Рішення № 10319223, 09.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

09.02.2010Справа №2-7/5829-2009 За позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» (96531, Сакський район, с. Іллінка, вул. Леніна, 4, ідентифікаційний код 00857516)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» (98609, м. Ялта, вул.. Халтуріна, б. 19, корп. 4, кв. 96; 04107, м. Київ, Шевченківський район, вул. Печенізька, буд. 8, ідентифікаційний код 35353245)

Про стягнення 242923,89 грн.

За зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» (98609, м. Ялта, вул.. Халтуріна, б. 19, корп. 4, кв. 96; 04107, м. Київ, Шевченківський район, вул. Печенізька, буд. 8, ідентифікаційний код 35353245)

До відповідачів: 1) Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» (96531, Сакський район, с. Іллінка, вул. Леніна, 4, ідентифікаційний код 00857516); 2) Таврійської товарно-сировинної біржі (95000, м. Сімферополь, вул. Плотинна, 9, ідентифікаційний код 25152024)

Про визнання угоди купівлі-продажу незаконною та її розірвання.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» – не з’явився

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» - не з’явився.

Від Таврійської товарно-сировинної біржі – Іванов А.Б. - директор, виписка з наказу № 1 від 27.05.1998 р.

Суть справи: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Краснодарський» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» 242923,89 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.02.2009 р. між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Краснодарський» в особі арбітражного керуючого – ліквідатора Куц Ігоря Ярославовича та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» був укладений біржовий договір купівлі-продажу, за яким відповідачеві були продані 2 термальні свердловини. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач стверджує, що в обумовлений договором строк (7 банківських днів з моменту укладення угоди) Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» не сплатило вартість відчужених свердловин у розмірі 209635,00 грн., у зв’язку з чим просить стягнути з відповідача вказану суму примусово, а також 30187,44 грн. пені та 3% річних у сумі 3101,45 грн.

10.12.2009 р. до ГС АР Крим від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» надійшов зустрічний позов до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» та Таврійської товарно-сировинної біржі про визнання незаконною та розірвання угоди від 19.02.2009 р. про купівлю-продаж двох термальних свердловин на Таврійській товарно-сировинній біржі.

Зустрічний позовом мотивований тим, що продаж свердловин мав відбутися на умовах конкурсу, чого дотримано не було. Крім того, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що ціна свердловин не відповідає фактичному стану, їх оцінка позивачем проведена не була, а також стверджує, що у Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» відсутні правовстановлюючі документи на вищевказані термальні свердловини.

Ухвалою ГС АР Крим від 14.12.2009 р. зустрічна позовна заява була прийнята до провадження для одночасного розгляду з первісним позовом.

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Краснодарський» проти зустрічного позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві.

В процесі розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» була подана заява про уточнення зустрічних позовних вимог, в якій позивач (відповідач за первісним позовом) також зазначив, що біржовий договір купівлі-продажу від 19.02.2009 р., серед іншого, суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», Положенню про порядок відчуження основних засобів, які є державною власністю.

Таврійська товарно-сировинна біржа також заперечує проти зустрічного позову та вважає, що підстави для визнання недійсною чи незаконною біржової угоди купівлі-продажу термальних свердловин від 19.02.2009 р. відсутні.

У судовому засіданні представник біржі надав суду відзив на уточнений зустрічний позов, в якому відповідач додатково зазначив, що об’єкт незавершеного будівництва водозабірних споруд – двох термальних свердловин, розташованих в с. Іллінка Сакського району, не є об’єктом права державної чи комунальної власності та був включений в ліквідаційну масу на підставі даних бухгалтерського обліку СВК «Краснодарський», у зв’язку з чим порядок реалізації цього майна регламентований Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Порядком продажу активів в рахунок погашення податкового боргу в процедурах банкрутства.

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Краснодарський» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» у судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

За клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами у порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Таврійської товарно-сировинної біржі, суд

ВСТАНОВИВ :

Як вбачається з матеріалів справи, 05.02.2009 р. на засіданні комітету кредиторів Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» було прийнято рішення про подальшу реалізацію незавершених будівництвом водозабірних споруд – термальних артезіанських свердловин №1 (121); №2 (123) в с. Іллінка Сакського району та в якості суб’єкта оціночної діяльності визначено підприємство «Северин-Консалтинг».

19.02.2009 р. між членом Таврійської товарно-сировинної біржі в особі брокера Петрова Миколи Львовича, що діє в інтересах Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» в особі ліквідатора Куц Ігоря Ярославовича (Продавець) та членом Таврійської товарно-сировинної біржі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» в особі Базарнова Віктора Петровича (Покупець) був укладений біржовий договір купівлі-продажу незавершених будівництвом водозабірних споруд – двох термальних артезіанських свердловин.

Пунктом 1.1 цього договору передбачено, що Продавець зобов’язується передати у власність Покупця – ТОВ «Рекламаре», а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити вартість незавершених будівництвом водозабірних споруд – двох термальних артсвердловин, що пробурені в 1987 році: свердловини №1 (121) та свердловини №2 )123), що розташовані в с. Іллінка Сакського району. Об’єкт належить Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Краснодарський» на підставі паспортів термальних артсвердловин №1 (121), №2 (123), виданих державною геологічною службою казенного підприємства «Южекогеоцентр».

В пункті 1.4 Договору сторони обумовили, що згідно зі звітом про незалежну оцінку ліквідаційної вартості об’єкта від 27.01.2009 р., виконаним підприємством «Северин-Консалтинг», сумарна ліквідаційна вартість незавершених будівництвом водозабірних споруд складає 209635,00 грн., без урахування ПДВ.

Біржова сума цього договору складає 209635,00 грн. без урахування ПДВ (п. 1.5 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору Покупець протягом 7 банківських днів з моменту укладення угоди на біржових торгах сплачує суму вартості об’єкту Продавцю.

Проте, матеріали справи свідчать, що оплата вартості термальних свердловин Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» здійснена не була, що стало приводом для звернення Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» до суду з вимогою про примусове стягнення заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 5 статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» визначено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, та вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, виконання сторонами умов біржового договору купівлі-продажу від 19.02.2009 р. є обов’язковим, у тому числі щодо сплати Покупцем повної вартості об’єкту відчуження.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» не надало суду доказів сплати вартості двох свердловин у сумі 209635,00 грн. (без урахування ПДВ). При цьому, у відзиві відповідача проти вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» зазначено, що продаж термальних свердловин мав відбутися на умовах конкурсу або тендеру.

Суд вважає вказані твердження відповідача (позивача за зустрічним позовом) хибними, оскільки з аналізу положень Закону України «Про товарну біржу» та Правил біржової торгівлі на Таврійській товарно-сировинній біржі вбачається, що реєстрація угоди можлива навіть при наявності навіть однієї заявки на купівлю товару між членами біржі або брокерами, що їх представляють. В свою чергу, на момент реєстрації угоди інших заявок на купівлю двох термальних артезіанських свердловин в с. Іллінка Сакського району не надходило.

Суд також не може прийняти до уваги посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» на те, що біржовий договір купівлі-продажу від 19.02.2009 р. суперечить Положенню про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженому наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999 р., оскільки, по-перше, вказане Положення втратило чинність на підставі Наказу Фонду держмайна України №1758 від 24.11.2006 р., а по-друге відповідачем не доведено, що термальні свердловини є державною чи комунальною власністю. У той же час, вказані водозабірні споруди, як вже було вказано вище, були включені в ліквідаційну масу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський», буріння свердловин здійснювалося на договірних засадах за рахунок коштів СВК (згідно інформації, що викладена в листі №05-19 від 03.02.2009 р. Казенного підприємства Південекогеоцентр» Державної геологічної служби Міністерства охорони навколишнього природного середовища України), а належність продавцеві зазначених свердловин підтверджується паспортами на них (т. І, а. с. 44-55).

Суд критично відноситься до посилань відповідача (позивача за зустрічним позовом) на невідповідність вартості свердловин їх реальному стану. Так, з цього приводу суд зазначає, що вартість відчуження була визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку ліквідаційної вартості майна, виконаним підприємством-оцінщиком «Северин-консалтинг» (а. с. 59-94), та дорівнює їй. Суб’єкт оціночної діяльності має сертифікат №7558/08 від 08.08.2008 р., виданий Фондом державного майна України.

Більш того, при підписані біржової угоди від 19.02.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» було обізнано про вартість об’єкта відчуження та погодилося з нею, у зв’язку з чим посилання відповідача (позивача за зустрічним позовом) на необхідність розгерметизації та розконсервації свердловин (та понесення у зв’язку з цим додаткових витрат) не має жодного правового значення, оскільки за приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» від 17.02.2009 р., якою покупець підтвердив, що він з усіма умовами, вказаними в оголошені, згоден, та зобов’язується їх виконати (т. І, а. с. 126).

Не є переконливими також посилання відповідача (позивача за зустрічним позовом) на відсутність у Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» правовстановлюючих документів на термальні свердловини в с. Іллінка Сакського району, оскільки з огляду на приписи статті 331 Цивільного кодексу України правовстановлюючі документи на об’єкти незавершеного будівництва не можуть бути наявні в продавця, позаяк до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У даному випадку, як вже було зазначено вище, право власності СВК на свердловини підтверджується паспортами цих свердловин та листом №05-19 від 03.02.2009 р. Казенного підприємства Південекогеоцентр» Державної геологічної служби Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Аналогічної думки дотримується й Міністерство юстиції України в листі №19-32/1 від 10.05.2006 р.

Суд не може прийняти до уваги твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» про суперечність біржового договору від 19.02.2009 р. положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вказаний нормативний акт не може бути застосований до спірних правовідносин. Так, згідно з преамбулою зазначеного Закону, він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. При цьому під споживачем у вказаному Законі розуміється фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» не є споживачем в розумінні норм Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин, судом встановлено, що продаж Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Краснодарський» двох термальних свердловин в с. Іллінка Сакського району відбувся у повній відповідності з вимогами чинного законодавства України, у зв’язку з чим відмова Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» від оплати вартості зазначених свердловин розцінюється судом виключно як ухилення від виконання свого договірного обов’язку, тобто як одностороння відмова від зобов'язання, що ст. 525 Цивільного кодексу України та ст. 193 прямо заборонено.

Таким чином, позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» в частині примусового стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» несплаченої суми вартості свердловин у розмірі 209635,00 грн. суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Крім того, суд звертає увагу на невірне обрання позивачем за зустрічним позовом способу захисту свого права, оскільки за приписами статті 16 Цивільного кодексу України до суду може бути заявлена вимога про визнання правочину недійсним, а не незаконним. Проте, наведене Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» враховане не було, та до часу прийняття рішення у справі позивач за зустрічним позовом не скористувався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив предмет позову.

При цьому, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» не вказано яким саме частинам статті 203 ЦК України не відповідає (суперечить) біржовий договір купівлі-продажу від 19.02.2009 р.

Не є обґрунтованою також вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» про розірвання договору.

Так, пунктом 4.3 біржового договору дійсно передбачено, що у випадку затримки в оплаті платежів на строк більше 30 календарних днів Біржовий комітет приймає рішення про розірвання угоди.

Проте, наведений пункт необхідно розглядати в комплексі з Правилами біржової торгівлі на Таврійській товарно-сировинній біржі, пунктом 11.1 яких передбачено, що розірвання біржових угод не допускається, окрім випадків, передбачених чинним законодавством України та цими Правилами.

Згідно з пунктом 11.2 Правил угода, зареєстрована на біржі, визнається розірваною у наступних випадках:

-          за рішенням біржового арбітражу;

-          за рішенням судових органів;

-          за згодою сторін.

У випадку розірвання контракту сторони зобов’язані сповістити про це біржу не пізніше 10 днів з дня розірвання контракту (п. 11.4).

В той же час, як зазначено в відзиві Таврійської товарно-сировинної біржі, зі сторони Продавця до біржі не надходило звернення про розірвання угоди у зв’язку з простроченням оплати.

Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, у даному випадку ініціатива щодо розірвання біржового договору купівлі-продажу у зв’язку з несплатою вартості свердловин має виходити саме від продавця, тобто Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський». Проте, позивачем за первісним позовом така вимога на заявлялася та не вимагалося розірвання договору, у зв’язку з чим підстави для задоволення зустрічного позову в частині також відсутні.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 4.4 біржового договору купівлі-продажу від 19.02.2009 р. сторони передбачили, що за необґрунтовану відмову або ухилення від оплати за об’єкт Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,06% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

На підставі цього пункту позивачем за первісним позовом розрахована пеня у сумі 30187,44 грн. за період з 01.05.2009 р. по 28.10.2009 р. та заявлена вимога про її відшкодування.

В той же час, суд зазначає, що статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

За таких обставин, суд вважає за необхідне здійснити обчислення розміру пені за прострочення виконання відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) грошового зобов’язання, виходячи з подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

В пункті 3.2 Договору сторони обумовили, що Покупець протягом 7 банківських днів з моменту укладення угоди на біржових торгах сплачує суму вартості об’єкту Продавцю. Отже, сторонами при здійсненні платежу взяті за основу операційні банківські дні, під якими розуміються будні дні, про що безпосередньо було зазначено в претензії Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» №1 (т. І, а. с. 13), в якій вказано, що останній день для здійснення розрахунку припадає на 02.03.2009 р. Отже, датою початку нарахування пені є 03.03.2009 р.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, періодом нарахування пені є 03.03.2009 р. – 02.09.2009 р. При цьому, лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» №03 від 24.03.2009 р. не є підставою для відстрочення платежу, а розцінюється судом лише гарантія виконання зобов’язання в майбутньому, що не звільняє відповідача (позивача за зустрічним позовом) від відповідальності у вигляді неустойки, оскільки письмова угода між сторонами про зміну строку виконання покупцем грошового зобовязання, як того вимагає стаття 654 Цивільного кодексу України, укладена не була.

Згідно з Листом НБУ від 16.02.2009 р. N 14-011/778-2395 облікова ставка з 16.02.2009 р. дорівнює 12,00%. З 15.06.2009 р. вона становить 11,00% (Постанова НБУ від 12.06.2009 N 343). З 12.08.2009 р. – 10,25% (Постанова НБУ від 10.08.2009 N 468).

Таким чином, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» підлягає пеня в наступних розмірах:

-          за період з 03.03.2009 р. по 14.06.2009 р. – 14335,59 грн. (209635,00 грн. х 24% : 365 дн. х 104 дн.);

-          за період з 15.06.2009 р. по 11.08.2009 р. – 7328,61 грн. (209635,00 грн. х 22% : 365 дн. х 58 дн.);

-          за період з 12.08.2009 р. по 02.09.2009 р. – 2590,28 грн. (209635,00 грн. х 20,5% : 365 дн. х 22 дн.).

Таким чином, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з ТОВ «Рекламаре», становить 24254,48 грн.

Крім того, Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Краснодарський» також заявлені до відшкодування 3% річних у сумі 3101,45 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Періодом нарахування відсотків річних є 03.03.2009 р. – 28.10.2009 р., за який відповідач (позивач за зустрічним позовом) має сплатити 4135,27 грн. (209635,00 грн. х 3% : 365 дн. х 240 дн.).

Проте, оскільки Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Краснодарський» заявлена до відшкодування сума 3% річних у розмірі 3101,45 грн., суд вважає за можливе стягнути з ТОВ «Рекламаре» саме вказаний розмір річних.

За таких обставин, позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» підлягає частковому задоволенню, в задоволенні зустрічного позову має бути відмовлено.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позов суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати за зустрічним позовом суд залишає за ТОВ «Рекламаре».

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Первісний позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» (98609, м. Ялта, вул. Халтуріна, б. 19, корп. 4, кв. 96; 04107, м. Київ, Шевченківський район, вул. Печенізька, буд. 8, ідентифікаційний код 35353245) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Краснодарський» (96531, Сакський район, с. Іллінка, вул. Леніна, 4, ідентифікаційний код 00857516) заборгованість у сумі 209635,00 грн., пеню в розмірі 24254,48 грн., 3% річних у сумі 3101,45 грн., 2369,91 грн. державного мита та 230,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині первісного позову відмовити.

4.          Відмовити в зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламаре» про визнання незаконною та розірвання угоди від 19.02.2009 р. про купівлю-продаж двох термальних свердловин на Таврійській товарно-сировинній біржі.

5.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.