
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" лютого 2022 р. справа № 300/4655/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування рішення №256 від 08.02.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком, а також зобов`язання зарахувати до стажу роботи період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовскої ГРЕС та повторно розглянути заяву та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в у призначенні такої пенсії зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу на час звернення за призначенням пенсії. До загального стажу відповідачем не зараховано період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Управлінні будівельників м. Нижневартовск ГРЕС, оскільки запис в трудовій книжці зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме - відсутній підпис особи, що зробила запис про звільнення. Однак, позивач зазначає, що запис в трудовій книжці про звільнення з роботи скріплений підписом відповідальної посадової особи роботодавця: "Инспектор ОК Колодченко", та печаткою підприємства, що відповідає п. 13 чинної на той час постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців". Крім того, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, згідно пункту 18 вказаної Постанови несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Відтак, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтями 123, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
04.10.2021 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.
У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.11.2021. Щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Управлінні будівельників м. Нижневартовск ГРЕС оскільки запис в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 зроблено з порушенням п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, а саме - відсутній підпис особи, що зробила запис про звільнення, уточнюючу довідку про вказаний період роботи позивач не надав. Відтак, права на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058 при наявному страховому стажі 5 років 8 місяців позивач не має через відсутність необхідного страхового стажу на час встановлення інвалідності. З наведених підстав ГУ ПФУ в Івано-Франківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Відтак, позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
12.11.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 зазначив, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Відтак, відмова в зарахуванні до стажу періоду роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС є протиправною.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 08.04.1989 по 06.01.1990 працював в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС (а.с.25-30).
В результаті розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, відповідачем 08.02.2021 прийнято рішення за №256 про відмову в призначенні пенсії, у якому зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Управлінні будівельників м. Нижневартовск ГРЕС оскільки запис в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 зроблено з порушенням п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, а саме - відсутній підпис особи, що зробила запис про звільнення, а довідки про підтвердження стажу роботи за вище зазначений період не подано.
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 27 років.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно паспортних даних досяг віку 60 років, що не заперечується сторонами.
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є недостатність страхового стажу, а саме такий становить 26 років 1 місяць замість 27 років. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Управлінні будівельників м. Нижневартовск ГРЕС оскільки запис в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 зроблено з порушенням п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, а саме - відсутній підпис особи, що зробила запис про звільнення, а довідки про підтвердження стажу роботи за вище зазначений період не подано (а.с.20-21).
Надаючи оцінку, вищенаведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
Абзацом 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Окрім цього, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відтак, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи1 на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22- 1 (далі - Порядок N 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637 ).
Відповідне положення міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 588/647/17.
Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки НОМЕР_2 , діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
З положень пункту 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є підпис та печатка.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Суд вказує, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відтак, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення кадрових документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 08.04.1989 по 06.01.1990 працював в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС .
Однак, на думку відповідача, у трудовій книжці позивача запис про період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС зроблено з порушенням п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, а саме - відсутній підпис особи, що зробила запис про звільнення, а довідки про підтвердження стажу роботи за вище зазначений період не подано.
Проте, суд звертає увагу, що записи трудової книжки серії НОМЕР_2 містять відомості щодо призначення та звільнення ОСОБА_1 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС з 08.04.1989 по 06.01.1990 із зазначенням дат та номерів відповідних наказів і прізвища особи, яка здійснила запис, що є підтвердженням трудової діяльності позивача.
Окрім цього, відповідно до архівної довідки від 24.08.2021 №1066, ОСОБА_1 08.04.1989 на підставі наказу №152-к був прийнятий на роботу в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС на посаду плотника-бетонника II розряду, а 06.01.1990 на підставі наказу №773-к від 07.12.1989 звільнено з роботи за власним бажанням, що підтверджує записи трудової книжки (а.с.37).
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці та архівній довідці від 24.08.2021 №1066 відповідачем суду не надано, а тому безпідставно не взяті для призначення пенсії позивачу.
В зв`язку із вищенаведеним, суд критично ставиться до доводів відповідача щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС, оскільки відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС з 08.04.1989 по 06.01.1990 неправомірно не зараховані відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 , а тому суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.02.2021 № 256 про відмову в призначенні пенсії не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відтак, беручи до уваги, що конституційне право на соціальний захист, включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку щодо необхідності зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Відтак, повноваження щодо вирішення питання про призначення особам пенсії, шляхом прийняття відповідних рішень за наслідком розгляду поданої заяви та доданих до неї документів, належать виключно відповідним органи Пенсійного фонду України.
При цьому, суд не обраховує дійсний загальний позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком, адже це відноситься до компетенції відповідача.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу, а тому належним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з врахуванням висновків суду про необхідність зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постановах від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18 та в постанові від 10.11.2020 у справі №300/582/20.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог в розмірі 681,00 грн згідно квитанції №Т3Р6-2АС4-9МНЗ-РВКК від 01.10.2021 (а.с.40).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 256 від 08.02.2021 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням до страхового стажу період роботи з 08.04.1989 по 06.01.1990 в Будівельному управлінні №1 Управління будівництва Нижневартовской ГРЕС.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 681 (шістсот вісімдесят один) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя //підпис/ Микитин Н.М.
Судове рішення № 103201920, Івано-Франківський окружний адміністративний суд було прийнято 11.02.2022. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 300/4655/21. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: