Рішення № 103209593, 17.01.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3937/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

представника позивача Усатенка В.Ю.,

представника відповідача Чабан І.А.,

представника третьої особи Ільницької Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом, позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, Міністерство внутрішніх справ України, Кабінет Міністрів України про визнання протиправною та скасування державної реєстрації припинення, вирішив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

І. Суть спору

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду до відповідача, Юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, Міністерство внутрішніх справ України, Кабінет Міністрів України з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправною і скасувати державну реєстрацію припинення Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, здійснену державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.01.2021 №1005561110007037176 на підставі рішення про припинення.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція Позивача

Позивач стверджував, що у зв`язку з протиправно ліквідацією УМВС України на Одеській залізниці (де він проходив службу) і закритті всіх банківських рахунків він позбавлений можливості отримати грошове забезпечення за період з 07.11.2015 по 16.03.2018 та одноразову грошову допомогу при звільненні.

Рішення відповідача про припинення УМВС України на Одеській залізниці позивач вважає протиправним, оскільки воно прийнято за відсутності законних підстав та не у спосіб, встановлений законом.

Так, оскільки УМВС України на Одеській залізниці на час ліквідації було юридичною особою та територіальним органом МВС України, відповідне чинне законодавство передбачало його ліквідацію на підставі постанови КМУ. Проте КМУ таку постанову не видавав, спірне рішення прийняте на підставі наказу міністра МВС України, який не мав право здійснювати ліквідацію. Відповідно відповідач не мав право приймати рішення про припинення УМВС України на Одеській залізниці.

(б) Позиція відповідача

06.07.2021 відповідач надав до суду відзив на позов в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначав, що відповідно до чинного законодавства у його повноваження для здійснення державної реєстрації припинення входить тільки засвідчення факту створення чи припинення юридичної особи. Тобто він виконує лише функцію легалізації події.

При цьому відповідач пояснив, що припинення юридичної особи фактично відбувається в два етапи: державна реєстрація рішення про припинення, та державна реєстрація припинення.

Так, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру в ньому було зареєстрованим рішення засновників юридичної особи УМВС України на Одеській залізниці щодо припинення в результаті ліквідації на підставі наказу МВС України №661 від 08.06.2015.

Для реєстрації припинення відповідачу були надані усі необхідні документи відповідно до чинного законодавства. Зокрема: заява та довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Таким чином, відповідач діяв в межах та у спосіб, визначений законом.

(в) Позиція третьої особи, Кабінету Міністрів України

09.04.2021 від представника третьої особи надійшли до суду пояснення в яких представник заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування своїх пояснень представник зазначав, що відповідно до законодавчих змін, які відбулися на момент припинення УМВС на Одеській залізниці, даний орган вже не був територіальним органом МВС України. Відповідно рішення , прийняте МВС України про ліквідацію було прийнято в межах повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством. Відповідач здійснив державну реєстрацію законно за наявності усіх необхідних документів.

Також представник третьої особи звертав увагу на те, що вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію про припинення є неналежним способом захисту, оскільки суть спору полягає у неможливості отримати позивачем грошову допомогу при звільненні.

(г) Позиція третьої особи, Міністерства внутрішніх справ України

26.04.2021 та 14.06.2021 від представника третьої особи надійшли до суду пояснення в яких представник заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні. Представник вважає посилання позивача на те, що територіальні органи міністерства ліквідовуються на підставі постанови КМУ є хибною думкою. Адже у відповідності з чинним законодавством ті, територіальні органи, які утворювалися на підставі постанови КМУ, вони їм і ліквідовувалися. Управління, які утворювалися МВС України , ним і ліквідовувалося.

Крім того, позивач не надав жодного документа на підтвердження свого звернення із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та не скористався своїм правом як кредитор отримати грошові суми від ліквідаційної комісії Управління.

ІІІ. Процедура та рух справи

22.03.2021 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

05.04.2021 суд ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача та здійснив перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

23.06.2021 суд ухвалив задовольнити клопотання представника третьої особи МВС України проводити судові засідання в режимі відеоконференції та зупинив провадження у справі через хворобу представника позивача.

06.01.2022 суд ухвалив поновити провадження у справі, закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті за згодою сторін одразу після закриття підготовчого провадження.

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Позивач проходив службу в ОВС з 13.08.2001 по 06.11.2015.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 задоволений позов позивача до УМВС України на Одеській залізниці про зобов`язання задовольнити у повному обсязі вимоги позивача про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «г» (через скорочення штатів) з 16.03.2018.

04.06.2020 УМВС наказом №1 змінило підставу та дату звільнення позивача з ОВС з 16.03.2018.

Позивач стверджує, що на дату його звільнення грошове забезпечення за період з 07.11.2015 по 16.03.2018 та одноразова грошова допомога при звільненні йому не було нараховані та не виплачені.

08.06.2015 МВС України видало наказ «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці» №661.

14.07.2015 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстроване рішення засновників юридичної особи УМВС України на Одеській залізниці щодо припинення в результаті ліквідації на підставі наказу МВС України №661 від 08.06.2015.

16.01.2021 відповідач вніс запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення №№1005561110007037176 на підставі рішення про припинення.

V. Джерела права та висновки суду

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що зміст спірних правовідносин становить вирішення питання щодо існування у відповідача - державного реєстратора законних підстав для здійснення реєстрації припинення юридичної особи УМВС України на Одеській залізниці. Також суду необхідно з`ясувти, яким чином факт державної реєстрації припинення міг вплинути на право позивача отримати грошове забезпечення за період з 07.11.2015 по 16.03.2018 та одноразову грошову допомогу при звільненні.

В цьому контексті суду поаинен встановити, чи було необхідним для здійснення державної реєстрації припинення УМВС України на Одеській залізниці, як особи публічного права, прийняття КМУ відповідної постанови.

Пунктом 12 ч.2 ст.8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що міністр, як керівник міністерства, утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства , установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції щодо управління об`єктами державної власності.

Відповідно до ч.1 статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної численності державних службовців та працівників міністерств і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідуються, реорганізуються за поданням міністра Кабінету Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися, ліквідовуватися, реорганізовуватися міністром як структурні підрозділу апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Тобто вказаний закон серед іншого пов`язує ліквідацію юридичної особи за поданням міністра КМУ , з її статусом територіального органу міністерства.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади, затверджений Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ від 13.06.2014 №401 чинного на момент прийняття наказу про ліквідацію, міністр мав право утворювати, ліквідовувати, реорганізовувати установи та організації, що входили до сфери управління МВС.

Законом України від 12.02.2015 №193-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ» внесено ряд змін до законодавчих актів, що стосуються транспортної міліції.

Так, вказаним Законом законодавець вніс зміни в ст.7 Закону України «Про міліцію», а саме виключив із складової міліції підрозділ транспортної міліції.

Крім того, постановою КМУ від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, територіальні органи, які утворювалися Кабінетом Міністрів України були ліквідовані.

Також суд звертає увагу, що з огляду на зміст Положення про УМВС України на Одеській залізниці, затвердженого наказом МВС від 11.07.2009 №306, Управління є органом Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, який утворюється Міністерством внутрішніх справ України і йому підпорядковується.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача та третіх осіб, що ті територіальні органи МВС, які утворювалися на підставі постанови КМУ, вони були ним ліквідовані. В управлінь, які утворювалися МВС України, на момент здійснення їх ліквідації та державної реєстрації припинення був відсутній статус територіальних органів МВС, вони ліквідовувалися МВС у відповідності до чинного законодавства.

Крім того, щодо законності здійснення відповідачем реєстраційної дії припинення, суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

Відповідно до ч.10 ст.17 цього Закону: «Для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи:

1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи».

Відповідно до ч.13 цієї статті Закону: «Для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідних державних органів, або судового рішення про припинення юридичної особи, не пов`язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;

2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню».

Сторони визнавали та не заперечували той факт, що відповідач здійснив державну реєстрацію припинення на підставі вказаних документів.

З аналізу змісту вказаних приписів статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» випливає, що процедура державної реєстрації щодо припинення юридичної особи передбачає два етапи: державну реєстрацію рішення про припинення, для здійснення якої вимагається законом надати рішення уповноваженої особи на його прийняття, та державну реєстрацію припинення. Тобто внесенню запису про реєстрацію припинення юридичної особи, яке є предметом даного спору, передує державна реєстрація рішення про припинення, закінчення процедури припинення та закінчення строку заявлення вимог кредиторами. Державна реєстрація припинення юридичної особи фактично по своїй суті після завершення процедури ліквідації вже є тільки формальним засвідченням факту.

Звертаючись до обставин цієї справи, рішення про припинення було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще 14.07.2015. Після чого тривала процедура припинення та заявлення вимог кредиторів. При цьому суд звертає увагу, що реєстрація рішення про припинення не оскаржувалася. Проте саме при реєстрації рішення про припинення юридичної особи, реєстратор перевіряє відповідність даного рішення закону. Адже відповідно до п. 3 ч. 2 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» державний реєстратор зобов`язаний перевіряти документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації. В свою чергу відповідно до ст.28 цього Закону, якщо документи суперечать вимогам Конституції та законів України - це є підставою для відмови у державній реєстрації.

Таким чином, оскаржуючи державну реєстрацію факту припинення без оскарження державної реєстрації рішення про припинення, позивач обрав невірний спосіб захисту свого права.

Крім того, щодо невірно обраного позивачем способу захисту своїх прав, суд, насамперед, хотів би зазначити, що, на його думку, державна реєстрація припинення юридичної особи не пов`язана з порушенням права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Так, позивач зазначає, що порушення його права полягає в неотриманні ним грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 16.03.2018 та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Зокрема, позивач зазначає, що 04.06.2020 - в день, коли була змінена роботодавцем дата та підстава звільнення, УМВС не здійснив з ним розрахунок усіх належних йому до виплати сум.

Як на підставу протиправності дій роботодавця, позивач посилається на приписи ст.116 КЗпП України. Відповідно до даної статті, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином, порушення своїх прав щодо не отримання позивачем всіх належним йому сум при звільненні позивач пов`язує з протиправною бездіяльністю УМВС, яку належить ще встановити. Проте питання встановлення протиправної бездіяльності роботодавця щодо невиплати всіх належних сум при звільненні є предметом іншого спору, який виник у позивача, як він сам зазначає, ще в червні 2020 року. При цьому суд підкреслює, що на момент виникнення спору роботодавець позивача ще не був припинений. Таким чином, суд робить висновок, що реєстрація запису про припинення юридичної особи не пов`язана з фактом не отримання позивачем всіх належним йому сум при звільненні.

На підставі викладеного суд робить висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

VI. Розподіл судових витрат

При поданні позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн. згідно з квитанцією від 09.03.2021 ( а.с.8). З урахуванням висновку суду про відмову у задоволені позову, на підставі ст.139 КАС України суд не здійснює розподіл судових витрат.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст. ст. 2, 139, 243-246КАС України суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України, Кабінет Міністрів України про визнання протиправною та скасування державної реєстрації припинення відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17.01.2022 .

Суддя Оксана БОЙКО

.