Рішення № 103202247, 11.02.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2022 року м. Київ № 320/8357/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до військової частини 3018 Національної гвардії України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до військової частини 3018 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач, ВЧ 3018) , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3018 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 39806952; 08291, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Проскурівська, буд. 18) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03.04.2018 по 14.07.2020 (834 календарні дні) у сумі 971 343, 12 грн.;

- зобов`язати військову частину 3018 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 39806952; 08291, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Проскурівська, буд. 18) виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03.04.2018 по 14.07.2020 (834 календарні дні) у сумі 971 343,12 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що наказом № 15 о/с від 09.02.2018 його було звільнено з військової служби, при цьому при звільненні зі служби йому не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду міста від 22.06.2020 у справі № 320/2493/20 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити йому належну грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Водночас, позивач пояснив, що фактично виплату вказаної компенсації йому було здійснено 15.07.2020, відтак на його думку підлягає стягненню з відповідач на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 03.04.2018 по 14.07.2020, що дорівнює 834 дні та становить суму 971 343,12 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Наполягаючи на відсутності правових підстав для стягнення заявленої позивачем у цій справі компенсації, зазначив, що під час перебування на службі позивач отримував грошове забезпечення військовослужбовця, а тому передбачена ст.ст. 116, 117 КЗпП України відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні на спірні правовідносини не поширюється.

Крім того, відповідач зазначив, що посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, оскільки його норми не поширюються на військовослужбовців, а тому у відповідача відсутня вина, як роботодавця, в розумінні ст. 116 КзпП України.

Крім того, відповідачем у прохальній частині відзиву заявлено клопотання про закриття провадження у справі, однак суд зазначає. що відзив не містить доводів щодо обґрунтування вказаного клопотання, відтак останнє не підлягає задоволенню.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив про те, що відповідачем не спростовано доводи викладені ним у позовній заяві.

05.11.2020 на адресу суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_1 , у якій позивач зазначив про те, що після отримання відзиву на позов йому стало відомо, що відповідно до довідки про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 від 25.08.2020 № 203, грошове забезпечення за останні два місяці служби становить 70 892,61 грн. отже середньоденний розмір грошового забезпечення становить 1 201,57 грн, з огляду на що збільшується сума середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та складає 1 002 109, 83 грн.

З огляду на викладене позивач уточнив позовні вимоги шляхом викладення їх у наступній редакції:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3018 НГУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03.04.2018 по 14.07.2020 (834 календарні дні) у сумі 1 002 109,38 грн. (один мільйон дві тисячі сто дев`ять гривень 38 копійок);

- зобов`язати військову частину 3018 НГУ виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03.04.2018 по 14.07.2020 (834 календарні дні) у сумі 1 002 109,38 грн. (один мільйон дві тисячі сто дев`ять гривень 38 копійок).

Відповідач не погоджуючись з уточненими вимогами позивача подав до суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог, у якому зазначив про те, що вимоги позивача є необґрунтованими. Вказав, що позивач посилається на довідку від 25.08.2020 № 203, видану військовою частиною, однак в зазначеній довідці вказується як грошове забезпечення лише суми за лютий та березень у розмірі 19647,81 грн. та 21017,4 грн. відповідно. Інші суми, а саме матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань до місячного грошового забезпечення не відноситься, оскільки такі виплати не мають щомісячного постійного характеру, а виплачуються 1 раз на рік згідно вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за № 405/31857 (далі - Інструкція).

Таким чином, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не можуть бути віднесені до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України та наказом Командира військової частини 3018 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 30.03.2018 № 82 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 (У-037612) помічника начальника оперативного відділення штабу (ВОС 0210003) звільненого відповідно до пункту «г» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії по особовому складу від 09.02.2018 №15 о/с у запас з правом носіння військової форми одягу, 01 квітня 2018 року (останній день щорічної відпустки).

Відповідно до відомостей матеріалів справи позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 14.05.2015 Серія НОМЕР_2 .

Як зазначив у позові позивач, при звільненні позивачу зі служби йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі № 320/2493/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 зобов`язано військову частину 3018 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (чотири роки), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, підтверджується наявною у справі банківською випискою, на виконання вказаного судового рішення позивачу було нараховано та виплачено 15.07.2020 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 38 643,99 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав що сума відповідної грошової компенсації не була виплачена йому своєчасно під час його звільнення тому відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Водночас, слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору ті відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Матеріалами справи підтверджується, що у даному випадку відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій в день його виключення зі списків особового складу частини - 01.04.2018.

Водночас, судом встановлено, що грошова компенсація за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 38643,99 грн. була виплачена позивачу 15.07.2020, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 01.04.2018 (в день звільнення з військової служби), а 15.07.2020, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати позивачу, тобто в день його виключення зі списків частини, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Військової частини А3018 щодо своєчасної виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини 3018 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03.04.2018 по 14.07.2020 підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки (834 днів) виплат належних позивачу сум по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до відомостей довідки Військової частини А3018 про виплату грошового забезпечення позивача від 25.08.2020 № 203 позивачу нараховано грошового забезпечення за лютий-березень 2018 року в сумі 40665,21 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 59 днів.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 689,24 грн. (40 665,21 грн. : 59 календарних дні служби).

При цьому, суд звертає увагу, що позивач у заяві про збільшення позовних вимог неправильно вирахував суму середньоденного грошового забезпечення та визначив його в розмірі 1201,57 грн., оскільки здійснив його облік з додаванням до суми грошового забезпечення також суму матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, тобто всупереч встановленого Порядком № 100 обрахунку.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2018 (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 15.07.2020 (день виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) становить 835 календарні днів.

З урахуванням періоду затримки розрахунку 835 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 689,24 грн., розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 575 515,40 грн. (689,24 грн. х 875).

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 38643,99 грн., розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який, як встановив суд, складає 575 515,40 грн. набагато перевищує розмір невчасно виплачених сум.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (пункт 92 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

При цьому, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з довідки Військової частини А3018 про виплату грошового забезпечення від 25.08.2020 №203, при звільненні з військової служби позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за березень 2018 року у сумі 21017,40 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 15 113,70 грн. та матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань в розмірі 15113,70 грн.

З урахуванням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 38 643,99 грн., загальний розмір виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 89888,79 грн. (51 244,80 грн. + 38 643,99 грн.), а частка грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у цих виплатах складає 42,99 %.

Обрахована судом відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, становить 575515,40 грн.

Таким чином, з врахуванням висновків, виклдаених Верховним Судом, принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 247 414,07 грн. (42,99 % від 575 515,40 грн.).

Разом з тим, суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Суд зазначає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача, у даному випадку є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного та зважаючи на встановлені судом обставини, суд вважає за належне стягнути з Військової частини А3018 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2018 по 15.07.2020 в сумі 247 414,07 грн.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем під час розгляду справи надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнання протиправною бездіяльності військової частини 3018 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03.04.2018 по 14.07.2020.

3. Стягнути з Військової частини 3018 Національної гвардії України (ідентифікаційний код 39806952, місцезнаходження: 08291, Київська обл., Бучанський район, смт.Гостомель, вул.Проскурівська, буд.18, в/ч) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 247 414,07 грн. (двісті сорок сім тисяч чотириста чотирнадцять гривень сім копійок).

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.