Рішення № 103208723, 10.02.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2022 р. № 400/8229/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , с. Царедарівка, Миколаївська область, 56429, до відповідача:Доманівської селищної ради, вул. Центральна, 48, смт. Доманівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56401, про:визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Доманівської селищної ради (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання позивача від 26.05.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Доманівської селищної ради Вознесенського (колишнього Доманівського) району, за рахунок ділянки з кадастровим номером 4822784900:08:000:0228 шляхом її поділу, рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу із наведенням усіх підстав такої відмови; зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Доманівської селищної ради Вознесенського (колишнього Доманівського) району, за рахунок ділянки з кадастровим номером 4822784900:08:000:0228 шляхом її поділу.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на обставину звернення до відповідача із заявою про надання згоди на поділ земельної ділянки з подальшою розробкою проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за яким відповідач, у порушення статті 118 Земельного кодексу України, не прийняв рішення про надання такого дозволу.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив. Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі та копію позовної заяви відповідач отримав 02.10.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 5400144452905 у сукупності з даними про відстеження цього поштового відправлення з офіційного вебсайту ПАТ „Укрпошта”.

У зв`язку з тим, що від учасників справи не надходило заяв про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 26.05.2021, в якій просила надати згоду на поділ земельної ділянки комунальної власності площею 7,0526 га з кадастровим номером 4822784900:08:000:0228 в межах території Доманівської селищної ради Доманівського району, з подальшою розробкою проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,5263 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення в межах території Доманівської селищної ради Доманівського району Миколаївської області.

До клопотання були додані графічні матеріали, копія паспорта та картки платника податків позивача.

Листом від 30.06.2021 № 144-01 відповідач повідомив позивачу, що 25.06.2021 відповідний проєкт рішення щодо розгляду її заяви попередньо був включений до порядку денного сесії, однак безпосередньо на сесії депутатським корпусом було прийняте процедурне рішення зняти з порядку денного розгляд цього проєкту та направити його на доопрацювання спеціалістам сектору земельних відносин відділу економіки розвитку сільських території та земельних відносин. Відповідач вказав, що з метою додаткового вивчення її заяви та здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства робочою групою буде здійснено виїзд за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 4822784900:08:000:0228 для проведення її обстеження та прийняття відповідних рішень.

Витягом з протоколу сьомої сесії восьмого скликання Доманівської селищної ради від 25.06.2021 № 7 підтверджується зняття з розгляду питання надання згоди на поділ земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 4822784900:08:000:0228 в межах території Доманівської селищної ради Вознесенського району на земельні ділянки громадянам, у тому числі позивачу.

Листом від 17.08.2021 № 261 відповідач повідомив позивачу, що 06.08.2021 проєкт рішення не було підтримано депутатським корпусом, що додатково підтверджується виятгом з протоколу десятої сесії восьмого скликання Доманівської селищної ради від 06.08.2021 № 10.

Отже, відповідач не прийняв на сесії рішення за результатами розгляду заяви позивача: ані про її задоволення, ані про відмову в її задоволенні.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходив з такого.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Стаття 81 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Згідно із статтею 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України.

Зокрема, частина шоста статті 118 Земельного кодексу України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, законодавець передбачив вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частина шоста статті 79-1 Земельного кодексу України визначає, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини десятої статті 55 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 823/1179/17, від 03.10.2019 у справі № 823/1172/17, від 25.11.2019 у справі № 823/1178/17, від 26.11.2019 у справі № 823/1180/17, від 12.03.2020 у справі № 815/4257/16.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до частин першої та другої статті 25 Закону України «Про землеустрій», документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто згідно із Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки є відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та поділ раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 815/4257/16.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2020 у справі № 802/1535/17-а.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин пункт 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" відносить до виключної компетенції пленарних засідань сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частини першої статті 59 вказаного Закону, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, рішення про поділ земельної ділянки оформлюється розпорядчим індивідуальним правовим актом рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

Відсутність належно оформленого рішення відповідача після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним за заявою позивача від 25.06.2021 жодного з рішень у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача та прийняти рішення за результатами його розгляду.

У зв`язку з цим у цій справі не належить досліджувати підстави для задоволення заяви або для відмови в її задоволенні.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач відмовив у наданні їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою, однак така обставина не підтверджується наданими доказами.

Одночасно у позовній заяві позивач також вказує, що відповідач не прийняв жодного рішення, яке мав прийняти за результатами розгляду заяви позивача, що підтверджується матеріалами справи та кваліфікується судом як протиправна бездіяльність, про що суд зазначив вище.

У зв`язку з цим позовна вимога про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проєкту землеустрою є передчасною, оскільки відповідач ще не розглядав заяви позивача та не приймав рішень про відмову в її задоволенні.

Передчасність заявлення позовної вимоги є підставою для відмови в її задоволенні.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту права позивача є визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання розглянути заяву позивача та прийняти рішення за результатами її розгляду.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати у справі становлять сплачений позивачем судовий збір в сумі 908 грн, які у зв`язку із задоволенням позову, на підставі частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Згідно із статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №727/4597/19 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19 викладена правова позиція, відповідно до якої при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

У вказаних вище постановах Верховного Суду, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 № 751/3840/15-ц зазначено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 27.07.2021 у справі № 671/1957/20 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг. У цій справі Верховний Суд вказав, що акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послуг у матеріалах справи відсутні, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу в сумі 15 000 грн позивач подав суду такі документи:

- копію договору від 26.07.2021 № 9/21 про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1.1 якого клієнт доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов`язання здійснювати представницькі повноваження у Миколаївському окружному адміністративному суді (у тому числі збирати докази, підготувати та подати позов, представництво у судових засіданнях), захищати права і законні інтереси, надавати правову допомогу, в тому числі за окремими дорученням клієнта, в обсязі і на умовах, встановдених цим договором; відповідно до пункту 4.1 цього договору, винагорода виконавця за надання правничої допомоги виплачується у фіксованому розмірі та становить 15 000 грн; строк дії договору –з моменту його підписання по 31.12.2021 (пункт 7.2 договору);

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1048817 від 16.09.2021;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 23.04.2021.

Документів, що підтверджують фактичне надання правової допомоги (наприклад, актів виконаних робіт або наданих послуг) суду не надано.

У зв`язку з вищезазначеним суд не має підстав для розподілу витрат на правову допомогу в сумі 15 000 грн, про понесення яких заявляє позивач.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( с. Царедарівка, Миколаївська область, 56429, РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Доманівської селищної ради (вул. Центральна, 48, смт. Доманівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56401, ідентифікаційний код: 04376386) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Доманівської селищної ради (56401, Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Доманівка, вул. Центральна, 48, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 04376386), що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 (56429, Миколаївська область, с. Царедарівка, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) від 26.05.2021.

3. Зобов`язати Доманівську селищну раду (56401, Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Доманівка, вул. Центральна, 48, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 04376386) розглянути заяву ОСОБА_1 (56429, Миколаївська область, с. Царедарівка, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) від 26.05.2021 та прийняти на сесії рішення за результатами такого розгляду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Доманівської селищної ради (вул. Центральна, 48, смт. Доманівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56401, 04376386) на користь ОСОБА_1 (с. Царедарівка, Миколаївська область, 56429, РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна