Рішення № 103208824, 18.01.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16086/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року №234-18 про скасування рішення про визнання біженцем ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додатково захисту стосовно ОСОБА_1 та документувати його відповідним посвідченням.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що він є громадянином Афганістану та прибув на територію України у пошуках притулку. Наказом Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 16.02.2020 року №101 позивачу було надано статус біженця.

29.08.2021 року позивач отримав видане Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області повідомлення від 04.09.2018 року №134 про скасування рішення про визнання біженцем, прийняте на підставі рішення ДМС України від 10.08.2018 року №234-18. Копія вказаного рішення ДМС у позивача відсутня.

Позивач вважає зазначене рішення ДМС України від 10.08.2018 року №234-18 протиправним, оскільки, по-перше, в порушення п.7.10 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця і додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту – порушено семиденний строк інформування позивача про прийняте рішення; а по-друге, повідомлення, яке отримав позивач, всупереч вимогам п.7.10 Правил щодо зазначення причин прийняття такого рішення, не дає можливості зрозуміти суть ініційованої процедури та пояснити, що саме могло призвести до такого непорозуміння та звинувачення в повідомленні недостовірних відомостей під час звернення позивача за захистом в Україні.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до п.7.4 Правил у поданні про скасування рішення про визнання особи біженцем обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди з заявником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

У випадку, якщо відповідачем дійсно аналізувалася інформація по країні походження позивача, відповідач мав би дійти висновку про небезпеку повернення позивача до Афганістану, проаналізувавши, зокрема, положення Керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті для осіб, які шукають притулку, з Афганістану від 19.04.2016 року (актуальна редакція на час прийняття оскаржуваного рішення).

Ухвалою від 08.09.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 02.11.2021 року суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою від 02.11.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.12.2021 року о 10.00 год.

У судове засідання, призначене на 02.12.2021 року на 10 год. 00 хв., сторони не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.109-113).

02.11.2021 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження (а.с.115).

Відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про можливість продовження розгляду справи по суті за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у порядку письмового провадження.

08.10.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач набув статус біженця в Україні на підставі наказу Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 16.02.2000 №101, відповідно до ст.1 Закону України “Про біженців” від 24.12.1993 № 3819-ХІІ.

У рамках створення міжрегіонального підрозділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції особова справа №14Г/20 була передана на облік до УДМС в Київській області з ГУ ДМС в м. Києві.

Процедуру скасування рішення про визнання біженцем позивача ініційовано УДМС в Київській області у зв`язку з надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 05.02.2018 № 8.6-376/8-18 щодо з`ясування наявності підстав для ініціювання процедурних заходів щодо припинення стосовно позивача статусу біженця.

За інформацією ДСІОБГ ДМС встановлено, що позивач візуально схожий на особу з аналогічними ідентифікаційними даними ОСОБА_2 , який у 2005 році звертався із заявою про надання захисту до Управління міграційної служби в Одеській області.

У ході проведення перевірочних заходів, викладених у зазначеному листі ДСІОБГ ДМС, а також порівняльного аналізу фото, підписів та іншої інформації, що міститься в матеріалах особових справ № 14Г/20 та № 05/38, встановлено, що фігурантами обох справ є одна й та ж особа, під одними установчими даними (окрім числа та місяця народження), однак, із викладенням різних обставин та причин залишення країни громадянської належності.

При цьому, позивач, перебуваючи у статусі біженця, у 2005 році знову звернувся із заявою про надання статусу біженця, вже до Управління міграційної служби в Одеській області.

Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції від 26.01.2006 № 100 йому було відмовлено у наданні статусу біженця.

Адміністративний позов позивача щодо оскарження зазначеного рішення у справі №2а-732/06 судом першої інстанції залишено без розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2008 у справі №22а-2865/08 апеляційна скарга позивача також залишена без розгляду.

Відповідач вказав, що поняття про те, що адміністративне рішення, прийняте внаслідок обману, втрачає юридичну силу внаслідок самого цього факту і може бути анульоване, є загальновизнаним і знайшло своє широке відображення у законодавстві про біженців, судовій практиці, а також в основоположних документах Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

Вказане також кореспондується з положеннями ч.6 ст.11 Закону, яка регламентує, що рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Під час порівняльного аналізу тверджень позивача, які містяться в особових справах № 14Г/20 та № 05/38 (дата народження, склад батьківської сім`ї, причини залишення території країни громадянської належності, дата та спосіб потрапляння на територію України тощо) та долучених до зазначених особових справ документів, встановлено, що ці твердження кардинально відрізняються між собою.

