Рішення № 103206178, 11.02.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3187/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22 червня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі – відповідач), в якій позивач просить зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 16 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку - 09 червня 2021 року.

Ухвалою від 29 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано ОСОБА_1 протягом 7-ми (семи) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та її копії для вручення відповідачу, оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн, належним чином засвідчені копії документів, доданих до позовної заяви в двох примірниках, або нотаріально посвідченої довіреності/ордеру на підтвердження повноважень адвоката Кашуби М.О. (арк. спр. 9-12).

Ухвалою від 13 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу (арк. спр. 21-23).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року скасовано ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та направлено адміністративну справу № 360/3187/21 до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи (арк. спр. 70-72).

Ухвалою від 22 листопада 2021 року, з урахуванням ухвали від 23 листопада 2021 року про виправлення описки, позовну заяву адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано адвокату ОСОБА_2 протягом 7-ми (семи) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду копії позовної заяви від 16 червня 2021 року з додатками для вручення відповідачу, копії уточненої позовної заяви від 06 липня 2021 року для вручення відповідачу (арк. спр. 77, 78).

06 грудня 2021 року та 08 грудня 2021 року від представника позивача через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідними реєстраційними №№ 42810/2021, 43250/2021 на виконання вимог ухвали від 22 листопада 2021 року надійшли примірники позовної заяви та уточненої позовної заяви для вручення відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач проходив службу в Національній поліції на посаді начальника першого міжрайонного відділу Управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Луганській області.

Відповідно до наказу від 11 серпня 2020 року № 923 о/с позивача звільнено з вище вказаної посади у зв`язку зі скороченням штатів з 15 серпня 2020 року.

Остаточний розрахунок при звільнені проведено з позивачем лише 09 червня 2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Так, 09 червня 2021 року на картковий рахунок відповідно до виписки банку зараховано компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

З урахуванням викладеного, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.

Головне управління Національної поліції в Луганській області позов не визнало, про що 30 грудня 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 47342/2021 подало відзив на позовну заяву від 30 грудня 2021 року № 2378/111/28-2021, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 111-116).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що аналіз положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) свідчить, що підставою для виплати відшкодування, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України, є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого частиною другою статті 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення має відбутися одразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області від 11 серпня 2020 року № 923 о/с позивача звільнено з 15 серпня 2020 року зі служби в поліції.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в свою чергу обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок при звільненні проведено 09 червня 2021 року на виконання рішення суду у справі № 360/234/21.

На виконання рішення суду у справі № 360/234/21 відповідач 09 червня 2021 року виплатив позивачу грошові кошти в сумі 29489,00 грн.

У наказі Головного управління Національної поліції в Луганській області від 11 серпня 2020 року № 923 о/с чітко зазначено про виплату позивачу компенсації лише за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 26 діб. З вказаним наказом позивача ознайомлено 15 серпня 2020 року, про що складено відповідну розписку.

Відповідач звернув увагу суду, що згідно з ухвалою суду у справі № 360/234/21 про визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення компенсації за невикористані дні позивач звернувся лише 12 січня 2021 року, тоді як звільнення зі служби в поліції відбулося 20 серпня 2020 року.

Стосовно розміру простроченої заборгованості відповідач зазначив, що на виконання судового рішення у справі № 360/3187/21 позивачу сплачено 29489,00 грн, у свою чергу позивач просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 205235,58 грн, тобто фактично така сума буде майже у десять разів перевищуватиме розмір суми, виплаченої за рішенням суду.

Також при розрахунку позивач вказує, що його середньоденне грошове забезпечення складає - 688,71 грн. Однак відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20 грудня 2021 року № 1874/111/22-2021 про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 654,38 грн.

Окремо відповідач зауважив, що у провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 360/357/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання противоправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16 серпня 2020 року по 29 грудня 2020 року у розмірі 66804,87 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року позов задоволено та на користь ОСОБА_1 стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2020 року по 29 грудня 2020 року в сумі 644,40 грн (шістсот сорок чотири гривні 40 коп.). Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року вищевказане рішення залишено без змін. На виконання означеного рішення суду ОСОБА_1 03 грудня 2021 року перерахована грошова компенсація за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 537,91 грн (платіжне доручення від 01 грудня 2021 року № 6777).

У теперішній справі позивач просить виплатити йому суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2020 року по 09 червня 2021 року, однак частина вказаного спірного періоду з 16 серпня 2020 року по 29 грудня 2020 року на сьогодні вже вирішена судом по суті, а Головне управління Національної поліції в Луганській області вже виконало рішення суду та виплатило компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період.

Таким чином, резюмує відповідач, на час звернення позивача з позовною заявою у справі № 360/3187/21 спор щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2020 року по 29 грудня 2020 року, який обґрунтований статтею 117 КЗпП України вже вирішений у іншій справі, а подвійне стягнення середнього грошового забезпечення (тобто повторне притягнення до відповідальності) нормами трудового права взагалі не передбачено.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 07 листопада 2015 року проходив службу в Національній поліції України та 15 серпня 2020 року звільнений з посади начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Луганській області за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України “Про Національну поліцію” з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 23 роки 08 місяців 22 дні, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 14 років 02 місяці 14 днів, загальний трудовий стаж: 28 років 06 місяців 23 дні, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає: 23 роки, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 26 діб, встановивши відсоток премії за серпень 2020 року 57,40 %, що підтверджується витягами з наказів Головного управління Національної поліції в Луганській області від 07 листопада 2015 року № 8 о/с, від 11 серпня 2020 року № 923 о/с “По особовому складу” та довідкою Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22 грудня 2021 року б/н про проходження ОСОБА_1 служби в органах внутрішніх справ та в Національній поліції (арк. спр. 44, 117, 118, 119).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі № 360/234/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю (арк. спр. 86-90):

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2019 році відпустку;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 15 серпня 2020 року.

09 червня 2021 року ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019 рік на виконання рішення суду у справі № 360/234/21 на загальну суму 29489,00 грн, про що свідчать копія платіжного доручення від 08 червня 2021 року № 2752 та банківської виписки по рахунку позивача (арк. спр. 45, 124).

Отже, виплата позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019 рік в сумі 29489,00 грн здійснена відповідачем не у день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Дослідженням довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20 грудня 2021 року № 1874/111/22-2021 (арк. спр. 122) встановлено, що позивачем у червні 2020 року відпрацьовано 30 днів, у липні 2020 року – 31 день, разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20 грудня 2021 року № 1875/111/22-2021 про доходи (арк. спр. 121):

у червні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 24082,38 грн, у тому числі: посадовий оклад – 3100,00 грн, оклад за спеціальним званням – 2200,00 грн, надбавка за вислугу років – 2385,00 грн, надбавка за спецумови проходження служби – 4995,25 грн, премія – 7278,46 грн, матеріальна допомога – 3100,00 грн, індексація – 1023,67 грн;

у липні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 21028,65 грн, у тому числі: посадовий оклад – 3100,00 грн, оклад за спеціальним званням – 2200,00 грн, надбавка за вислугу років – 2385,00 грн, надбавка за спецумови проходження служби – 4995,25 грн, премія – 7278,46 грн, індексація – 1069,94 грн;

всього за 2 місяці 45111,03 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII “Про Національну поліцію” (далі – Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” (далі – Постанова № 988) та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати”, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2 Порядку № 100 (тут і надалі посилання на норми Порядку № 100 наводяться в редакції, яка діє на час вирішення справи) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзаци четвертий, шостий пункту 2 Порядку № 100).

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період (абзац третій пункту 3 Порядку № 100).

Пунктом 4 Порядку № 100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям;

о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Згідно з абзацом дев`ятнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 9 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260).

Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу III “Окремі питання виплати грошового забезпечення” Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзаци сьомий, восьмий пункту 8 розділу III “Окремі питання виплати грошового забезпечення” Порядку № 260).

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається одноразові премії, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20 грудня 2021 року № 1875/111/22-2021 (арк. спр. 121) грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за червень 2020 року - 24082,38 грн, у тому числі: посадовий оклад – 3100,00 грн, оклад за спеціальним званням – 2200,00 грн, надбавка за вислугу років – 2385,00 грн, надбавка за спецумови проходження служби – 4995,25 грн, премія – 7278,46 грн, матеріальна допомога – 3100,00 грн, індексація – 1023,67 грн; за липень 2020 року - 21028,65 грн, у тому числі: посадовий оклад – 3100,00 грн, оклад за спеціальним званням – 2200,00 грн, надбавка за вислугу років – 2385,00 грн, надбавка за спецумови проходження служби – 4995,25 грн, премія – 7278,46 грн, індексація – 1069,94 грн.

При розрахунку середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні виключаються суми матеріальної допомоги у розмірі 3100,00 грн. У зв`язку з чим грошове забезпечення позивача, яке береться при розрахунку, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає за червень 2020 року – 20982,38 грн, за липень 2020 року – 21028,65 грн.

За червень та липень 2020 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за червень 2020 року – 30 календарних днів, за липень 2020 року – 31 календарних днів).

День звільнення позивача 15 серпня 2020 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 16 серпня 2020 року по 09 червня 2021 року та становить 298 календарних днів (2020 рік – 138 календарних днів, 2021 рік – 160 календарних днів).

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (20982,38 грн + 21028,65 грн) : 61 календарний день = 688,71 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі № 360/357/21, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні задоволено (арк. спр. 129-133, 134-138):

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 всіх належних йому сум при звільненні в період з 16 серпня 2020 року по 29 грудня 2020 року;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за затримку виплати всіх належних сум при звільненні в період з 16 серпня 2020 року по 29 грудня 2020 року в розмірі 644,40 (шістсот сорок чотири гривні 40 копійок).

Як у справі № 360/357/21, так і у справі № 360/3187/21, предметом спору є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

З положень статті 117 КЗпП України слідує, що обов`язок роботодавця по виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні настає при невиплаті з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно, розмір суми та її складові, що залишилися невиплаченими працівникові при звільненні, для виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні жодного значення не мають.

Також слід зауважити, що чинним законодавством не передбачено повторне стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за один і той самий період затримки.

Таким чином, спірне питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, яке є предметом розгляду у справі № 360/3187/21, вже частково вирішено у справі № 360/357/21.

Отже, затримка розрахунку при звільненні на час розгляду даної справи становить 162 календарних дня з 30 грудня 2020 року по 09 червня 2021 року.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Луганського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 120/733/20-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 111571,02 грн (середньоденне грошове забезпечення 688,71 грн х 162 календарних дня затримки у розрахунку при звільненні = 111571,02 грн).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття “якість закону” таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. and Others v. Bulgaria”, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України” (“Oleksandr Volkov v. Ukraine”, заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, оскільки з позовом про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у ненарахуванні та невиплаті компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у 2019 році, а саме 30 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у 2019 році, а саме 30 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки позивач звернувся 12 січня 2021 року, тобто майже через 6 місяців після звільнення зі служби в поліції, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення та стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3500,00 грн.

Вирахувати частку в грошовому забезпеченні, належному позивачу при звільненні, наразі неможливо, оскільки:

1) рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у справі № 360/3943/21 серед іншого позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено (арк. спр. 139-142):

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 30 червня 2016 року та з 03 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 30 червня 2016 року та з 03 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року;

2) рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі № 360/7293/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено (арк. спр. 144-146):

- визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та із врахуванням раніше виплачених сум.

Станом на час розгляду цієї справи судові рішення у справах №№ 360/3943/21, 360/7293/21 не набрали законної сили.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI “Про судовий збір” (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу немайнового характеру. Отже, позивач мав сплатити судовий збір за подання даного позову у розмірі 908,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

На виконання вимог ухвали суду від 29 червня 2021 року про залишення позовної заяви без руху позивачем фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 29 липня 2021 року платіж № 1014446166 сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн, а не як зазначено в ухвалі 908,00 грн (арк. спр. 29).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом внесено судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом, на 1362,00 грн.

Разом з тим, за приписами пункту 1 частини першої, частини другої статті 7 Закону 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу право звернення до суду із клопотанням про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позов підлягає задоволенню частково внаслідок зменшення судом суми стягнення, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: вул. Вілєсова, буд. 1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по 09 червня 2021 року в сумі 3500,00 грн (три тисячі п`ятсот грн 00 коп.).

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська