Рішення № 103209486, 17.01.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10775/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянув за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення компенсації втрати частини доходу та середнього заробітку за час затримки розрахунку

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить:

стягнути з Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення термінів її виплати у розмірі 8131 грн 25 коп.;

стягнути з Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 14552 грн 50 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що індексація грошового забезпечення нарахована з серпня 2015 року по лютий 2018 року та жовтень – листопад 2020 року фактично виплачена 14.12.2020 року, а отже з порушенням строку виплати. Загальна сума компенсації, яка підлягає виплаті за розрахунком позивача складає 8131,25 грн.

Відповідач надав відзив, в якому представник відповідача зазначає, що вимоги позивача є безпідставними та не відповідають дійсності.

На переконання представника відповідача, в переліку нормативно-правових актів на момент нарахування індексації був відсутній механізм нарахування зазначеної компенсації на суми індексації.

Також, представник відповідача вказує на те, що оскільки у 2015-2020 роках бюджетних асигнувань на проведення індексації не було передбачено у повному обсязі, а також на те, що протягом двох років відповідачу бюджетні асигнування на виплату індексації в повному обсязі не виділялись.

Представник відповідача стверджує, що наведені обставини свідчать про те, що позовні вимоги позивача не відповідають вимогам чинного законодавства та не підлягають задоволенню.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої відзив на адміністративний позов позивач вважає необґрунтованим, та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 29.06.2021 року судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 29.07.2021 року продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.09.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 02.11.2021 року адміністративний позов залишений без руху, позивачу повідомлено про необхідність усунути, зазначені в ухвалі суду недоліки, у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали, шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 17.01.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині позовних вимог про стягнення з Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 14552 грн 50 коп. залишено без розгляду.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 08.10.2020 року №300-ос прапорщика ОСОБА_1 , техніка відділення криптографічного захисту інформації звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом «а» (у звязку з закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.11.2020 року №325-ос прапорщика ОСОБА_1 , техніка відділення криптографічного захисту інформації, звільнену з військової служби у запас Збройних Сил України за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 09.11.2020 року виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів грошового забезпечення.

Згідно з розрахунково – платіжною відомістю №58 за грудень 2020 року, ОСОБА_1 нараховано 224038,58 грн, в т.ч. індексація грошового забезпечення. До виплати 187015,25 грн.

Як вбачається з довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01 серпня 2015 року по 09 листопада 2020 року, позивачу при звільненні нараховано індексацію за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року та з жовтня 2020 року по листопад 2020 року в загальній сумі 25256,95 грн.

Нарахована ОСОБА_1 сума в розмірі 187015,25 грн (в т.ч. індексація грошового забезпечення) виплачена 15.12.2020 року, що підтверджується платіжним дорученням №915 від 14.12.2020 року.

Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у виплаті компенсації втрати частини доходів протиправними, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні відносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних відносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Крім того, Верховний Суд, розглядаючи справу №240/11882/19, вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 4 квітня 2018 року у справі №822/1110/16, 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, 13 березня 2020 року у справі №803/1565/17.

Отже, суд дійшов висновку, що необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року та за жовтень 2020 року.

Вказані висновки суду узгоджуються із висновками Верховного Суду при розгляді аналогічного спору, що викладені у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Щодо обрахованої позивачем суми компенсації у розмірі 8131,25 грн, суд зазначає наступне.

Розрахунок компенсації втрати часини доходів у звязку з порушенням виплати індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу зазначену компенсацію.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

При цьому, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (п. 64 рішення від 15.10.2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (п. 95 рішення від 18.12.1996р. у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey)).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (п.п. 36-40 рішення від 24.07.2012р. у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980р. у справі «Ван Остервійк проти Бельгії»).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Таким чином, нарахування суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача.

В свою чергу стягненню підлягають нараховані але не виплачені суми.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення в конкретній сумі задоволенню не підлягають.

За таких підстав, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача в даному випадку, є:

визнання протиправними дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення;

зобов`язання Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з з серпня 2015 року по лютий 2018 року та за жовтень 2020 року.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином судові витрати ОСОБА_1 в сумі 908,00 грн., сплачені згідно квитанції № 0.0.2173313466.1 від 23.06.2020 року підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення з Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення термінів її виплати у розмірі 8131 грн 25 коп – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року та за жовтень 2020 року.

Стягнути з Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321802, адреса: вул. Жуковського, 1, м. Одеса, 65014).

Суддя П.П. Марин