В анкеті особи для оформлення надання статусу біженця від 01.02.2000 датою народження вказано 01.03.1983, тоді як в подібній анкеті від 30.05.2005 зазначена дата - 05.12.1983, а в копії національного паспорта позивача, долученій до матеріалів особової справи № 05/38, зазначено рік народження 1985 рік.

При зверненні за наданням статусу біженця у 2000 році позивач також повідомив, що окрім нього, батька та матері у складі сім`ї є ще один син та дві дочки, які разом з батьками залишилися на території Афганістану, тоді як під час звернення у 2005 році він повідомив, окрім батьків, лише про одну сестру, яка прибула з ним в Україну.

При зверненні у 2000 році позивач повідомив, що прямуючи до України, проїжджав на легковому транспорті територію Туркменістану та Росії, в Україну прибув у 2000 році, тоді як під час звернення у 2005 році він повідомив, що в Україну прибув 15.05.2005 транзитом через територію Російської Федерації, куди прилетів авіарейсом Кабул-Москва.

При зверненні у 2000 році позивач стверджував, що причиною залишення території країни громадянської належності було побоювання за своє життя у зв`язку із загрозою переслідування з боку представників збройного угрупування моджахедів через членство його батька у НДПА та належність до категорії держслужбовців Афганістану. Тоді як у заяві про надання статусу біженця від 30.05.2005 він повідомив, що залишив Афганістан через погрози вбивства з боку злочинців у зв`язку з правоохоронною діяльністю чоловіка сестри. Як підтвердження приведення в дію цих погроз він навів приклад замаху на життя його батька.

Жодних підтверджуючих документів власних тверджень під час обох звернень позивач не надав.

УДМС в Київській області, з метою з`ясування вищенаведених суперечностей в обставинах справи позивача та з огляду на те, що термін дії його посвідчення біженця серії НОМЕР_1 та проїзного документа біженця для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 сплинув 29.12.2014, і він у визначені терміни не звернувся до відповідного територіального органу ДМС України з метою їх продовження - направлено запрошення на співбесіду за адресою реєстрації його останнього місця проживання у м. Києві, інформація про яке міститься в копії посвідчення біженця серії НОМЕР_1 , долученій до матеріалів особової справи № 141720 та за адресою проживання у м. Одеса, вказаній в анкеті особи, яка звернулася з заявою про надання статусу біженця, долученій до особової справи № 5/38.

Однак, позивач на співбесіду не з`явився, про причину неявки УДМС в Київській області не повідомив.

З огляду на викладене, на думку відповідача, є серйозні підстави вважати, що позивач з метою отримання статусу біженця надав завідомо об`єктивно недостовірні відомості про свій вік, спосіб та причини залишення країни громадянської належності, які стали підставою для надання йому захисту в Україні.

Як зазначив відповідач, у даному випадку існує причинний зв`язок між неправильним викладенням позивачем обставин справи та важливими елементами історії переслідування, які з усією очевидністю були вирішальними і вплинули на прийняття рішення про надання йому статусу біженця.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Афганістану, місце народження провінція Нангархар, повіт Сурхродза національністю - пуштун, за віросповіданням - мусульман.

Позивач набув статус біженця в Україні на підставі наказу Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 16.02.2000 року №101, відповідно до ст.1 Закону України “Про біженців” від 24.12.1993 № 3819-ХІІ (а.с. 42).

У подальшому, в рамках створення міжрегіонального підрозділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції особова справа позивача № 14Г/20 була передана на облік до УДМС в Київській області з ГУ ДМС в м. Києві.

Процедуру скасування рішення про визнання позивача біженцем ініційовано УДМС в Київській області у зв`язку із надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 05.02.2018 року № 8.6-376/8-18 щодо з`ясування наявності підстав для ініціювання процедурних заходів щодо припинення стосовно позивача статусу біженця (а.с. 34).

03.07.2018 року начальником Управління ДМС України в Київській області затверджено подання про скасування статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 (а.с. 32-33).

У поданні про скасування статусу біженця вказано наступне.

За інформацією ДСІОБГ ДМС встановлено, що позивач візуально схожий на особу з аналогічними ідентифікаційними даними ОСОБА_2 , який у 2005 році звертався із заявою про надання захисту до Управління міграційної служби в Одеській області.

У ході проведення перевірочних заходів, викладених у зазначеному листі ДСІОБГ ДМС, а також порівняльного аналізу фото, підписів та іншої інформації, що міститься в матеріалах особових справ № 14Г/20 та № 05/38, міграційним органом встановлено, що фігурантами обох справ є одна й та ж особа, під одними установчими даними (окрім числа та місяця народження), однак, із викладенням різних обставин та причин залишення країни громадянської належності.

Також у поданні зазначено, що позивач, перебуваючи у статусі біженця, у 2005 році знову звернувся із заявою про надання статусу біженця, вже до Управління міграційної служби в Одеській області.

Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції від 26.01.2006 № 100 йому було відмовлено у наданні статусу біженця.

Адміністративний позов позивача щодо оскарження зазначеного рішення у справі № 2а-732/06 судом першої інстанції залишено без розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2008 у справі № 22а-2865/08 апеляційна скарга позивача також залишена без розгляду.

10 серпня 2018 року ДМС України прийнято рішення №234-18 про скасування наказу Управління у справах національностей та міграції Київської МДА від 16.02.2000 року №101 про надання статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що він повідомив недостовірні відомості, що стали підставою для визнання його біженцем (а.с. 30-31).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч.1 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.8 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п`ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.

Відповідно до ч.9 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.10 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

Відповідно до ч.14 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649 затверджені Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі за текстом – Правила № 649).

Згідно пункту 7.3 зазначених Правил № 649, подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно пункту 7.4 зазначених Правил № 649, у поданні обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Як встановлено судом вище, процедуру скасування рішення про визнання позивача біженцем ініційовано УДМС в Київській області у зв`язку із надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 05.02.2018 року № 8.6-376/8-18 щодо з`ясування наявності підстав для ініціювання процедурних заходів щодо припинення стосовно позивача статусу біженця (а.с. 34).

Аналізуючи зміст подання від 03.07.2018 року про скасування статусу біженця відносно позивача, суд доходить висновку, що встановлення тієї обставини, що фігурантами обох особових справ № 14Г/20 та № 05/38 є одна й та сама особа, здійснювалося шляхом порівняльного аналізу працівниками міграційного органу фотокарток шукачів притулку за вказаними справами, іхніх підписів та іншої інформації, що міститься в матеріалах особових справ.

Разом з тим, з наявних у справі фотокарток, зокрема, суд не вбачає візуальної схожості цих осіб.

На думку суду, така ідентифікація осіб (шукачів притулку) без проведення відповідних експертиз, які б підтвердили, що підписи в анкетах осіб, які зверталися за захистом у 2000 та 2005 роках (а.с.39-41 та а.с.82-84, відповідно), виконані однією і тою ж особою; або що на фотокартках цих осіб зображена одна й та сама особа; або ж підтвердила ідентичність відбитків пальців заявників (про порівняння яких відповідач взагалі не зазначає) – не є належним та допустимим доказом того, що заявники в особових справах № 14Г/20 та № 05/38 є однією і тією самою особою.

Проте, таких експертних висновків, складених фахівцями у відповідних галузях знань, відповідачем не отримувалося та до матеріалів особових справ шукачів притулку не долучалося. Не надано таких експертних висновків і до суду.

Також відповідачем не проведене опитування шукачів притулку за особовими справами № 14Г/20 та № 05/38, не з`ясовано, чи покидав територію України ОСОБА_2 , який звертався за захистом у 2005 році.

Суд звертає увагу, що шукачі притулку за обома справами (№ 14Г/20 та № 05/38) навели різні історії переслідування та причини виїзду з країни громадянської належності, повідомили різні відомості про склад сім`ї, на чому наголошує відповідач, роблячи висновок про повідомлення позивачем недостовірних відомостей про себе.

Разом з тим, з матеріалів особових справ вбачається, що уся схожість цих осіб полягає в майже однакових іменах ( ОСОБА_1 – позивач, та ОСОБА_2 – особа, що зверталася за захистом у 2005 році), співпадінні місця народження (Афганістан, провінція ОСОБА_3 , повіт ОСОБА_4 ), та року народження (обидва народилися у 1983 році).

Уся решта інформації, як тієї, що навів у поданні та оскаржуваному рішенні відповідач (дата та місяць народження, склад сім`ї, причини виїзду з Афганістану, спосіб та час перетину кордону України та ін.), так і іншої інформації, зокрема, щодо періоду та місця навчання (позивач – 1990-1999р.р., середня школа Нангархар, заявник у справі № 05/38 – 1990-1997р.р., ліцей « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), виду діяльності протягом останніх 10 років (позивач – навчався, заявник у справі № 05/38 – механік на СТО з1999р. по 2003р., допомагав батьку в саду з 2003р. по 2005р.), віку батьків та інших родичів (у позивача – батько 1941р.н., мати 1947р.н., брат 1968р.н., сестри 1965 та 1966р.н., у заявника у справі № 05/38 – батько 1940р.н., мати 1945 р.н., сестра 1982р.н.).

Наведена вище інформація дає суду обґрунтовані підстави вважати, що заявники у справах № 14Г/20 та № 05/38 є різними особами, при цьому відповідач протилежного належними доказами суду не довів.

Крім того, суд наголошує, що ні подання від 03.07.2018, ані рішення від 10.08.2018 № 234-18 не містить відомостей щодо мотивів, з яких особа, яка отримала статус біженця в Україні у 2000 році та документована відповідним посвідченням, вирішила ще раз звернутися за статусом біженця у 2005 році.

Очевидна відсутність у позивача такого мотиву, на думку суду, також підтверджує, що позивач та заявник у справі № 05/38 – є різними особами.

Отже, жодних доказів на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем до суду не надано.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача передбачених частинами 6, 14 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” підстав для скасування рішення Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 16.02.2020 року №101 про надання позивачу статусу біженця.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що внаслідок дій екстремістського угруповання “Талібан” у квітні 2020 року в Афганістані загинули 208 цивільних людей, внаслідок операцій афганських силових служб - 172 людини.

15.08.2021 за допомогою терору та вбивств “Талібан” остаточно взяв під свій контроль владу над всією територією Афганістану. Таліби збираються відновити “Ісламський емірат Афганістан” (назва Афганістану з 1996 по 2001 р.р.). Наразі спостерігаються озброєні напади на мирних жителів, що є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права. Громадяни Афганістану покидають її внаслідок насильства озброєних талібів, які періодично здійснюють напади на мирних громадян.

Згідно із позицією УВКБ ООН щодо повернення осіб до Афганістану від 25.08.2021 №366/21, УВКБ ООН закликало всі країни дозволити особам, які покидають Афганістан в`їхати на їхні території та забезпечити дотримання принципу недопущення висилки в усіх випадках, включаючи недопущення відмови на кордоні. Аналогічний підхід застосовується до тих осіб, які уже знаходилися в країнах притулку до початку останньої фази ескалації насильства в Афганістані. Стосовно осіб, чиї заяви були відхилені до останніх подій в Афганістані, поточна ситуація в цій країні може зумовлювати факт зміни обставин, який необхідно враховувати в разі подачі нової заяви про надання захисту. Позиція також підкреслює, що, з огляду на нестабільність ситуації в Афганістані, УВКБ ООН не вважає доречним відмовляти у наданні міжнародного захисту громадянам Афганістану та особам, які раніше постійно проживали в цій країні, на підставі альтернативи втечі чи переміщення всередині країни.

УВКБ ООН занепокоєне небезпекою можливих порушень прав людини щодо цивільних осіб, включаючи жінок і дівчат, а також щодо афганців, яких “Талібан” вважає такими, що зараз пов`язані або раніше були пов`язані з афганським урядом, з присутніми в Афганістані міжнародними військовими силами чи з міжнародними організаціями, що провадять свою діяльність у країні.

На теперішній час в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація.

Суд бере до уваги доводи відповідача про відсутність у поданні в порушення пункту 7.4 зазначених Правил № 649 актуальної інформації по країні походження позивача, а також щодо несвоєчасного вручення позивачу повідомлення № 134 від 04.09.2018 року, оскільки доказів його надіслання позивачу в установлений п.7.10 Правил № 649 строк відповідач суду не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, прийняте не на підставі закону, не обґрунтовано, не добросовісно, не розсудливо, не пропорційно, а тому підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов`язку прийняти нове рішення про визнання позивача біженцем, оскільки скасування в судовому порядку незаконного рішення ДМС від 10.08.2018 року № 234-18 відновлює дію рішення Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 16.02.2020 року №101 про надання позивачу статусу біженця, що є підставою для документування позивача відповідним посвідченням, яке суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача видати позивачу.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (адреса: вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року №234-18 про скасування рішення про визнання біженцем ОСОБА_1 .

Зобов`язати Державну міграційну службу України документувати громадянина Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченням біженця.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів