №847). У подальшому Указ №847 іншим Указом №173/2002 (пункт 3) визнано таким, що втратив чинність у частині, що стосується військовослужбовців Військово-Морських Сил - з 01 липня 2002 року, інших військовослужбовців – з 01 січня 2003 року.

Водночас, пунктом 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” (далі - Указ №173/2002) військовослужбовцям (окрім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби) установлені надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), яку належало сплачувати військовослужбовцям з 01 січня 2003 року.

Як стверджує позивач і такі твердження доведені матеріалами справи, у військовій частині А2798 зазначена надбавка, передбачена пунктом 1 Указу №173/2002, позивачу не виплачувалася. Разом з цим, на виконання пункту 3 Указу №173/2002 з 01 січня 2003 року позивачу припинено виплату надбавки у розмірі 40% посадового окладу.

З 01 січня 2008 року Указом Президента України від 18 грудня 2007 року №1234/2007 “Про внесення змін до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року №379 та визнання таким, що втратили чинність, деяких указів Президента України” упорядковано грошове забезпечення військовослужбовців та визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” та інші Укази з цього питання.

Як зазначено самим відповідачем у відзиві, у зазначений період часу, а саме: з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року нарахування та виплати позивачу надбавки у розмірі 100% від посадового окладу, окладу за військовим званням та процентної надбавки за вислугу років провадилися відповідно до Указів Президента України №925 від 04 жовтня 1996 року, №568/2001 від 26 липня 2001 року, №1138цт/2003 від 02 жовтня 2003 року, а загальна сума виплат, зазначена у колонці 11 наданих суду роздавальних відомостей, складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років. Премія, зазначена у колонці 12, нараховувалася у процентному відношенні від нарахованого грошового забезпечення відповідно до наказу Міністра оборони України №75 від 05 березня 2001 року.

Отже, з викладеного та з досліджених витягів з відомостей про нарахування грошового забезпечення, зокрема, позивачу, підтверджуються обставини не нарахування та невиплати надбавки, передбаченої пунктом 1 Указу №173/2002 за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, а твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про зворотне вказує на вільне трактування військовою частиною А2798 положень зазначеного Указу.

Як вірно зазначив позивач, внаслідок невиконання вимог Указу №173/2002 відповідачем зменшено й розмір сум премії, яка обраховувалася у відсотках відповідно до розміру грошового забезпечення.

Так, відповідно до положень пункту 34.5 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №75 від 05 березня 2001 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), виплата премії здійснюється щомісяця за минулий місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць у межах фонду преміювання за розрахунковий період (за місяць – 33,3 відсотка фонду грошового забезпечення, за квартал – 100 відсотків). Розмір премій визначається наказом командира військової частини, а командирам – наказами вищих командирів/начальників.

Таким чином, невиконання військовою частиною А2798 вимог Указу №173/2002 потягнуло зменшення розміру премій та в цілому розміру нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, у чому суд вбачає ознаки протиправної бездіяльності та порушення прав позивача на належне грошове забезпечення під час військової служби.

Також, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Окрім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 зазначив також, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Окрім іншого, стаття 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі – Закон №2050-ІІІ) передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно з пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації страти частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Отже, підсумовуючи викладене у сукупності, суд вважає доведеними та підтвердженими обставини протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу надбавки у розмірі 100% грошового забезпечення та надбавки за вислугу років, передбаченої Указом №173/2002 у період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, що призвело до зменшення суми премії та сукупно усього грошового забезпечення, передбаченого законодавством, у зв`язку з чим вбачає підстави для задоволення пов`язаної із цим частини позовних вимог.

Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Як уже зазначалось судом вище, надбавки до грошового забезпечення та премія є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, компенсація втрати частини доходів, як основні державні гарантії щодо оплати праці військовослужбовців підлягають обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд вважає, що нарахування та виплата надбавки до грошового забезпечення, премії та компенсація втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Щодо покликання відповідача на те, що він підпорядкований військовій частині А0515, суд зазначає таке. Відповідно до приписів чинного законодавства, обов`язок нарахувати та виплатити працівнику грошове забезпечення, покладено на роботодавця, яким у спірних правовідносинах є військова частина А2798. Таким чином, та обставина, що відповідач підпорядкований іншій військовій частині, не виключає та не спростовує обов`язку відповідача поновити порушене право позивача. Отже, суд вважає, що наведені аргументи відповідача не впливають на оцінку спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З врахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, то підстав для присудження відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судових витрат не має.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А2798 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2798 щодо невиконання пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” при нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року.

Зобов`язати військову частину А2798 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену пунктом 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Зобов`язати військову частину А2798 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію у відсотках визначених у наказах командира військової частини А2798 за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням вже виплачених сум.

Зобов`язати військову частину А2798 відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Військова частина А 2798 (вул.Військове містечко № 45,м.Рівне,33000. ЄДРПОУ/РНОКПП 08509140)

Повний текст рішення складений 09.02.2022.

Суддя Олег ГРЕСЬКО