Рішення № 103200762, 08.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Справа № 280/10423/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Прус Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Чернишевського, буд.26; код ЄДРПОУ 03193086)

про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі – відповідач, Управління), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж п`ять мінімальних пенсій за віком;

2) стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7 354,00 грн.

Крім того, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача, судові витрати, а саме: витрати на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн.

Позовна заява та додатки до неї сформовані в системі “Електронний суд” та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Марцих Я.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1065915 від 01.11.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно виплатив позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році в розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі – Закон №3551-XII). Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 08.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.11.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

07.12.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, та зазначає, що відповідно до положень статті 12 Закону №3551-XII разова грошова допомога до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Враховуючи викладене, позивачу виплачено разову грошову допомогу у 2021 році у розмірі 1 491,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 №325 (далі – Постанова №325). Підстави перерахування виплати грошової допомоги до 5 травня в іншому розмірі відсутні. Зазначає, що Управління виконує функцію виплати допомоги, а не встановлює її розмір. Також вважає, що Управління не є належним відповідачем по справі у зв`язку з тим, що рішення про встановлення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня приймається Кабінетом Міністрів України, Міністерство соціальної політики є головним розпорядником коштів та Пенсійний фонд України визначає розмір допомоги позивачу тож вони є належними відповідачами по справі. Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що розглянуте питання відноситься до категорії малозначних справ, існує стала судова практика, тому витрати є необґрунтованими. Просить у задоволені позову відмовити.

На підставі матеріалів справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 15.02.1996 року, користується пільгами, передбаченими Законом №3551-XII, у тому числі, є отримувачем щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

У 2021 році Управління виплатило позивачу як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1 491,00 грн., встановленому Постановою №325.

На відповідне звернення позивача про перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону №3551-XII, листом від 20.10.2021 № Д-273/з Управлінням відмовлено позивачу у задоволенні заяви із посиланням на норми Постанови КМУ від 08.04.2021 року № 325. Крім того відповідач у своєму листі зазначає, що управління бере на себе зобов`язання та проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, що виділяються Мінфіном у розмірі встановленому Кабінетом Міністрів України в Законі про Державний бюджет. Станом на час звернення позивача потребу профінансовано відповідно до розмірів, встановлених постановою Кабінетів міністрів України від 08.04.2021 №325, тож управління виконує лише функцію виплати допомоги, а не встановлює розмір та цільове спрямування будь-яких видатків.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву аргументів про невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону у зв`язку з не направленням на адресу відповідача копій додатків до позовної заяви, суд зазначає, що на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 08.11.2021 позивачем надано докази направлення копії позовної заяви з додатками на 23 аркушах на адресу відповідача листом з описом вкладення, що спростовує відповідні аргументи відповідача.

По суті позовних вимог суд зазначає, що спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон №3551-XII. Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Так, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.09.2020, прийнятому у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, та спростовує твердження відповідача про те, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, суд звертає увагу, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач як на підставу правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.

Так, на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV та Постанова №325.

Виходячи із визначених у частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень.

Отже, відповідно до положень частини 5 статті 12 Закону №3551-XII розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій становить 8 845,00 грн. (1 769,00 грн. х 5).

Таким чином, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1 491,00 грн. суперечить положенням статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, є протиправними.

При цьому, неприйнятними є посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через відсутність бюджетних асигнувань, з огляду на таке.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на те, що у даній справі Управління не є належним відповідачем, спростовуються висновками Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, згідно яких органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій здійснило Управління, отже відповідач у даній справі є належним.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, та звертає увагу, що стягнення з відповідача недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у конкретно визначеній сумі можливе лише в разі, якщо такий розмір допомоги був нарахований, але протиправно не виплачений.

Разом з тим, за встановленими у даній справі обставинами, відповідачем не було проведено нарахування допомоги в повному обсязі, а тому належним способом поновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», та відповідних витрат не поніс.

У позові заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив на тому, що розглянуте питання відноситься до категорії малозначних справ, існує стала судова практика, тому витрати є необґрунтованими.

Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару адвоката визначається за погодженням адвоката з клієнтом в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До позову не надано договір про надання правової допомоги, що унеможливлює визначення обґрунтованості заявлених витрат, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач – Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, місцезнаходження 72312, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Чернишевського, буд.26; код ЄДРПОУ 03193086.

Повне судове рішення складено 08.02.2022.

Суддя М.О. Семененко