Рішення № 103209698, 17.01.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21562/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09 листопада 2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138), у якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність 26 прикордонного прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

зобов`язати 26 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138) нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він – ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України та відповідно до наказу начальника 26 прикордонного загону від 09 жовтня 2020 року № 379-ОС був виключений із списків особового складу, у зв`язку зі звільненням за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як вказує позивач, на час звільнення він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” за наявності вислуги 10 років і більше.

Позивач вказує, що вислуга років станом на 09 жовтня 2020 року становить: календарна: 09 років 03 місяці 25 днів; пільгова: 04 роки 09 місяців 09 днів; усього: 14 років 01 місяць 04 дні.

Попри це при звільненні з військової служби вказана грошова допомогу йому нарахована та виплачена не була.

З приводу вказаного позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати йому одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Однак, позитивної відповіді не отримав. Листом від 06.10.2021 року отримав відмову, яка була мотивована тим, що одноразова допомога при звільненні виплачується при вислузі 10 років і більше, отже позивач права на її отримання не набув.

Натомість, позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки вважає, що вислуга років не обчислюється календарними роками служби, а може включати різні періоди, в тому числі і пільгове обчислення строку вислуги.

Також в обґрунтування своєю правової позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17.

Посилаючись на те, що має загальну вислугу років на військовій службі 14 років 01 місяць 04 дні, позивач звернуся до суду з даним позовом.

Процесуальний рух справи

Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за ст. 263 КАС України.

В ухвалі про відкриття провадження у справі судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачу копію ухвали суду про відкриття провадження у справі направлено засобами електронного зв`язку (на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Однак, до суду не надійшов звіт про отримання електронного листа.

Станом на 15 грудня 2021 року відповідачем відзив на адміністративний позов не поданий.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Тобто, строк для подання учасниками справи заяв по суті справи обчислюється з огляду на отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладені обставини, а саме відсутність інформації щодо отримання відповідачем судової кореспонденції про відкриття провадження у справі та необхідність забезпечення цього права з боку суду, з об`єктивний причин справа не могла бути розглянута в останній процесуальний день розгляду справи за приписами ст. 263 КАС України – 15 грудня 2021 року.

Ухвалою від 15 грудня 2021 року суд вирішив здійснювати подальший розгляд адміністративної справи №420/21562/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - за правилами ч.5 ст.262 КАС України без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

29 грудня 2021 року до суду через канцелярію засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву.

Позиція відповідача

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідач підтвердив те, що позивач проходив військову службу у 26 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України та 09 жовтня 2020 року наказом № 379-ОС був виключений із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Як зазначає відповідач, станом на 09.10.2020 року у Позивача вислуга років становить: календарна - 09 років 03 місяців 25 днів; пільгова - 04 років 09 місяців 09 днів; всього - 14 років 01 місяць 04 дні.

По суті спірних правовідносин відповідач зазначив, що за умовами ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Тобто, відповідач вважає, що вищевказана одноразова грошова допомога виплачується за наявності вислуги 10 років і більше в календарному обчисленні, без урахування пільгового періоду. Натомість, на день звільнення вислуга років позивача складала менше 10 років в календарному обчисленні, отже, на переконання відповідача, позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, клопотання та додаткові докази не надходили.

З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у 26 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України; має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 17 листопада 2015 року Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України (а.с. 9).

Наказом начальника 26 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09 жовтня 2020 року №379-ОС, прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії – інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби «Південний» 1 категорії (тип Б), звільненого наказом начальника 26 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09 вересня 2020 року №338-ОС в запас Збройних Сил України за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з 09 жовтня 2020 року виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 4).

Згідно цього наказу, вислуга років станом на 09 жовтня 2020 року становить:

календарна - 09 років 03 місяців 25 днів;

пільгова - 04 роки 09 місяців 09 днів;

усього - 14 років 01 місяць 04 дні.

Зі змісту наказу від 09 жовтня 2020 року №379-ОС вбачається, що одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей”, позивачу не нараховано та не виплачено.

30 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з приводу вказаного питання.

У відповідь на заяву позивача від 30 вересня 2021 року вх. №В-190, листом від 06 жовтня 2021 року вих. №11/В-190 за підписом начальника 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України повідомлено, що одноразова грошова допомога при звільненні не була йому нарахована у зв`язку з тим, що відповідно пункту 9 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби, виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років), а у випадку позивача календарна вислуга років становить 9 років. Тому на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби він права не набув (а.с. 8).

Не погоджуюсь із зазначеною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, посилаючись на те, що з урахуванням пільгового строку вислуги років строк його загальної вислуги складає більше 10 років, що дає йому право на одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає, відповідно до Конституції України, Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (в редакції від 03.07.2020 року, чинній на момент звільнення позивача з військової служби), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (надалі – Порядок № 260).

Згідно пункту 2 розділу XXXII Порядку №260, у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Як встановлено судом, позивач звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту наказом начальника 26 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09 вересня 2020 року №338-ОС, відповідно до пп. “а” пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Отже, наявна така умова застосування ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та пункту 2 розділу XXXII Порядку №260, як звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Що стосується умови наявності вислуги 10 років і більше, то вказане питання в межах даної справи є спірним, позаяк підставою відмови позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стало наявність у позивача у календарному обчисленні вислуги років менше ніж 10 років.

Вирішуючи цей спір судом встановлено, що питання стосовно обчислення вислуги років з метою застосування ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17, колегія судів дійшла до висновку, що поняття “календарна вислуга років” застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: “в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби”. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” є наявність “вислуги 10 років і більше”.

Таким чином, Верховний Суд висновує, що в частині другій статті 15 Законі України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

У постанові від 24 листопада 2020 року у справі №822/3008/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду підтримав вищенаведені правові висновки щодо застосування ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, вказавши, що не знаходить підстав для відступлення від такої позиції.

Отже, на час вирішення даної справи практика Верховного суду щодо розгляду зазначеної категорії адміністративних справ є сталою, відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з положенням ч.5, ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом з матеріалів справи під час проходження військової служби позивач набув статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 17 листопада 2015 року Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України (а.с. 9).

Сторонами не заперечується, що станом на 09 жовтня 2020 року вислуга років позивача становить:

календарна - 09 років 03 місяців 25 днів;

пільгова - 04 роки 09 місяців 09 днів;

усього - 14 років 01 місяць 04 дні.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей”, встановлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Відтак, приймаючи до уваги вимоги Постанови №393, позивач має додатково 04 роки 09 місяців 09 днів пільгового строку вислуги років, а відтак строк його загальної вислуги років складає 14 років 01 місяць 04 дні.

Таким чином судом встановлено, що умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана.

Отже, оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги при звільненні відсутні, суд дійшов висновку, що позивач має право на таку виплату.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме – у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому, враховуючи, що відповідачем в листі від 06 жовтня 2021 року вих. №11/В-190 фактично відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, суд вбачає в поведінці відповідача активну, свідому поведінку, тобто дії суб`єкта правових відносин, а не його бездіяльність.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволення шляхом визнання протиправними дій, а не бездіяльності 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, як заявлено позивачем.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/бездіяльності. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає необхідним також зобов`язати 26 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Саме такий судовий захист суд вважає належним, ефективним та повним для відновлення права позивача.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 6 ст. 120 КАС України).

З урахуванням ч. 6 ст. 120 КАС України, справу розглянуто 17 січня 2022 року.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 120, 139, 242-246, 250, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії 26 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138), які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов`язати 26 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням висновків суду).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач – 26 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина 2138) (код ЄДРПОУ 14321386; 65121, м. Одеса, вул. Левітана, 113).

Суддя О.В. Глуханчук